Цвітіння вишні на зимовому мечі

10. Фехтувальник Ван Тен

Секта Куньлунь не бачила ордену Цйон Хва сто років. Тепер, коли він раптом з'явився, було якесь передчуття.

Вихід ордену Цйон Хва означав, що сталося щось велике. Вань Яо виглядав серйозним і розповів про це Лінь Міньджи.

Після того, як Лінь Міньджи закінчив слухати, він підвівся, щоб попрощатися та подивився на молодшого брата:

«Сяо Дз’ю, я спочатку відішлю тебе назад у двір, гаразд?»

«Я піду зі старшим братом»

Лінь Жуфей знав, що справа термінова та з нею не можна затягувати, тому він сказав:

«Щоб не зволікати»

Лінь Міньджи на мить задумався, а потім кивнув головою. Справа справді була термінова, тому помилок бути не повинно.

Тож, він штовхнув Лінь Жуфея й пішов просто до передньої гори.

У цей час там уже зібралося багато дітей і учнів Лінь, і коли вони побачили Жуфея та Міньджи, усі вклонилися. Проте після привітання, погляди багатьох тихо впали на третього молодшого господаря.

Хоча в секті Куньлунь був лише Лінь Цйонлов, який мав пряме походження, існувала незліченна кількість бічних гілок сім’ї. Ці учні знали, що в сім’ї Лінь було четверо дітей, але Лінь Жуфей рідко показував своє обличчя, через те мало людей бачили його. Тому, коли вони побачили, що Лінь Міньджи штовхає гарного молодого чоловіка в лисячому хутрі з блідим обличчям, усі кинули кілька цікавих поглядів.

Лінь Жуфей теж звик до таких поглядів, тому виглядав байдужим, ніби не бачив їх.

«Чому Жуфей теж тут?»

На очах у людей Лінь Б'яньюй не називав Лінь Жуфея з його прізвищем. Він повільно вийшов із натовпу, і його чорні очі були важкі, ніби нещасні.

«Я той, хто хотів піти подивитися»

Перш ніж Лінь Міньджи встиг відповісти, Жуфей заговорив першим:

«Я трохи хвилююся за свого другого брата»

Лінь Б'яньюй посміхнувся, стримуючись від свого невдоволення:

«З другим братом все добре, тому Жуфею не варто хвилюватися»

Лінь Міньджи безпорадно сказав:

«Давайте спершу перейдемо до справи, чи справжній Орден Цйон Хва?»

«Так»