HUSBAND

16

Дастін не відповідав на мої дзвінки, тож я написала йому повідомлення про те, що після роботи йду до салону краси і вдома буду досить пізно. Сподіваюся він в порядку, а то останнім часом я дедалі частіше згадую нашу першу зустріч. Якщо подумати з того моменту я не бачила того пістолету та й Вейн не влізав в бійки.

Вийшовши з компанії я зіткнулася з Майком. Моя спроба пройти непомітно провалилася.

— Віні. — він підійшов до мене, — Де ти була під час обіду?
— В компанії є правило, що неможна виходити поза межі під час обіду?
— Ні, але ти повинна попереджати коли йдеш!
— Я й попередила. Власника компанії. — я побачила як його це зачепило.
— Якщо його немає на місці, то ти маєш докладати мені. Це так,на майбутнє.
— Вибач, виправлюся. Якщо це усе, то я піду. Гарного вечора!
— І тобі, Вініфред. — наші стосунки дуже натягнуті.

Нарешті ці кляті пари закінчилися. Мені декілька разів телефонувала Віні, але я не міг відповісти. Також вона написала повідомлення в якому попередила про те, що буде пізно.

Д: "В якому ти салоні? Я заїду"

Відповідь прийшла досить швидко.

В: "Ти втомився, їдь додому та відпочивай! Якщо побачу тут, то ти отримаєш на горіхи!"

Д: "Тоді водій забере тебе"

В: "Ні, я доїду на таксі, не хвилюйся і відпочивай!"

Д: "Якщо не повернешся до 23:00 я почну шукати тебе"

Вона нічого не відповідала, тож я поїхав додому, хоч і не хотів, але я знаю одне, з Вініфред краще не сперечатися.
Коли вона запитала чи не пов'язаний я з криміналом, то я сказав неправду, точніше не усю правду. Частково я син леді мафії. Моя мати досі є головною серед одного угрупування, що чинить криваві розправи та торгує усілякою дурью, але поки, що мені не хочеться аби моя дружина знала цю частину моєї біографії.
Вдома я прийняв душ і майже одразу ліг спати, попередню поставивши будильник на 22:50.

  Повертаючись додому я відчувала тривогу, тому набрала номер Дастіна але він скинув виклик, він ніколи так не робив. Опинившись біля будинку я не побачила його машини.

— Він ще не повернувся? — відкрив двері ключем який мені дав Дастін я увійшла, — Любий?

Обійшовши будинок я зрозуміла, що вдома його немає. Набравши його номер я почула, що він дзвонить десь у будинку, це дивно. Взявши з кухні ножа я пішла на звук, він лунав з підвалу, я не перевіряла підвал, я там взагалі ще ніколи не була. Ввімкнув на телефоні ліхтарик я відкрила двері і підсвітили до низу.

— Дастін! — він лежав на підлозі у низу підвалу. Я не дурна, тож взяла міцніше ніж у руку і спустилася але на щастя там нікого не було окрім зв'язаного хлопця, — Ти як? — я зняла з нього мотузки і клейку стрічку.
— Ти в порядку? Він тебе не чіпав?
— Коли я прийшла нікого не було. Твоє обличчя.. — його брів була розбита, на щоці поріз, не глибокий.
— Не хвилюйся, я в порядку.
— Але я ні! Чому ти кажеш, що в порядку? Мені боляче тільки дивитися, а ти усе це переніс! — я й не помітила як почала плакати.
— Ходімо у будинок, потрібно зібрати речі.
— Давай допоможу. — Дастіну було важко встати, я допомогла йому.

Я не знаю куди ми їдемо, Вейн нічого не сказав, навіть не дав обробити його рани, тож ми трохи посварилися через це. Він нічого не розповів, тільки сказав, що немає часу на щось окрім збору речей. Я зла через те, що він не думає про власне здоров'я, а якщо в нього буде якась зараження?
Врешті решт машина зупинилася біля готелю. Дастін віддав ключі від машини і водій забрав її щоб припаркувати.

— Ходімо! — він хотів взяти мене за руку але я пішла вперед.

У ліфті я не мала змоги відійти від нього тож він спокійно взяв мене за руку.

— Будь ласка не веди себе як мале дитя! — він досить грубо це сказав, це вже більше схоже на Дастіна Вейна.

В номері я одразу знайшла аптечку. Підійшовши до хлопця взяла за руку і посадила на ліжко.

— А тепер дай я нарешті оброблю твої рани!
— Ти через це така зла?
— Так! Ти взагалі думаєш про себе? А раптом зараження крові буде? — він нічого не відповів, тож я швиденько обробила його рани.
— Так приємно коли ти піклуєшся про мене. — він обійняв мене за талію.
— Знаєш як я злякалася побачив тебе там?
— Вибач.. я накричав на тебе, а ти турбувалася за мене.
— Дурень. — я обійняла його.
— Я такий голодний, ти хочеш щось?
— Я б з'їла щось гаряче, якийсь супчик.
— Ходімо в ресторан?
— Я тільки за.

Узявши ключ карту ми вийшли з номера і пішли до ліфта.

— Повір мені, усе буде добре!... Та я усе продумав.. Який же ти зануда! — хтось стояв біля ліфта та досить голосно розмовляв, Дастін узяв мене за руку. Ліфт приїхав і ми усі разом зайшли, у дзеркалі я побачила обличчя хлопця, що зайшов разом з нами і здригнулася. Залишається надія, що він мене не впізнає. Ще ніколи так довго я не їхала з дванадцятого поверху на перший. 6...5...4...3

— Мені здається чи це ти Вініфред? — чорт.