Володар перснів. Повернення Ріна

Пролог або неочікувана подія

- Ріне, сподіваюся, ти вивчив усе, що було задано? - запитав Юкіо у брата, який лежав у ліжку і читав мангу.
- Та вивчив я, - відповів Окумура-старший, не відриваючи очей від сторінки, - тобі ще не набридло питати мене про це? Я самостійна людина. Мені вже вісімнадцять років.
- Досі не віриться, що ти почав вчитися, - зізнався Юкіо, протираючи окуляри.
Рін хмикнув, але нічого не сказав. Деякі вчителі все ще вважали його ледарем, та це було не так. Повернувшись із Середзем'я, Окумура-старший всерйоз взявся за навчання. Як же йому було важко в перший час! Зате Рін сповна насолодився реакцією Юкіо, коли одного прекрасного дня повідомив, що самостійно вивчив уроки. Юкіо ще довго не міг в це повірити і за звичкою перевіряв брата. Та в глибині душі Юкіо був радий. Рін змінився в кращу сторону. Можливо, навіть стане паладіном, як і мріяв.
Сам Окумура-старший ніяк не пояснив такі кардинальні зміни. Він лиш хотів перестати сумувати за Середзем'ям. Юнак за звичкою прокидався раніше за брата. Іноді хлопцеві хотілося вирушити в подорож. Частенько Рін згадував свою пригоду і шкодував, що не можна повернути час назад.
Від роздумів Ріна відволік телефонний дзвінок. Юкіо взяв свій телефон.
- Окумура слухає, - тим часом сказав Юкіо, - які істоти? Не демони? А хто тоді? Які ще дірки в небі? По всьому світу? Гаразд, я зараз приїду.
- Що там? - запитав Рін, як тільки брат поклав телефон.
- Не знаю, - відповів Юкіо, - в лісі з'явилися невідомі істоти. Свята вода на них не діє. А в небі видно шматок пейзажу. І це відбувається в усьому світі. Я повинен подивитися на це.
- Я теж піду, - Рін схопив Курікару і пішов за братом.
Юкіо навіть не став заперечувати.
Брати їхали до місця події мовчки. Та думали вони про одне. І Рін, і Юкіо не розуміли, хто, крім демонів, міг пробратися в цей світ.
- Вічно їм не сидиться, - пробурчав Рін.
- Що? - Юкіо подивився на брата.
- Усім тим тварюкам! - в голосі Окумури-старшого з'явилися нотки злості. - Ну що вони тут забули? Якого біса лізуть сюди? Їм що, в своїх світах місця мало?
- Ріне, ти ж знаєш, що ми ніколи не дізнаємося відповідей, - примирливо сказав Юкіо, - давай просто знищимо їх раніше, ніж вони почнуть вбивати людей.
- Ким би вони не були, вони заплатять за вторгнення, - пообіцяв Рін, стиснувши руків'я меча.
Нарешті машина зупинилася, і брати вийшли назовні. Вони знаходилися за містом, біля того самого лісу, де колись Рін бився з Амаймоном. Зараз тут ходили екзорцисти, схвильовано поглядаючи на небо. Окумура-старший теж подивився вгору і охнув.
Складалося враження, що хтось взяв ніж і вирізав у небі величезну рвану дірку. Крізь неї Рін побачив залиту сонцем долину, всіяну валунами. Густа висока трава коливалася від подихів вітру. Вдалині, за блакитним серпанком, виднілися обриси лісу.
Ця місцевість здалася Ріну знайомою.
- Юкіо, що це? - запитав Рін, відірвавшись від споглядання пейзажу.
- Якби я знав, - відповів брат, - ніколи такого не бачив. Піду запитаю про істот.
Рін знову задер голову, розглядаючи шматок чужого світу.
Десь недалеко в лісі почулися важкі кроки. Екзорцисти насторожилися і почали діставати зброю.
- Цілителі й арії, відійдіть в сторону! - почув юнак наказ одного з лицарів. - Сховайте святу воду. Вони на неї не реагують.
А з лісової гущавини вийшли кілька дивних істот. Високі, кремезні, лисі, з жовтуватою шкірою, маленькими очима і гримасами люті на потворних пиках. Одягнені вони були у важкі чорні обладунки.
Розмахуючи дворучними сокирами і мечами, вони йшли на екзорцистів.
Рін відразу ж упізнав їх.
- Це орки, - видихнув хлопець, округливши очі. Машинально оголивши Курікару, він миттєво спопелив ворогів.
- Ріне, я не дозволяв тобі... - почав Юкіо.
Але Окумура-старший не слухав. Він ще раз подивився на небо і все зрозумів.
- Це Середзем'я, - повільно вимовив хлопець. Юкіо замовк, - орки пробралися до нас крізь дірку в небі.
- Те саме Середзем'я? - вирішив уточнити Юкіо, який знав про інший світ з розповідей брата.
- Так, - підтвердив Рін, ховаючи меч. Решта екзорцистів уважно слухали, - орків легко вбити, тож нема причин хвилюватися.
- Причини хвилюватися є, - втрутився один з лицарів, - хтозна, які ще істоти з'являться.
- Ну вибачте, це не я продірявив небо, - огризнувся Рін, - і тим більше не знаю, як це все виправити.
- Зате я знаю, що потрібно зробити, - почув хлопець знайомий голос. З лісу, спираючись на посох, йшов старий з довгою сивою бородою, в сірому одязі і кумедному гостроверхому капелюсі.
- Спокійно, він свій, - звернувся Юкіо до екзорцистів, які знову напружилися, - Ґендальфе, як ти тут опинився?
Окумура-молодший знав мага, бо той час від часу відвідував Рина.
- Старий, що відбувається? - Рін навіть забув привітатися. - Що це за дірка? Як вона тут опинилася? Це твоїх рук справа?
Юкіо дав знак іншим екзорцистам, і ті слухняно відійшли.
- Ні, це не я, - відповів маг, - все це зробив Саурон. Останнім часом його могутність зростає. В Середзем'ї неспокійно. Орки нападають серед білого дня. На заході з'явилися чорні вершники. А в Мордорі зосередилася величезна ворожа армія.
- А наш світ тут до чого? - не витримав Рін. Йому стало тривожно, бо він пам'ятав, що на заході Середзем'я знаходиться Гобітанія - край гостинних і мирних гобітів.
- Саурон використав заклинання, через яке все світи почали зближуватися, - пояснив Ґендальф, - це називається злиття світів. І скоро всі світи стануть одним, повним руйнації і хаосу, бо різні істоти не зможуть ужитися одне з одним. А Саурон стане володарем цього світу.
- Ось же тварюка повзуча! - не стримався Рін. - Як же я шкодую, що не вбив його, коли була можливість.
- Що ж нам робити? - більш стримано запитав Юкіо, хоч йому теж стало тривожно від почутого. 
- Вам - захищати Землю, знищуючи всіх чужинців, - відповів маг, - а ми з містером Окумурою спробуємо знищити Саурона.
- Я знову вирушу в Середзем'я? - очі Ріна спалахнули азартом. - Старий, ура! Це круто! Я знову побачу гномів, Барда, Телівен, Більбо...
- Містере Окумура, з часів Битви П'яти Воїнств минуло шістдесят років, - сказав Ґендальф, - Більбо постарів. А Бард помер. Есґаротом править його син. Телівен час від часу відвідує його. Можливо, вона вже відпливла у Валінор.
- Як так? - вся радість зникла. Рін похитав головою. - Неможливо! Тут минуло всього два роки!
- Отже, у різних світах час іде по-різному, - зробив висновок Ґендальф.
- Стривайте, - втрутився Юкіо, - я вирушаю в Середзем'я з вами.
- Ні, - відразу ж заперечив Рін.
- Ріне, я можу постояти за себе, - схвильовано сказав Юкіо, - крім того, я майже паладін. А ще...
- Юкіо, ні, - повторив Окумура-старший вже голосніше, - ти залежний від пістолетів, а в Середзем'ї навіть не знають, що це. Де ти будеш брати патрони? Потягнеш мішок заліза з собою? А якщо з тобою щось трапиться? Для непідготовлених Середзем'я - справжнє випробування. Ти краще приглянь за цим світом.
- Я навчуся битися на мечах, - все ще впирався Юкіо.
- Звичайно, - посміхнувся Рін, - але не цього разу. Ми вирушимо в Середзем'я разом, коли там буде спокійно.
- Ходімо, містере Окумура, - Ґендальф вже намалював на землі портал.
- Бережи себе, - сказав Юкіо братові, - і підсмаж Саурона.
- Не хвилюйся, він своє отримає, - Рін пішов услід за магом. Ступивши в центр знайомого кола, Окумура-старший зник.
Ну а Юкіо поквапився до екзорцистів. Йому належало багато чого зробити.