Цвітіння вишні на зимовому мечі

53. Правда (III)

З того моменту, як він розбудив Фу Юя, Лінь Жуфей уперше побачив такий складний вираз на його обличчі. Фу Юй міцно обійняв Мо Мо, сила була такою, ніби йому кортіло влитися в це тіло.

Здавалося, Мо Мо відчував біль від обіймів, але мовчав. Він лише слухняно вперся підборіддям у плече Фу Юй, тихенько скигнувши.

«Хороший хлопчик, більше не плач»

Фу Юй підняв руку й витер сльози на щоках Мо Мо:

«Хіба я не повернувся?»

Мо Мо уникнув руки Фу Юя, його маленька долоня стиснулася в кулак, коли він ляснув того по плечу, насупившись:

«Ти погана людина! Фу Юй - погана людина! Фу Юй збрехав Мо Мо, збрехав Мо Мо!»

Фу Юй не ухилявся і дозволив Мо Мо продовжувати його бити. Лінь Жуфей почувався дивно, дивлячись на цю сцену, оскільки він рідко бачив такий примхливий погляд у Мо Мо. З того часу, як він підібрав Мо Мо, ця дитина демонструвала гарні знання та хорошу поведінку. Швидше за все, дитина в глибині душі розуміла, що свою примхливість проявляє тільки перед тими, хто їй потурає.

Незважаючи на те, що Мо Мо бив Фу Юя, цей маленький кулачок більше нагадував свербіж. Однак рука Мо Мо почервоніла від ударів, тому він почав плакати.

Фу Юй не зміг стримати сміх, ущипнувши Мо Мо за маленький ніс:

«Добре, не мучай руку»

«Чому ти тільки зараз повернувся?»

Мо Мо схлипнув:

«Я думав, що більше ніколи тебе не побачу»

Фу Юй на мить замовк. Він погладив голову Мо Мо, повернувся до Лінь Жуфея та сказав: «Дякую»

Потім він запитав, як Мо Мо опинився тут із Лінь Жуфеєм.

Лінь Жуфей детально розповів Фу Юю про свою зустріч із Мо Мо. Коли Фу Юй вислухав все, його очі спалахнули вогнем. Почувши, що Мо Мо був на узбіччі дороги і випрошував їжу, він не міг не стиснути меча на талії. На щастя, придушивши вогонь, він моторошно пробурмотів:

«Значить, це було так»

«До речі, Фу Швей сказав, що це твій син»

Лінь Жуфей був спантеличений:

«Але ти кажеш, що ні? То хто ж насправді Мо Мо...?»

Фу Юй злегка стиснув губи й прошепотів:

«Мо Мо… особливий»