Цвітіння вишні на зимовому мечі

31. Пейзаж на березі річки

Коли Лінь Жуфей і Мен Ланьжво повернулися до резиденції, вони випадково зустріли Мен Йовюе, яка сиділа в саду й доглядала за рослинами. З довгими ножицями в руці, вона возилася з квітками перед собою, а дві служниці, що стояли позаду неї, тримали цвіт, який вона щойно зірвала.

Він не знав, як резиденція Мен досягла цього – сотні квітів у саду змагалися за красу, розпускаючись одночасно. Жодна квітка не зів’яла. Ймовірно, вони витратили багато зусиль, щоб доглядати за ними.

«Мен Ланьжво, я бачу, що твоя шкіра знову підтягнулася*»

*Робити щось, щоб розлютити когось і отримати прочухана.

Хоч Мен Йовюе сказала це, але в її очах були сліди посмішки:

«Подивись на своє тіло вкрите рум’янами, якби мама знала куди ти подівся…»

«Ах, сестро, сестро, моя добра сестро, ти не повинна розповідати матері.»

Мен Ланьжво нервово сказав:

«Я просто пішов послухати коротку пісню, я б не наважився зробити щось інше.»

Мен Йовюе:

«Неважливо, що ти пішов дуріти, але ти навіть узяв із собою Лінь ґондзи...»

Лінь Жуфей усміхнувся і сказав, що нічого страшного не було. Він зазначив, що насправді це було дуже цікаво.

Мен Йовюе збентежено усміхнулась:

«Лінь ґондзи, мій брат ненадійний, якщо він зробить щось, що тебе образить — вибач його»

Мен Ланьжво пробурмотів, що ні, але Йовюе штовхнула його, тож він нарешті замовк.

Незважаючи на те, що вчора Лінь Жуфей помилково з’їв тістечка в будинку квітів, насправді, він спав досить добре. Однак Мен Ланьжво не міг перестати позіхати та терти очі, здавалося, той був у дуже пригніченому настрої. Він і Лінь жуфей отримали трохи дім-суму та їли разом.

Але увага Мен Ланьжво була зосереджена не на їжі. Він крутився на сидінні й мав зовсім розсіяний вигляд.

Спочатку Лінь Жуфей подумав, що він сонний, але, здавалося, кілька разів хотів щось сказати, тому нерішуче відклав напів-випите молоко в руці й запитав:

«Чи є у Мен ґондзи щось сказати?»

«Лінь ґондзи»

Мен Ланьжво кліпав очима й запитав: «Ти читав «Історію Ян Хва»?»