Вчителю, вам не втекти

Бонус про Чон Чонгука

- Ти малий довбень! Скільки можна завдавати мені проблеми? Чим тобі не підійшов цей Кім Техьон? — репетував як ненормальний директор школи, на що учень перед ним лише посміхнувся. - Ще либишся? Спершу охоронець, тепер вчитель! Хто наступний? Може, й мене позбавиш роботи?

- Ти мені поки що не заважаєш, татусю, — із задоволеною усмішкою відповів школяр.

- Чон Чонгук! - Закричав чоловік.

- Саме так, Чон! Це не твоє прізвище, татусичку. І поки я його ношу - змирись, виконуючи всі мої забаганки, — школяр підвівся на ноги і попрямував на вихід з кабінету.

- Ти! Та як ти смієш? Мені набридли твої витівки! Я відправляю тебе до дядька! Поживеш у Кванджу і може розуму наберешся! — розлютився чоловік.

- З великого села в мале село. Нічого не змінюється, татусю. Хоч би до Сеулу заслав, я б хоч трішки насолодився життям, — все з тією ж усмішкою відповів хлопець. — Що ж, я піду збирати речі, можеш не поспішати додому, ключі залишу охоронцеві.

Не сказавши більше ані слова, Чонгук, зберігаючи гордовитий вигляд, вийшов із кабінету. Він знав, що це злить батька, тому завжди зберігав холоднокровність і гордість. Його зовсім не зачепило заслання, адже так містер Лі чинив, коли Чонгук хоч трохи вчиняв проблем. Завжди відправляв кудись далі — у садок-ясла з постійним проживанням, сад-пансіон із ухилом на іноземні мови, школу-пансіон закритого типу, військову школу, спортивну школу та ще мільйон варіантів шкіл. У кожній з них хлопець не протримався і півроку, а побувавши вдома декілька тижнів, одразу вирушав до іншого «навчального закладу». За всі свої сімнадцять років Чонгук провів удома не більше кількох років. Останні сім місяців він протримався на чесному слові, бо нікуди вже було його здавати. Зараз же татко вирішив відправити його до дядечка по лінії другого батька, того, що кинув Чонгука в три роки і поїхав працювати стриптизером до Америки.

Зайшовши до своєї кімнати, хлопець озирнувся довкола, розуміючи, що й брати майже нічого. Деякий одяг та зарядку до телефону. Він досить сумно жив, виявляється, ніякого хоббі... Хоча хоббі таки мав – привертати увагу Кім Техьона. І як це його улюблений Техьоні наважився втекти? Чонгук досі пам'ятає, як вперше побачив його, як намагався...

-Тепер це не важливо, - промовив сам до себе Чон.

А ще він добре пам'ятав, як днем раніше поїхав на велику за омегою. Учень дійсно хотів лишень повернути старшого до школи, але щось пішло не так. Його внутрішній альфа наче взяв контроль – спочатку злість через непокору, а потім якесь тваринне задоволення віде переслідування, наче полювання. Чон яскраво відчував у запасі Техьона страх. І це тільки приваблювало більше. Закликало «Наздожени», «Спіймай», «Поміть». Внутрішній альфа дурів від зляканого Кіма. І це подобалось школяреві – відчуття сили, владності, контролю. Хотілося ще трішки погратися в погоню, а в самій квартирі зробити всі ті вульгарні речі, котрі так і малювались в мозку хлопця.