Володар перснів. Повернення Ріна

Морське чудовисько

- Нудно, - позіхнула Скарлетт, - добіса нудно.
- На твоєму місці я б радів, що все так добре, - сказав Артур.
- Не до добра це, - меланхолійно промовив Ернесто, - демони немов зачаїлися і вичікують вдалого моменту для вторгнення.
- Та не каркай, - насупилася Шура.
Паладіни знаходилися у дворі Академії Істинного Хреста біля фонтану і байдикували. А нічого їм було робити тому, що ситуація в Асії стабілізувалася. Ворогів з Середзем'я успішно знищували, а брами Геєни не відчинялися вже майже тиждень.
- Все буде добре лише тоді, коли Окумура-старший знищить ту погань в іншому світі, - сказала Рейн, - а доти потрібно бути напоготові.
- Твоя правда, - погодився Ітан, який сидів у позі лотоса й медитував.
- Проте зараз нам усе одно нічого робити, - заговорила Беатрікс, - пішли вип'ємо чаю.
- Може, пішли відразу святкувати? - хмикнула Скарлетт. - Чай - це так банально.
- У Британській академії ти часто пила чай, - посміхнувся Бенджамін, - і не обурювалася.
Скарлетт зітхнула.
- Гаразд, - погодилася британка, - пішли вже. Брукс, зробиш мені чаю.
- З радістю, - відгукнулася Беатрікс.
Паладіни неквапливо пішли в Академію, мружачись від осіннього сонця. День був незвичайно теплим, як для середини жовтня. Навіть не вірилося, що сюди нещодавно завітав Абаддон.
Опинившись на кухні, екзорцисти розсілися навколо столу. Беатрікс поставила чайник на плиту і насипала чаю у вісім чашок.
- От у Галахада був смачний чай, - мрійливо промовила вона.
- Щира правда, - погодився Вів'єн, - може, зганяємо в Британську академію?
- Галахада там нема, - сказала Скарлетт, - він пішов ще коли я стала паладіном.
- Цікаво, де він зараз? - задумливо запитав Ітан.
- Напевно, засмагає на Гаваях, - припустила британка, - такому неробі, як Галахад, тільки там і місце.
- Тримайте, - Беатрікс, зробивши міцний чорний чай, роздала чашки іншим.
- Дякую, - кивнув Бенджамін.
У двері тихо постукали.
- Ми запрошували ще когось? - здивувався Артур.
- Заходьте, - сказав тим часом Торрес.
На кухню зайшла схвильована Камікі. Паладіни переглянулися і знизали плечима. Вони не знали, навіщо завітала дівчина, тому чекали, коли вона заговорить.
- Одлі-сан, - нервово смикаючи кінчики волосся, звернулася Камікі до Ітана, - я хочу подякувати за те, що ви врятували моїх духів.
- Так, звичайно, - кивнув шаман, не розплющуючи очей.
Решта мовчали, бо Ідзумо не поспішала йти.
- І я хочу запитати у вас дещо, - додала дівчина.
- Питай, - тим же незворушним тоном сказав Ітан.
- Чи могли б ви взяти мене в учениці? - пролунало запитання.
Австралієць таки розплющив очі. Скарлетт ледь не впустила чашку. Бенджамін схвально посміхнувся. Шура й Артур здивовано перезирнулися. Вів'єн кивнув головою, а Ернесто вичікувально подивився на шамана.
- Це... - почав Ітан, та раптом втрутилася Скарлетт.
- Це важке рішення, тому колезі потрібно порадитися, - мовила Рейн, - почекай трохи за дверима.
Камікі розгублено кивнула і вийшла.
- Я хотів сказати "ні", - холодно вимовив Одлі, - тут нічого обговорювати. Який з мене вчитель? У мене навіть дітей не було.
- Не поспішай з висновками, Ітане, - втрутився Бенджамін, - я теж вважав, що з мене ніякий учитель. Проте, як бачиш, моя учениця досягла величезних успіхів.
Скарлетт гордо підняла голову. Вона була задоволена словами мексиканця, бо той нечасто її хвалив.
- Ітане, тобі важко, чи що? - запитала Беатрікс. - У цієї дівчини є потенціал...
- То, може, ти будеш її вчити? - перебив американку Одлі.
- Я б з радістю, - відповіла Брукс, - але вона попросила тебе.
Шаман гірко зітхнув.
- Не знаю, що з цього вийде, - сказав він, - але... гаразд. Я спробую.
Решта паладінів ретельно ховали усмішки за чашками.
Австралієць підвівся й вийшов з кухні. У коридорі він побачив Камікі, яка нерухомо стояла біля стіни. Помітивши паладіна, дівчина з надією глянула на Ітана.
- Я вчитиму тебе, - виголосив Одлі, - але після того, як ми закриємо брами в чужі світи.
- Дякую, Одлі-сан, - вклонилася Ідзумо, - я вас не підведу.
"Здається, я здійснив божевільний вчинок", - подумав шаман, повертаючись на кухню, - "та поки рано панікувати. Брами ще не зачинені".
- Одлі-сан, - хмикнула Скарлетт, схрестивши руки на грудях, - а тобі личить, Ітане.
- Не називай мене так, - сказав шаман, сідаючи на стілець. Хоча він не здавався злим чи незадоволеним.
- А куди подівся Юкіо? - запитала Шура. - Щось його не видно.
- Може, Мефісто змусив його відбудовувати Академію? - припустив Вів'єн.
- Мене не цікавить, де він, - відгукнулася Рейн, - Окумура-молодший зануда. Сподіваюся, його брат не такий, інакше я застрелюсь.
Раптом британка скривилась і схопилась за голову. Різкий біль був схожим на сотні голок, що одночасно втикалися в мозок.
- Дідько б усе це побрав!  - гаркнула Скарлетт, кривлячись від болю. - Ернесто, це ти накаркав!
- Демони не вгамувалися? - вирішив уточнити ді Сальваре.
Паладіни знали: якщо у Скарлетт раптово починає боліти голова, отже, британка відчуває появу демона в Асії.
Рейн заплющила очі, шепочучи крізь зуби лайку в адресу всіх демонів Геєни. Вона ненавиділа такі моменти.
- Хто це, Скарлетт? - запитав Бенджамін. Цілитель розумів: тягнути не можна. Інакше демону вдасться намалювати печаті.
- Левіафан, - придушено відповіла британка, - морське чудовисько, володар морських глибин.
- Негайно виходимо, - скомандував Бенджамін, - це не жарти. Левіафан може накоїти справ серйозніших, ніж Абаддон. Де він знаходиться?
Скарлетт підняла голову, бо біль потроху минав.
- У морі Сагамі-нада, - відповіла Рейн, - рушаймо. Потрібно прибити цю рибину.
- А ти впевнена, що з тобою все добре? - запитав Вів'єн.
- Ще слово, Бонне, і не все добре буде з тобою, - огризнулася британка. Вона вже виходила з кухні. Решта поспішили за нею.
***
- Тільки Левіафана не вистачало, - похитав головою Артур.
Паладіни відразу ж виїхали з Академії до узбережжя моря. На жаль, спеціальний мікроавтобус вела Скарлетт, тому екзорцисти намагалися не дивитися у вікна. Юкіо, який напросився в компанію, позеленів і судомно вчепився руками в спинку переднього сидіння.
- Беатрікс, треба буде викликати морських духів на підмогу, - сказав Ітан, - є ідеї?
- Хіба що Тритон, - відповіла американка, - а ще дрібніші духи.
- А чому не Кракен? - запитала Скарлетт, натискаючи на педаль газу. Вона дивом не влаштовувала аварій, уникаючи зіткнень в останню мить.
- Я нізащо не викличу Кракена, - твердо заперечила Беатрікс.
- Але чому? - не втримався від запитання Юкіо.
- Я не зможу його контролювати, - відповіла Брукс, - ніхто з нас не зможе. Я читала про призов Кракена. І щоб загнати його назад, знадобилися екзорцисти мало не з усієї Європи. Та й збитків від цього духа було багато. За півгодини Кракен потопив близько півсотні кораблів. Я не збираюся так ризикувати.
- Гаразд, Беатрікс, заспокойся, - примирливо сказав Вів'єн, - впораємося і без Кракена.
- Хотілося б вірити в це, - промовила Скарлетт, дивлячись у вікно, - ви тільки гляньте.
До узбережжя було ще далеко, та Левіафана помітили і з такої відстані. Архідемон височів над морем, немов гора Еверест. Точніше, височіла тільки його половина. Частина тіла чудовиська була захована під водою. Його гігантська, покрита темно-синьою лискучою лускою голова, здавалося, діставала до небес. Навколо голови росли шипи різної довжини, які з'єднувалися за допомогою тонких блакитних перетинок. Гнучка зміїна шия, яка плавно переходила в тулуб, витончено вигиналася вперед. Інша частина Левіафана розтягнулася в морі на кілька кілометрів і несамовито звивалася, викликаючи хвилі висотою в кілька метрів.
Розкривши роти, паладіни дивилися на повелителя морських глибин. Левіафан же роззявив пащу, оголюючи сотні гострих, немов леза, зубів і голосно заревів. Від його голосу спінилася вода ц затремтіла земля.
Скарлетт різко натиснула на гальма, через що всі, хто їхав разом з нею, попадали один на одного.
- Скарлетт, хай тобі біс, - пробурчав Артур, - можна обережніше?
- Далі не проїхати, - повідомила Рейн, ігноруючи незадоволені голоси товаришів. Вона говорила правду. Попереду дорога була забита машинами, на яких мешканці узбережжя їхали подалі від моря. Подекуди сталися аварії. Густий дим з вихлопних труб створював брудно-сірий серпанок. Деякі японці, зрозумівши, що на автівці далеко не заїдеш, кидали транспорт і пересувалися на своїх двох. Паніка охоплювала міста, які знаходилися недалеко від води.
- Треба якомога швидше позбутися Левіафана, - сказав Юкіо, вибравшись з машини.
- Ніби ми цього не знаємо, - буркнула Скарлетт.
Паладіни побігли туди, звідки тікали нормальні люди. Левіафан, розмахуючи гігантським хвостом, змітав будинки, дерева і все, що знаходилося на березі. Схоже, архідемон вирішив розважитися перш, ніж узятися за роботу.
- Духу зброї й війни, я закликаю тебе, - на ходу говорив Ернесто. Через мить на плече італійця сів коричневий сокіл з бiлою шиєю, якого звали Арес. Ді Сальваре чи то жартома, чи то всерйоз назвав фамільяра в честь грецького бога війни. Але з ім'ям він не помилився, бо в битвах сокіл був жорстоким і кровожерливим.
- Болд, - покликав духа свободи Ітан. Вовк з'явився миттєво, немов відчував, що потрібен господареві.
Добравшись до узбережжя, паладіни спинилися і задерли голови.
- Проти нього ми, ніби мікроби проти кита, - заявила Шура.
- До речі, а як Левіафан збирається малювати печаті? - запитав Юкіо. - У нього ж немає рук.
- Не задавай ідіотських питань, Окумуро, - відрізала Скарлетт, - в архідемона є безліч способів матеріалізувати печаті коло брами.
- Потрібно його затримати і заодно придумати, як знищити, - сказав Артур, оголивши Калібурн.
- Потім будемо думати, - Скарлетт дістала пістолети і кілька разів вистрілила в Левіафана.
Звичайно, кулі не завдали особливої ​​шкоди володареві морських глибин, але відчуття все одно були не з приємних. Архідемон повернув голову до тих, хто вирішив перешкодити йому, і витріщив на присутніх яскраво-блакитні ромбоподібні очиська, повні нестримної люті й бажання знищувати все і всіх. А тоді Левіафан кинувся на паладінів.
Усі, крім Ітана, відскочили якомога далі. Австралієць же спокійно стояв на місці. Камінь на його палиці яскраво сяяв, захищаючи Одлі. Левіафан дарма бив головою об щит, дарма намагався розкусити фіолетову перешкоду зубами.
Тут Ітан змахнув посохом і вдарив архідемона в морду. Повелитель морських глибин блискавично вигнув голову назад, скорчившись від пекучого болю. Левіафан підняв гігантський хвіст, вдарив по воді, викликаючи нову хвилю.
- Духи води! - крикнула Беатрікс, дістаючи печатку призову. - Захистіть нас.
Море позаду Левіафана піднялося і набуло форми списів, які з усією сили вдарили архідемона. Чудовисько миттю облишило Ітана і люто озирнулося.
- Аресе, вперед! - скомандував Ернесто.
Сокіл злетів угору, перетворюючись у величезного, вкритого металом, птаха. Очі духа стали яскраво-помаранчевими, немов вогонь.
- Болде! - сказав Ітан, змахнувши палицею в бік Левіафана.
Юкіо і Скарлетт обстрілювали ворога з пістолетів.
- Я закликаю тебе, Терріусе, - Бенджамін теж не залишився осторонь. Це на вигляд його фамільяр був маленьким і здавався безпомічним. Насправді ж мексиканцю пощастило приручити одного з найсильніших духів землі.
З морських глибин з'явився кам'яний шип, який пробив наскрізь хвіст архідемона і обмежив рух чудовиська.
- Духи повітря, ваша черга, - дістала черговий папірець Беатрікс.
Левіафана почали обвивати невидимі нитки. Архідемон звивався, гарчав, клацав пащею, та зловити духів повітря було неможливо.
- Топіть його! - крикнув Юкіо, намагаючись потрапити в око повелителя морських глибин.
Арес і Болд одночасно вдарили Левіафану в голову. Монстр похитнувся, впав у море, вже вкотре затопивши узбережжя.
- А хай йому грець! - гаркнула Скарлетт, яку облило водою. - Ненавиджу, коли ці тварюки так роблять.
- Це було неважко, - зауважила Шура.
- Хоча зруйнував архідемон чимало, - додав Ернесто. Арес, прийнявши подобу маленького сокола, знову сидів на плечі паладіна, вчепившись кігтями за плащ.
- Агов, народ, - втрутилася Беатрікс, дивлячись, як піднімається вода в морі, - боюся, це не кінець.
Всі ошелешено спостерігали за тим, як хвилі піднімаються все вище і вище, оточуючи узбережжя.
- Що це чудовисько знову задумало? - вирвалося в Юкіо. Молодший Окумура вже не знав, що думати.
- Ви не повірите, - прошепотіла американка, - та Левіафан вирішив затопити всю Японію. А ще...
- Що ще? - не витримала Рейн. - Кажи вже, Брукс!
- Він закликає Кракена, - неохоче відповіла Беатрікс.
- Кракен підпорядковується Левіафану? - стривожено запитав Артур.
- Кракен підпорядковується найсильнішому, - відповів замість білявки Ітан, - а Левіафан сильніший за духа моря.
- Що нам робити? - запитав Вів'єн.
- Окумуро, ми чекаємо твоїх вказівок, - звернулася Скарлетт до Юкіо.
- Моїх? - округлив очі хлопець.
- Швидше, - втрутився Бенджамін, зазначивши, що хвилі затуляють небо, - інакше скоро Японія стане неіснуючою країною.
- Так, - став гарячково міркувати Юкіо, - необхідно заманити Левіафана в зірку Соломона, як це зробив Ітан з Абаддоном.
- Це буде нелегко, - зауважив Ернесто, - він здогадається.
- Саме тому ми повинні напасти разом, - в голові Окумура почав вимальовуватися план дій, - відвернути Левіафана від тих, хто буде зайнятий створенням пастки. Бажано, щоб це зробили духи. Беатрікс, є ідеї?
- Звичайно, - посміхнулася американка, дістаючи папірці, - Тритоне, прийди до мене.
Хвилі коло берега перетворилися в прекрасного напівголого чоловіка з довгим волоссям синьо-зеленого кольору, котрий мав щиру посмішку, білу, наче морська піна, шкіру, бірюзові очі й риб'ячий хвіст. Він то губився у морських хвилях, то з'являвся знову. У руці він тримав сріблястий тризуб. Іншою рукою Тритон послав повітряний поцілунок американці.
Але Беатрікс не збиралася зупинятися.
- Повелителю вітрів і повітря Еоле, я закликаю тебе, - сказала Брукс.
Навколо паладінів зненацька засвистів вітер, мерехтячи ледь помітним блакитним сяйвом.
- Феніксе, я закликаю тебе, - сказала американка.
Татуювання на її руці спалахнуло й перетворилася на вогненну птицю, яка плавно опустилася їй на плече, - я закликала вас для того, щоб ви створили зірку Соломона. Не три, а одну, але дуже потужну. Щоб полонити Левіафана. Ви зможете?
Фенікс кивнув і полетів к небо разом з Еолом. Тритон розчинився у хвилях.
Тим часом хвилі майже повністю зімкнулися над Японією. Через шум води не було чутно інших звуків.
- Я на кілька хвилин зупиню хвилі, - голосно мовив Ітан, - постарайтеся за цей час знищити Левіафана.
Шаман здійняв посох. Фіолетовий щит сяйнув угорі, а тоді накрив хвилі, притискаючи їх до землі. Австралійцю допомагав Болд, який ні на крок не відходив від господаря. Море повільно заспокоювалося, хвилі ставали нижчими. Нарешті з'явилася голова архідемона.
- Вперед! - скомандував Юкіо.
Артур і Шура вже бігли по щиту Ітана до Левіафана. Ернесто і Бенджамін послали Ареса і Терріуса, а самі підготували зброю. Беатрікс з оголеними рапірами і Вів'єн з мачете теж наближалися до ворога.
Скарлетт малювала на землі якусь печатку, намагаючись зробити це якомога швидше і не переплутати. Ітан нерухомо завмер на березі, утримуючи морські хвилі.
Першим на Левіафана напав Арес. Черкнувши луску чудовиська сталевим крилом, сокіл залишив глибоку подряпину. Архідемон метнувся за духом війни, та Арес швидко ухилився. Зуби повелителя морських глибин огидно клацнули в повітрі. 
Тут у його голову влучив циклопічний камінь. Цю невелику скелю жбурнув Терріус, який з маленького чоловічка перетворився на велетня.
Левіафан зчепився з Терріусом, намагаючись відкусити фамільяру Бенджаміна голову. Терріус обхопив шию архідемона, явно намагаючись задушити ворога.
Зненацька в око чудовиська встромився ніж.
- В яблучко, - залишився задоволений Ернесто, дістаючи чергове лезо.
Око Левіафана потьмяніло, з нього полилася густа чорна кров. Засліплений пекельним болем, архідемон різко перекинув Терріуса. Дух землі з неймовірним гуркотом впав на щит Ітана.
- Бенджаміне, забери фамільяра! - крикнув блідий від напруги шаман. Він вчепився руками в посох, наче боявся, що знаряддя зникне. По обличчю Одлі стікали краплі поту. Старання Болда не особливо допомагали, проте австралієць був вдячний вовку за підтримку. Інакше б він узагалі не вистояв.
Дух землі почав незграбно підніматися. Щоб відвернути Левіафана від Терріуса, втрутилися Артур, Шура, і Вів'єн. Вони разом ударили архідемона мечами, залишивши на тілі чудовиська ще кілька ран.
Блискавично розвернувшись, Левіафан кинувся на паладінів. І, можливо, проковтнув би надокучливих людей, але раптом на архідемона зі спини Ареса зістрибнула Беатрікс. Знаючи, що часу у неї немає, білявка встромила рапіру у друге око повелителя морських глибин.
Виття архідемона було страшним. Земля здригнулась, як від землетрусу. По щиту Ітана пробігли тріщини. Паладін з останніх сил утримував хвилі.
Беатрікс теж дісталося. Змахнувши хвостом, Левіафан збив американку. Брукс упала на берег, не в силах поворухнутися.
Розлючений Левіафан бився в конвульсіях. По його тілу стікала чорна кров. Хоч і сліпий, але все ж повелитель морських глибин зараз був небезпечним. Він з усієї сили вдарив головою об фіолетовий щит. Заслін розлетівся фіолетовими осколками, деякі вп'ялися в архідемона. Ітан упав на землю. Болд жалібно завив.
- Ти догрався, монстре, - люто сказала Скарлетт, окресливши печатку колом. У ту ж мить здійнялися хвилі й почали обплітати володаря морських глибин. Спочатку хвіст, потім змієподібне лускате тіло, шию, голову. Левіафан опинився в полоні своєї ж стихії.
- Бийте його, чорти б вас забрали! - гукнула Рейн іншим.
- Аресе! - крикнув Ернесто соколу. Дух війни, наче стріла, спікірував на архідемона і почав наносити удари дзьобом.
- Зуб змії, - Шура використовувала свою техніку. Ріжучі потоки повітря кинулися до Левіафана. Артур атакував Калібурном. Терріус кинув черговий камінь. Скарлетт і Юкіо обстрілювали ворога. Вів'єн і Ернесто метали в повелителя морських глибин ножі з печатками.
Об'єднана атака настільки оглушила Левіафана, що він просто завмер, не в змозі рухатися. На архідемонові не було живого місця, його тіло було пошматоване порізами. Кров текла струмками, роблячи воду чорною, та пекельний гість не збирався вмирати.
І тут біля Левіафана з'явилося довге щупальце брудно-зеленого кольору.
- Це ж не те, про що я думаю? - Вів'єн стривожено дивився, як щупальце намагається звільнити архідемона від водяних пут.
- Це Кракен, якщо ти подумав про нього, - різко кинула Скарлетт, - займіться Левіафаном. Кракена я беру на себе. У крайньому випадку, ту його частину, яка вже в Асії.
- Але... - почав француз, стурбовано дивлячись на британку.
- Дай мені один з твоїх ножів, - Рейн вимогливо простягнула руку, - і не дивися на мене так, Бонне. Я знаю що робити.
Вів'єн зітхнув і простягнув Скарлетт керамбіт. Рейн вдоволено хмикнула і рушила до Ернесто.
- Попроси свого птаха, аби він підкинув мене, - звернулася Скарлетт до ді Сальваре.
- Аресе, - покликав фамільяра італієць. Облишивши Левіафана, сокіл підлетів до господаря, - віднеси Скарлетт туди, куди вона попросить.
Арес кивнув. Скупо подякувавши Ернесто, Рейн забралася на спину духа війни. Той одразу ж злетів, плавно огинаючи Левіафана. Рейн за цей час знайшла в кишені куртки папірець із заздалегідь підготованою печаткою знищення і прив'язала його до руків'я ножа.
- Кракену сьогодні буде непереливки, - вишкірилася британка.
Решта паладінів разом з Юкіо продовжили атакувати Левіафана, поки він не покликав ще якесь чудовисько.
Опинившись над кінцівкою Кракена, котрий поки лиш забирався в Асію, Скарлетт затиснула ніж в зубах і стрибнула вниз. Їй вдалося зачепитися за щупальце, але тільки однією рукою. Крім того, щупальце звивалося, ніби відчуло присутність людини і явно збиралося скинути Рейн.
"Щоб тебе зжер Сатана", - подумки побажала Кракену Скарлетт, намагаючись вхопитися за кінцівку і другою рукою, - "бажано у вигляді суші".
Їй все ж вдалося вилізти на кінцівку. Не гаючи часу, Рейн встромила керамбіт у щупальце духу по саме руків'я. Прив'язана до ножа печатка почорніла. Від неї, немов змії, по щупальцю почали розповзатися чорні лінії. Кінцівка Кракена почала висихати і розкладатися.
Але всього цього Скарлетт не бачила. Морський дух скинув її відразу після того, як Рейн встромила ніж.
Левіафан, на превеликий жах, почав звільнятися від пут, знову підпорядковуючи море собі.
Британку, яка приготувалася до запливу, зловив Тритон.
- Тільки тебе тут не вистачало, - скривилася Скарлетт.
- У таких випадках кажуть "дякую", - голос у духа моря виявився незвично м'яким і ласкавим, - печатка готова.
- Опускайте її на Левіафана, - сказала жінка, - інакше цей монстр точно влаштує апокаліпсис.
Тритон, висадивши британку на берег, кивнув і зник у морі.
У мить, коли печатка Скарлетт була зламана, на архідемона впала синьо-золота зірка Соломона. Голова повелителя морських глибин виявилася над печаткою, а тіло - під нею.
Паладіни зупинилися, полегшено зітхаючи. Левіафан все ще намагався вибратися, але безуспішно.
- Тритоне, - покликала духа моря Скарлетт. Той відразу ж з'явився, гойдаючись на морській хвилі, - відокремлюйте голову цьому монстру.
Тритон кивнув. Через секунду три духи - води, вогню і повітря - опинилися біля зірки, яка яскраво загорілася, а тоді почала зменшуватися довкола шиї Левіафана. Архідемон востаннє загарчав. І печатка відрізала йому голову.
Гігантська туша, піднявши останню хвилю, впала на дно моря. Але хвиля так і не затопила паладінів, бо Тритон швидко заспокоїв воду.
- Ітане! Беатрікс! - Юкіо бігав від одного паладіна до іншої. - З ними ж усе буде добре? От же дідько...
Болд дивився на господаря сумними очима. Біля британки опустився фенікс.
- Беатрікс просто без свідомості, - відповів Бенджамін, ледь глянувши на жінку, - а от Ітану доведеться довго відновлюватися. Не хвилюйся, Болде. Він видужає. Не думав, що Ітан здатний поширювати свій щит настільки далеко.
- А Кракен не з'явиться? - Шура все ще дивилася на море, не поспішаючи ховати меч.
- Кракену ніколи, - посміхнулася Скарлетт, - йому б позбутися від зарази, яку я йому причепила.
Арес і Терріус повернулися до господарів.
- Тритоне Еоле, феніксе, - звернувся Бенджамін до духів, - повертайтеся.
Духи моря і води розчинилися в своїх стихіях, а фенікс знову перетворився в татуювання на руці Беатрікс.
- Ще одному архідемону кінець, - оголосила Скарлетт.
- А Ітан говорив, що архідемони слабаки, - зітхнув Ернесто, - я б не сказав такого про Левіафана.
Паладіни підняли Беатрікс та Ітана і понесли до машини. Зараз вони шкодували, що залишили транспорт так далеко, бо всі збіса втомилися.
- Але ми добре попрацювали, - сказала Рейн. Вона була задоволена собою, - та проти нас безсилий навіть Сатана.
- Знову вона за своє, - зітхнув Артур.
- Навіть ти, Окумуро, непоганий, - додала британка, несказанно здивувавши Юкіо, - далеко підеш.
Хлопець нічого не відповів. Він не міг повірити, що сама Скарлетт похвалила його.
- Ми всі молодці, - підсумував Бенджамін.
Незабаром паладіни дійшли до мікроавтобуса і насамперед поклали на задні сидіння австралійця й американку.
- Може, я сяду за кермо? - запитав Вів'єн у Скарлетт.
- Ще чого, - хмикнула Рейн, - залізайте і приготуйтеся до шаленої їзди.
Юкіо болісно зітхнув і щиро пообіцяв, що ніколи більше не поїде на завдання, якщо за кермом буде Скарлетт.