Вчителю, вам не втекти

Міні-відпустка?

Повернення додому було досить емоційним. Навіть занадто емоційним для Техьона, хоча і таким бажаним та потрібним. Тато занадто довго його обіймав на вокзалі, потім занадто сильно стискав руку в авто, чомусь сівши на заднє сидіння поряд, а не як зазвичай спереду, а потім ще занадто довго обіймав сина вдома та постійно повторював, що як добре, що Те повернувся додому. Крім цього емоційний тато почав скаржитись на те, що омега занадто схуд, блідий та наче якийсь сірий, та, жартома, обіцяв відкормити сина до розмірів слоненятка.

З приводу звільнення та неочікуваного переїзду батьки мовчали, але Техьон розумів, що це питання важкою хмарою висіло в повітрі, тому вирішив пояснити все сам, не доводячи рідних до підвищеного тиску.

- В тій школі... - почав він неголосно, прекрасно розуміючи, що його почують та добре зрозуміють. – Я справді намагався все витримати та покращувати себе. Я думав, що то тільки з початку так важко, а згодом прийде розуміння та підтримка від колег, з'явиться повага від дітей та батьків, покращиться якість моїх уроків, але... - Те перевів подих, відчуваючи, що ледь стримується від сліз. – Мій клас взагалі мене не сприймав, учні постійно мене висміювали, не слухались, не сприймали серйозно, зривали уроки, перекривляли, перемовлялись, знімали на відео і навіть погрожували. Я думав, що якщо пожаліюся директору чи завучу, то буде краще, але все ставало ще гірше. Керівництво ні в що мене не ставило, постійно обвинувачувало в некомпетентності та відчитувало при цих дітях. Я не кажу, що то все без причини, мабуть я теж винний, бо не зміг зацікавити учнів, але... - не стримавшись, Техьон розплакався.

Йому так важко було про говорити. Він відчував себе таким слабким та маленьким. От приїхав до батьків та жаліється, хоча такого ні разу не було за все його студентське життя. Які б не були ситуації чи люди, омега завжди знаходив вихід, а тут...він повністю розклеївся.

- Через ігнор та відчитування дирекції, учні і самі зрозуміли, що ніхто мене не підтримує, тому їм все дозволено. Батьки повністю ігнорували мої зауваження та дзвінки, та й навіть під зауваженнями в щоденнику писали такі відповіді, що мені соромно було їх читати та я відчував себе справжнім лайном. Якось я почув розмову свої учнів, що їх батьки створили спільний чат, в якому поливали мене брудом. Я просто не зміг більше цього терпіти... Я чужий там і нікому не потрібний.