HUSBAND

25

Зранку ми усі разом поснідали і зібравшись поїхали у сторону школи Міли. На вулиці було дуже холодно.

— Люблю сніг але тільки коли я у теплому приміщенні і дивлюся на нього. — мої руки змерзли як і уся я.
— Сьогодні поїдемо купимо теплі речі, мені теж не завадить.
— Ввечері? — Дастін кивнув, — Тоді потрібно буде ще зайти у продуктовий.
— Добре. — телефон Дастіна задзвонив.
— Не збираєшся відповісти?
— Ні. — я вихопила телефон і відповіла.
— Привіт Майк.. Ні, він як дитина дується на тебе... Він буде на роботі, не хвилюйся... Добре.
— І що це було?
— Не будь таким! Я не знаю, що між вами сталося але вам потрібно вести себе професійно.
— Він інформатор моєї матері.
— Що? — я не знала що сказати. — Я й подумати не могла, що усе так серйозно. Вибач мені.
— Хто такий Майк? — я й забула, що позаду мене сидить Міла.
— Мій друг. Імовірніше колишній друг. — Вейн роздратований і в цьому винна я. 
— Зрозуміло.

Біля школи було ще небагато людей, ми трохи зарано приїхали.

— Ходімо в класі почекаємо. — Міла повела нас за собою.
— Давненько я в школі не був.
— Згодна.

Сніг не вщухав і продовжував сипати, сподіваюся не буде затору по дорозі на роботу. Міла сіла за останню парту і ми поряд з нею. У класі ще нікого не було але минуло буквально десять хвилин і клас майже був заповнений людьми. Того кого чекали ми, ще не було.

— Я відійду. — Дастіну хтось зателефонував.
— Добре. — я бачила як Міла напружена.

Я сподівалася, що Нік не прийде раніше за Дастіна але ні. Досить такі худорлявий хлопець підійшов до нашої парти.

— Посіпака. — Міла встала, — А ну швидко сходи купи кави! — я схопила їх за руку і посадила на місце.
— То ти і є той дурник, що залякує її.
— Дурник? Ти хто така тьотя?
— Її сестра, розумнику. — я встала і підійшла до нього, — Кави хочеш? То піди і сам сходи.
— Не знав, що у нашої посіпаки є сестра, да ще й така сексуальна. — він посміхнувся. Недовго думаючи я вдарила його в пах з коліна він зігнувся від болю. — Сука! А ну схопить її! — до мене почали підходити двоє інших хлопців.
— Стояти на місці! — Дастін став переді мною, — Хто з вас Нік?
— Ну я і що? — видно було, що він втратив мужність перед Вейном.
— Як що? Вже брата рідного не впізнаєш?
— Якого ще брата? Ти під наркотою?
— Як це якого? Дастін Вейн нічого не говорить? — Нік нервово ковтнув слину.
— Дастін Вейн? Ти?
— Я.
— Вибач..те. Я не думав, що ви дізнаєтеся про це.
— Гадаєш мені є діло про що ти думав, а про що ні? — він подивився на Мілу, — Що вона тобі зробила?
— Нічого.
— Нічого? — Дастін поклав руку йому на плече, — Вона ледь не вбила себе, а ти кажеш нічого? Я б тебе прям тут вбив, мудило.
— Вейн. — я взяла його за руку.
— Ставай на коліна і вибачайся. — Нік швидко зробив як сказав Дастін, — Не переді мною, баран! — він повернувся до Міли.
— Вибач будь ласка, я більше не буду до тебе  чіплятися і знущатися з тебе!
— Я не приймаю твої вибачення.
— Що?
— А це проблемка... Можливо ти хочеш щоб він був твоїм рабом? — Дастін звертався до Міли.
— Ні, я просто не хочу його бачити.
— Добре мала, буде по твоєму.
— Щ.щ.що? — Нік встав з колін, — Ви ж жартуєте?
— Ні. Знаєш Нік, за усе в цьому житті потрібно платити, а в тебе дуже великий борг. — він вдарив його по плечу і повернувся до мене: — Люба, нам час йти.
— Якщо щось станеться, дзвони. — я обійняла Мілу на прощання і ми вийшли з класу.