Володар перснів. Повернення Ріна

Палантір гобітам не іграшка

Після перемоги над військом Сарумана захисники Гельмової ущелини нарешті змогли відпочити. Хоча відпочивали не всі, бо треба було поховати полеглих воїнів. Орків узяв на себе Рін. Він спалював мертвих ворогів, очищаючи фортецю від потворних трупів.
- Здається, все, - сказала екзорцист, спопеливши останнього орка, - так, а куди вже старий зник?
І хоча йому варто було поспати, Окумура побіг шукати Ґендальфа. Ще не вистачало, щоб маг поїхав шукати пригод без екзорциста.
Ґендальф знаходився біля воріт фортеці і гладив Тінебора. Тут же були Теоден, Араґорн, Леголас, Ґімлі, Боромир та Еомер. Усі, крім мага, сиділи на конях.
– Ви куди це зібралися? - поцікавився Рін.
- В Ізенґард, - спокійно відповів Ґендальф, - необхідно дещо з'ясувати.
- Без мене? - обурилося екзорцист.
- Я збирався їхати один, - сказав маг, - проте охочі можуть вирушити зі мною.
- Тоді і я приєднаюся, - впевнено заявив Окумура, - хочу побачити пику цього Сарумана.
- Я ж казав, Ґендальфе, - втрутився Араґорн, - що без Нарлона ми не вирушимо.
- І без нас теж, - до вершників йшли Вікка, Телівен та Деніель. Вони вже встигли переодягнутися, тож виглядали більш-менш пристойно.
- Телівен... - зітхнув Леголас, але більше нічого не сказав. Знав, що це марно.
- Нехай буде так, - не заперечував Ґендальф, - що ж, у дорогу.
Рін, Ден, Вікка і Телівен швидко знайшли і осідлали коней. Невеликий загін вирушив до Ізенґарду.
Дорога до Саруманової фортеці пролягала через ліс Фанґорн. Але зараз, з Ґендальфом, вершники не боялися подорожувати територією ентів. Маг упевнено їхав попереду, безпомилково знаходячи стежку, ледве помітну через те, що нею довгий час не ступала нога людини. А що було найдивнішим – жодного орка тут не виявилося, хоча Рін чудово пам'ятав, що до лісу побігло щонайменше дві сотні ворогів.
Їхали вершники досить довгий час, не спілкуючись один з одним. Ніби не хотіли порушувати тишу стародавнього лісу. Дерева тут були дуже дивними, гачкуватими і неймовірно старими. Ріну навіть здавалося, що вони різко застигли, коли мандрівники проїжджали повз.
Ізенґард, точніше височену чорну вежу, Окумура помітив здалеку. А тоді вершники побачили неймовірну картину: землі Сарумана були затоплені та зруйновані. Від стіни, що оточувала Ізенґард, лишилося каміння. Саме на таких руїнах зручно розташувалися Мері та Піпін. Помітивши друзів, гобіти голосно засміялися.
- Ласкаво просимо, панове, - Мері підвівся і чемно вклонився.
- В Ізенґард, - додав Піпін, піднявши кухоль з пивом.
Здивувався навіть Ґендальф. Телівен дзвінко засміялася.
- Ах ви, пройдисвіти! - обурено закричав Ґімлі. - Ми вас розшукували, а ви сидите тут, бенкетуєте і курите!
Араґорн та Боромир не стримали посмішок. Все ж приємно було бачити гобітів цілими і неушкодженими.
- Ми сидимо на полі перемоги і куштуємо її заслужені плоди, - гордо заявив Піппін, - свинина особливо смачна.
- Свинина? - продовжував обурюватись гном.
- Ми тут за наказом Деревобородого, - сказав Мері, - тепер в Ізенґарді головний він.
Посадивши гобітів на коней до Араґорна і Боромира, вершники поїхали далі затопленою місцевістю. До речі, Мері та Піпін щиро зраділи тому, що Боромир вижив, бо довго докоряли собі, що не змогли захистити ґондорського воїна.
Наблизившись до вежі, що, як дізнався Рін, називалася Ортханк, всі побачили, що її охороняють дерева. Щоправда, пересувалися енти дуже повільно. І тут усі почули голос:
- Вітаю тебе, молодий пане Ґендальфе, - сказав один з ентів, який був схожий на двометрового старого з бородою, що зблизька виявилася мохом, - я так радий, що ти з'явився. З камінням та завалами мої діти впораються. Але треба розібратися з чаклуном, замкненим у вежі.
Висока та непривітна оселя Сарумана виглядала похмуро. Ніби це був велет із Мордору, що закам'янів з плином часу. Всі дивилися на вежу, чекаючи на появу господаря Ортханка.
- Покажи себе, - тихо сказав Араґорн.
- Будь обережний, - попередив Ґендальф, - навіть переможений, Саруман дуже небезпечний.
- Давайте відрубаємо йому голову, - запропонував Ґімлі, - і кінець.
- Або спалимо весь Ізенґард, - втрутився Рін.
- Ні, - заперечив маг, - він потрібний живим. Треба з ним поговорити.
- Про що говорити із зрадником? - холодно поцікавився Деніель.
- Ти багато воював і вбив багатьох воїнів, королю Теодене, - почули всі похмурий голос. На вершині вежі з'явився старий, вбраний у білий одяг. Волосся чаклуна було швидше сірим, ніж білим, з темними пасмами. У руці він тримав чорну палицю з чотирма зубцями нагорі. Вираз обличчя Сарумана був гордим і самовпевненим, ніби це не він програв битву біля Гельмової ущелини. Але Саруман, схоже, не здивувався приїзду захисників Рохану. - А потім укладав перемир'я. Невже ми не можемо зібрати раду, як за старих добрих часів, мій друже? Невже ми не вкладемо мир?
Саруман сперся на свою палицю і тепер виглядав, ніби звичайний стомлений старий, котрий невідомо як опинився в Ортханку.
- На біса нам здався цей зрадник? - гнівно спитав Рін. - Вже про перемир'я заговорив? А армія орків – це твої посланці з дарами?
- Лють твоя не знає кордонів, Нарлоне, - спокійно сказав Саруман, - і як би вона незабаром не оберрнулася проти твоїх союзників. Бійтеся Синього Полум'я.
- Що?! - екзорцист потягнувся за Курікарою. Хлопець уявляв, як чаклун перетвориться на смолоскип, але Деніель глянув на нього і осудливо похитав головою. Окумурі довелося відкласти помсту потім.
- Ми вкладемо перемир'я, - заговорив Теоден, - ми вкладемо мир після того, як ти відповіси за те, що спалив роханські міста і села! За тих дітей, що ти занапастив. Ми вкладемо перемир'я, коли помстимося за життя воїнів, чиї мертві тіла були порубані під брамою Гельмової ущелини! Коли ти будеш повішений на втіху воронам. Тоді й настане мир.
Король Рохану не боявся висловлюватись відкрито. Він був розлючений і гнів Теодена був виправданим.
Інші розсудливо мовчали, чекаючи, що скаже чаклун.
- На втіху воронам? - перепитав господар Ізенґарду. - Божевільний старий! Чого тобі треба, Ґендальфе? Дай вгадаю: ключі від Ортханка? Чи, може, від самого Барад-Дура разом із коронами семи королів та посохами п'яти магів?
- Твоя зрада коштувала багатьом життів, - Ґендальф говорив із Саруманом, як зі старим другом, - багато тисяч піддали себе ризику, а ти міг їх врятувати. Але ти занадто заглибився у діяннях ворога.
- Ось навіщо ти прийшов сюди, - сказав чаклун, - щоб довідатися. У мене є що тобі повідомити, - він дістав з рукава чорну сферу, всередині якої горіло полум'я. Маніакально посміхнувшись, Саруман показав сферу всім присутнім. Ґендальф насупився, а Деніель відвернувся. - У Середзем'ї дещо починає гнити. Те, чого ти не побачив. Але Велике Око бачить усе. Навіть зараз воно використовує цю нагоду. Скоро він нападе на вас. Ви всі помрете. Ти знаєш це, Ґендальфе, чи не так? Чи не думаєш ти, що блукач зможе сісти на трон Ґондора? Цей вигнанець, що схований у тінях, ніколи не буде коронований. Ґендальф ніколи не вагатиметься, щоб пожертвувати тими, хто близький йому. Скажи, якими словами ти наказав напіврослику перед тим, як відправити його на загибель? Стежка, на яку він ступив, веде лише до смерті!
- Замовкни, мерзотнику! - прошипів Рін, якого утримував за плече Деніель.
- Я вже достатньо наслухався! - пробасив Ґімлі. - Леголасе, встроми йому стрілу в горлянку.
Ельф потягнувся за зброєю.
- Ні, - заперечив Ґендальф, - спустися, Сарумане, і ти врятуєш собі життя.
- Залиш свої жалощі й милість, - промовив чаклун, ховаючи сферу і піднімаючи палицю, - вони мені не потрібні!
Він кинув у Ґендальфа вогненну кулю. Все сталося настільки швидко, що решта лише встигла від'їхати, щоб полум'я не зачепило їх.
Але мага вогонь не зачепив, навіть краї білого плаща не обвуглилися. Ґендальф здавався засмученим. У Сарумана очі полізли на лоб від усвідомлення, що його магія не зашкодила ворогу.
- Сарумане, - голосно промовив білий маг, - твоя палиця зламана.
І раптом по ціпку чаклуна пробігли іскри. Магічний артефакт розлетівся на тріски. Саруман, сердито дивлячись на Ґендальфа, тримав руку, яку обпалила магія білого чарівника. До нього нечутно підійшов Ґріма, про якого Рін і думати забув.
- Ґрімо, - звернувся до Змієвуста Теоден, - не варто йти за ним. Ти не завжди був такий, як зараз. Колись ти був воїном Рохана. Спускайся.
Ґріма, так само неприродно блідий і вбраний у чорне, здавалося, був не радий своєму перебуванню в Ортханку.
- Воїн Рохана? - знущально перепитав Саруман. - Що таке Рохан? Солом'яний хлів, де пиячять розбійники, а їхні родичі валяються на підлозі з собаками! Перемога в Ґельмовій ущелині - не твоя заслуга, Теодене-конюху. Ти лише жалюгідний нащадок своїх великих предків.
Терпінню короля Рохана позаздрив навіть Деніель. Слухати такі образи та спокійно сидіти у сідлі, не здійснюючи спроб прибити чаклуна – це ще треба вміти.
- Ґрімо, - сказав Теоден, проігнорувавши образи чаклуна, - спускайся. Звільнися від нього.
- Звільнитися?! - сердито гаркнув Саруман. - Йому ніколи не бути вільним!
- Ні, - заперечив Змієвуст.
- На коліна! - наказав йому Саруман, вдаривши Ґріму.
- Сарумане, - підвищив голос Ґендальф, - ти знаєш усе про плани ворога. Розкажи все без таємниць.
- Відклич своє військо, - сказав чаклун, - і ти дізнаєшся, чим завершиться твоя доля. Я не дозволю тримати себе заручником.
Та раптом сталося несподіване. Ґріма, стискаючи в руці ніж, стрибнув на господаря Ортханка і двічі вдарив його в спину. Леголас відреагував миттєво, випустивши стрілу у Ґріму. Змієвуст упав, але Сарумана це не врятувало. Чаклун похитнувся, а потім впав униз, нанизавшись прямо на гострі кілки, якими закінчувалося колесо від невідомого механізму. Мері та Піпін відвернулися. Теоден навіть від'їхав назад. Ден ледь помітно скривився. Інші були шоковані тим, що сталося. І тільки Рін анітрохи не шкодував через те, що Саруман помер.
- Передай нашим союзникам, - порушив тишу Ґендальф, звертаючись до Теодена, - у всіх краях Середзем'я, які ще не поневолені: ворог іде війною. Але ми маємо дізнатися, де він нападе.
Колесо почало рухатися. Повільно тіло Сарумана занурилося у воду. З рукава чаклуна випала та сама сфера, яку він показував усім. Щоправда, ніхто цього не помітив.
- Бруд Сарумана змило водою, - сказав Древобородий, - дерева повернуться і знову житимуть тут. Молоді дерева, дикі дерева.
- Піпіне, - раптом звернувся Араґорн до гобіта, перервавши ента на півслові. Тук саме зістрибнув з коня і підняв чорну сферу. Ледве помітний вогонь жеврів усередині кулі. Піпін заворожено дивився на сферу.
- Трісни моя кора, - здивувався Деревобородий.
- Переґріне Тук, - до гобіта під'їхав Ґендальф, - дай сюди це.
Деніель направив коня подалі. Сфера лякала янгола.
Піпін неохоче віддав чорну кулю магу. Той, намагаючись не торкатися гладенької поверхні рукою, загорнув річ у тканину.
- Настав час повертатися, - сказав Теоден.
- Старий, а що це таке? - вже чіплявся Рін до Ґендальфа.
- Це палантір, - відповів маг. І весь шлях до Едорасу він розповідав екзорцисту історію палантірів.
***
У Золотому замку відбувся бенкет на честь перемоги роханців над армією Сарумана. Нарешті люди веселилися, а не плакали і горювали. Майбутнє вже не так лякало їх, як це було раніше.
Теоден підвівся з трону і підняв чашу з елем. Усі, хто був тут, зробили те саме.
- Сьогодні ми згадаємо тих, хто пролив кров, захищаючи нашу країну, - сказав Теоден, - слава загиблим воїнам!
- Слава! - крикнули роханці, піднімаючи кухлі.
- Сподіваюсь, я не сп'янію, - Рін обережно відпив трохи елю, - міцний, зжери мене дракон.
- Міцний? - Здивувався Ґімлі, крокуючи за черговою порцією напою. - От спробував би ти ель, який готують гноми. Вогонь, а не напій!
- Дякую, обійдуся, - пробурчав Окумура. Він не знав, як вип'є це до дна. Валятися під столом хлопцю не хотілося.
- Не зупинятися, - Еомер простягнув кухоль гному і Леголасу, що стояв поруч, - і не проливати.
- І не відригувати, - пробасив задоволений Ґімлі, дивлячись на ель, наче це був міфрил.
Рін зітхнув, непомітно поставивши кухоль подалі, і схопив їжу.
- Змагаємося? – звернувся до гнома Леголас. Світлий одяг личив принцові Лихолісся. - Хто когось переп'є.
- Перемагає той, хто залишиться на ногах, - сказав Ґімлі, швидко випиваючи напій.
- П'яниці, - прокоментував Окумура. Хлопцеві було цікаво де Ден і Вікка, тому він пішов шукати їх.
Помітивши Араґорна, який розмовляв з Еовін, юнак вирішив підійти до спадкоємця Ісілдура, але його зупинив Боромир.
- Зараз не час, Нарлоне, - мовив ґондорець.
- Де Ден? - поцікавився Рін.
- Там, - Боромир вказав у куток зали, - сп'янів від одного кухля елю. Не думав, що янголи не вміють пити.
Окумура засміявся, а тоді пішов до Деніеля, сподіваючись, що друг не спить під столом.
"Ну а якщо він почне співати, я не втручатись", - подумав хлопець. Чесно кажучи, екзорцисту було цікаво побачити п'яного янгола.
Мері і Піпін танцювали на столі, при цьому примудряючись не розливати ель і наспівувати веселу пісню. Ґендальф стояв неподалік, посміхався і аплодував мешканцям Шира.
Помітивши Дена, Рін навіть трохи засмутився. Янгол не здавався п'яним. Він сидів, як завжди спокійний і незворушний, і навіть не хитався. Тільки рум'янець на блідих щоках Дена видавав його. Біля янгола сиділа й зітхала Вікка.
- Ти сам мені казав, що ніколи в житті не пив елю, - докоряла пантера другові, - навіщо ж було одразу пити так багато?
- За полеглих, - повільно відповів янгол, - так, за полеглих.
- А я очікував чогось більшого, - екзорцист підійшов до них і сів біля Вікки.
- Слава всім духам Великої Пущі, що Ден просто сидить, - сказала Вікка.
Вони сиділи і спостерігали за бенкетом. Ґамір стояв неймовірний. Люди пили, їли, сміялися, співали і раділи з того, що змогли позбавити Саурона можливості поширити свою владу на землі Рохана. Араґорн вже розмовляв із Ґендальфом та Боромиром. Мері та Піпін все ще танцювали під бурхливі оплески роханців. Леголас стояв біля бочки з елем і посміхався. Ґімлі спав на підлозі. Телівен була там само, посміюючись із гнома.
- Вона мені дуже подобається, - раптом сказав Деніель. У Вікки відвисла щелепа, а Рін вдавився м'ясом, - я ще ніколи не зустрічав такої прекрасної дівчини. Такої світлої, щирої, доброзичливої... і хороброї. Навіть серед янголів такої немає.
Деніель усе говорив і говорив. Рін і Вікка, оговтавшись від шоку, перезирнулися.
- Ти знав? Що йому подобається Телівен? - спитала пантера.
Екзорцист мовчки похитав головою.
- І я не знала, - зітхнула Вікка, - ех, Дене, чому ти нам не сказав?
- Вже сказав, - пробурмотів Деніель, - але якщо розповісте їй - уб'ю.
- Нехай сам розбирається, - махнув рукою Окумура, схопивши з найближчого столу ще м'яса.
- І розберуся, - сказав янгол, а тоді, поклавши голову на плече Вікки, заснув.
– Недовго протримався, – прокоментувала дівчина. Вони з Окумурою знову переглянулись, а тоді засміялися.
- Розкажеш завтра Дену, як на нього ель діє, - сказав екзорцист.
- Неодмінно, - підморгнула йому Вікка.
***
Бенкет в Едорасі добіг кінця. Роханці розійшлися і лягли спати. Найміцніше спали Деніель і Ґімлі. Гнома, мабуть, і армія орків не розбудила б. Телівен десь блукала, Вікка склала компанію невгамовній ельфійці.
Не спали також Араґорн, Боромир і, як не дивно, Леголас. Схоже, ель не діяв на принца, бо той навіть не сп'янів. Вони втрьох вийшли на вулицю і про щось розмовляли.
Рін дрімав. Він би вже давно заснув, але Вікка хотіла обговорити монолог янгола. Зрештою пантера пішла з Телівен, а екзорцист почав засинати.
А в цей час прокинувся Піпін. Ґобіт чомусь згадав про палантір. Піпіну захотілося подивитися на сферу настільки сильно, що сон відразу пройшов. Гобіт щиро намагався заснути, але думка про палантір не давала спокою. Пововтужившись кілька хвилин, Піпін рішуче підвівся і тихенько попрямував до Ґендальфа, який теж спав у залі на підлозі.
- Ти куди? - почувши голос Мері, Піпін здригнувся і різко повернувся. Нічого не сказавши другові, пішов далі. Щоправда, помітивши мага, гобіт зупинився, бо очі Ґендальфа були розплющені.
- Піпіне, - знову покликав друга Мері, - Піпіне, що ти робиш?
Переконавшись, що маг спить, Тук узяв нічний горщик і швидко поміняв місцями посудину і захований у тканині палантір.
- Піпіне, ти здурів? - не на жарт стривожився Мері, дивлячись, як друг розв'язує тканину.
- Я тільки гляну, - сказав Піпін, - лише один раз.
- Заткніться обоє, - пробурчав Рін, повертаючись на правий бік.
Побачивши чорну сферу, Піпін усміхнувся й обхопив її обома руками.
- Піпіне... - Мері хотів щось сказати, але замовк, бо палантір із чорного став вогненно-жовтим, а руки Переґріна ніби приклеїлися до нього. Тук зблід, а тоді затремтів, бо побачив Око Саурона.
- Ні! - прошепотів Мері. - Піпіне! - Тук стояв і корчився, наче йому було дуже боляче. Рот його був відкритий, але ґобіт не видав жодного звуку. - Піпіне! Допоможіть! Ґендальфе!
Маг прокинувся миттєво, за ним схопився Рін. Блідий Деніель теж не спав, бо відчув присутність Саурона.
Увірвалися Леголас, Араґорн та Боромир. Нащадок Ісілдура вибив палантір із рук Піпіна. Сфера покотилася вперед, доки її не накрив ковдрою Ґендальф.
- Що це було? - Окумура здивовано дивився на присутніх.
- Зло... - прошепотів янгол, боязко покосившись у бік палантіра.
- Піпіне! - Мері кинувся до друга, який лежав непритомний на підлозі.
- Тук дурень! - невдоволено сказав Ґендальф. Але, подивившись на гобіта, що нерухомо лежав, маг швидко попрямував до нього. Ґендальф відштовхнув Мері, а тоді приклав до чола Піпіна долоню і щось прошепотів.
Від дій мага Піпін опритомнів. Ґобіт був блідим і смертельно наляканим. Неначе він щойно побував у Мордорі.
- Заспокойся, - сказав маг.
- Ґендальфе, - тремтячим голосом промовив Піппін, - вибач.
- Що ти бачив? - запитав маг. – Що? Скажи.
Усі присутні завмерли.
- Дерево... - видавив ґобіт. - Біле дерево у кам'яній фортеці. І все палало вогнем.
- Мінас-Тіріт, - здогадався маг, - це все, що ти бачив?
- А ще, - продовжив гобіт, - я... я бачив його! Я чув у голові його голос...
- Що ти сказав йому? - не відставав Ґендальф. - Говори!
Бідолаха Піпін на мить заплющив очі. Йому дуже не хотілося згадувати ті страшні моменти, але хіба Ґендальф може просто так припинити допит?
- Він питав моє ім'я, - швидко відповів Тук, - але я не сказав. Він почав мучити мене.
- Що ти сказав йому про Фродо і Перстень? - допитувався маг.
- Нічого, - після недовгої паузи відповів Піпін.
На цьому Ґендальф залишив гобіта у спокої. Але, дізнавшись нову інформацію, маг зібрав раду. Бо стало зрозуміло, куди збирається напасти Саурон.
У залі, де всього кілька годин тому бенкетували роханці, зібралося Братство і Теоден. Потрібно було обговорити отриману інформацію і вирішити, що робити далі.
- Очі Піпіна не брехали, - почав розмову Ґендальф, - він дурень, але чесний дурень, - маг кинув осудливий погляд на понурого Тука, - він не сказав Саурону ні слова про Фродо і Перстень. Нам дивним чином поталанило. У палантірі Піпін мимохіть побачив плани ворога. Саурон готується завдати удар по Мінас-Тіріту. Його поразка у Гельмовій ущелині дещо йому показала. Темний володар дізнався, що в битву вступив спадкоємець Еленділа. Рід людей не такий слабкий, як він думав. Вони готові кинути Саурону виклик. Крім того, з'явився ще й Нарлон, чийого втручання він теж побоювався. Та й підтримка невідомої світлої сили – Деніеля – теж несподівана для Темного володаря. Саурон боїться всього цього. Він не ризикуватиме, дозволивши народам Середзем'я об'єднатися під одним прапором. Він зрівняє Мінас-Тіріт із землею, але не допустить повернення короля людей на престол Ґондора.
- Я мушу вирушити туди! – схвильовано заявив Боромир.
- Ні, - заперечив Ґендальф, - ти залишишся тут.
- Мій народ у небезпеці, - ґондорець ходив туди-сюди. Якби не маг, Боромир уже давно б виїхав у Ґондор.
- Ми знаємо, - втрутилася Вікка, - але прислухайся до Ґендальфа. І заспокойся.
Ґондорець замовк, але сідати і спокійно слухати не міг.
- Якщо засвітяться сигнальні вогні Ґондора, - продовжив Ґендальф, - Рохан повинен готуватися до війни.
- Скажи мені, - досить байдуже заговорив Теоден, - чому ми повинні йти на допомогу тим, хто не допомагав нам? Чим ми завдячуємо Ґондору?
Всі дивилися на правителя Рохана, але ніхто не встиг сказати і слова, як Рін схопився з стільця.
- Ваша величносте! - крикнув екзорцист. Тепер мовчати він не збирався. - Невже ви досі не зрозуміли, що тільки об'єднавшись, ми зможемо перемогти? Чому це доходить до вас в останню мить? Адже в Гельмовій ущелині ви були раді допомозі ельфів, не заперечуйте. Хоч зараз прошу: забудьте всі образи. Чи ви думаєте, Саурон знищить Ґондор і заспокоїться? Він на всі світи замахнувся! Що йому Рохан? Розчавить і не помітить. Будьте розумнішими.
- Нарлоне, заспокойся, - примирливо сказав Леголас.
- Вибачте, - пробурмотів екзорцист, усвідомивши, що він наговорив, - просто...
- Ми розуміємо тебе, - втрутився Араґорн, - тому я піду.
- Ні, - заперечив Ґендальф.
- Треба попередити їх, - сказав спадкоємець Ісілдура.
– Їх попередять, – стояв на своєму маг. Підійшовши до Араґорна, він продовжив: - Ти вирушиш до Мінас-Тіріта іншим шляхом. Іди вздовж берега річки. Перехопи чорні кораблі. І пам'ятайте, – маг підвищив голос, – у нас тепер немає права на помилку. Я вирушу в Мінас-Тіріт. І поїду не сам.
***
- Старий знову поїхав, - бурчав невдоволений Рін вранці. Точніше, вдень, бо після нічної наради він ніяк не міг прокинутися. Крім того, Окумура не встиг попрощатися з Ґендальфом.
- Ми скоро зустрінемося з ним, - сказала йому Телівен, - ти ж знаєш - Ґендальфа не так просто вбити.
- Аякже, - хмикнув Окумура, - а де Ден?
- Кудись пішов, - відповіла ельфійка, - о, - вона помітила Ґімлі і побігла до гнома, - пане гноме, а ви навіть пити не вмієте. Принц виграв.
Ґімлі щось буркнув і відвернувся, але Телівен не вгамувалася.
– І що робити зараз? - зітхнув екзорцист.
- Чекати сигналу, - відповіла Вікка, що сиділа поруч. Поплескавши хлопця по плечу, вона піднялася й потяглася, - піду порозмовляю з Деном.
- І передай йому, що він не вміє пити, - сказав Рін, - а я, мабуть, піду поїм.