HUSBAND

22

Шукати місце роботи Мілани довго не довелося адже її батько відомий бізнесмен і вона сама ж працює у його компанії. Залишилося дочекатися поки вона вийде, а це вже складніше. Я нервувала через те, що Дастін у будь який момент може також сюди приїхати і побачить тут мене.

— Наступного разу попереджай коли вирішиш за кимось шпигувати!
— Я не шпигую, а чекаю.
— Дуже велика різниця! Однаково на холоді стоїмо! — Міла скиглила майже усю дорогу, я вже жалкую, що взяла її з собою але без неї не можна, вона моє прикриття.
— Не так вже й холодно. — до нас приєдналася Уля, дівчина Лойда. Я й поняття не мала, що вона його дівчина, хоча ми дружимо з початкової школи.
— Оно вона!

Як і очікувалося Мілана побачила мене і хотіла піти геть.

— Зачекай будь ласка!
— Чого тобі треба? Хочеш відмовити мене подавати на твого чоловіка до суду?
— Не хочеш слухати мене, то послухай її.
— Хто це? Його адвокат?
— Ні, я дівчина Лойда. Ми зустрічалися два роки.
— Дуже смішно! Він ніколи не говорив про дівчину.
— Як і про сестру. — Уля дістала фотокартки, що вони робили разом з Лойдом, — Якщо цього замало в мене є відео.
— Як таке можливо? — вона уважно розглядала фотографії, — Чому він ніколи не казав про тебе?
— Я не знаю. — Мілана похитнулася але втрималася на ногах.
— Ходімо у кав'ярню. — ми усі разом пішли до найближчої кав'ярні, найбільше цьому була рада Міла.

Ми замовили напої і сіли за столики біля стіни.

— Я не можу повірити.. Як тебе звати?
— Ульяна, а ти як я знаю Мілана.
— Чорт, так Уля це ім'я дівчини? — ми не розуміючи дивилися на дівчину. — Лойд показав мені татуювання, я тоді сказала йому, що він ідіот і набив незрозуміло що, а це виявляється твоє ім'я.. я навіть не дала йому пояснити нічого, просто на кричала... Він більше не згадував про тебе нічого, адже я тоді так і не вислухала його.
— Тому я нічого і не знала про тебе,він не хотів нас знайомити.
— Чому ви зараз вирішила прийти до мене?
— Тому, що її чоловік не вбивав твого брата. Він скоїв самогубство.
— Що? — Мілана підскочила зі стільця, — Бути не може! Навіщо ви брешете?!
— Сядь, я дещо покажу. — Ульяна дістала папірець і віддала його дівчині, — Прочитай. Лойд залишив це мені вдома.

"Люба, Уля. Я так і не зміг пробачити собі. Ти казала, що я не винен але вона мені сниться кожен день... її заплакані очі, що благають про допомогу. Олівія. Так її звали. Вибач, я справді тримався до останнього, я дуже тебе кохаю але провина наздоганяє мене кожного дня. Я буду любити тебе вічно, але ти не живи далі, знайди собі нового хлопця і забудь мене. Пробач, що не зміг сказати це особисто."