Цвітіння вишні на зимовому мечі

23. Осілий пил

С'є Джияо пішов на деякий час, перш ніж повернутися. Цього разу за ним прийшли Юй Жвей і Фу Хва.

Вирази обличчя обох покоївок були змученими. Поки Фу Хва ще трималась, молодша Юй Жвей уже почала ридати. На щастя, Лінь Жуфей був підготовлений, дістав льодяник і поклав його до її рота. Нарешті дівчинка перестала плакати й усміхнулася.

Але Фу Хва думала, що вона була настільки винна у власній недбалості, що впала на коліна, не сказавши ні слова, і попросила Лінь Жуфея покарати її. Лінь Жуфей намагався переконати її встати, але куточки її очей теж почали сльозитися. Тремтячим голосом вона сказала:

«У всьому винні ми, ми були надто необережними й дозволили цьому С'є Ваньліню легко втекти. Якщо щось дійсно трапилося з молодим господарем, як ми пояснимо це, коли повернемося на Куньлунь?»

Лінь Жуфей сказав:

«Я в порядку, ти забагато думаєш. Якщо зі мною щось станеться, думаєш, С'є Ваньлінь дозволить тобі повернутися?»

Фу Хва закусила губи й нічого не сказала.

Тоді Лінь Жуфей попросив її розповісти, що сталося.

Виявилося, що С'є Ваньлінь спочатку прийшов за Лінь Жуфеєм. Однак, коли він побачив, що його немає в кімнаті, він напав на двох покоївок. Він знав, що Лінь Жуфей ніколи не вправлявся у володінні мечем, тому подумав, що дві служниці грають роль охоронців. Без служниць Лінь Жуфей стане черепахою в банці*.

*Ідіома, що означає: "бути в пастці".

План С'є Ваньліня мав бути бездоганним, але план людини був не таким хорошим, як план Бога. Він не очікував, що вони дивовижно зустрінуться, простим підняттям руки легко розтрощать лезо його меча й, врешті-решт, вб'ють мечем С'є Джияо.

С'є Джияо привів покоївок і сказав Лінь Жуфею добре відпочити, а інші питання вони детально обговорять завтра. Лінь Жуфей кивнув на знак згоди.

Фу Хва та Юй Жвей засукували рукави. Вони хотіли допомогти Лінь Жуфею прибрати брудний будинок.

Юй Жвей приготувала мітлу. Однак вона зробила лише кілька помахів, перш ніж зойкнути від страху. З переляканим виразом вона промовила:

«Молодий господар, молодий господар... чого тут чиясь голова...»

Лінь Жуфей: «Ой»