Володар перснів. Повернення Ріна

Попутники з інших світів

- Я знову в Середзем'ї! - заволав Рін, опинившись на лісовій стежці. Екзорцист буквально світився від щастя. Ще б пак, адже наближається нова пригода, подорож світом, нові друзі, і, звичайно ж, битви. Окумура був сповнений ентузіазму і, напевно, спопелив би самого Саурона, якби Темний Володар поблизу. - Чудово! Старий, який наш план? Куди ми підемо?
- Для початку потрібно зробити так, щоб ми могли розмовляти загальною мовою, - Ґендальф вимовив заклинання. Його посох на мить спалахнув і погас.
- І це все? - здивувався Рін. - І бити по голові, як минулого разу, не будеш?
- Я знайшов інший варіант заклинання, - пояснив маг, - а тепер ми підемо до твоїх попутників.
- Хто вони? Гобіти? - поцікавився хлопець. - Гноми? Ельфи?
- Вони з інших світів, - відповів Ґендальф, крокуючи стежкою, - як бачиш, і в Середзем'ї з'явилася брама. Тож чужинці завітали і до нас.
- А вони... нормальні? У сенсі, вони не билися з тобою? А скільки їх? І як вони відреагують, побачивши мене?
- Містере Окумура, ти, як завжди, цікавий, - мовив маг, але ні на одне питання хлопця не відповів.
- Старий, ходімо швидше, - пробурчав юнак. Йому не терпілося побачити нових друзів. 
Вони очікували мага і екзорциста на повороті. Хлопець та дівчина. Помітивши Ґендальфа, дівчина спритно піднялася на ноги.
- Дене, Ґендальф повернувся, - радісно повідомила вона. Рін з цікавістю розглядав незнайомку, про себе зазначивши, що вона точно не з Середзем'я.
Висока, граційна, м'язиста, зі світло-сірими очима і широкою посмішкою на худому обличчі. Коротке чорне волосся обрізане абияк. Одяг дівчини буви б доречнішим на Землі - коричнева футболка, зверху недбало накинута хутряна куртка, зручні чорні штани, чоботи на шнурівці. На поясі у незнайомки висіли два кривих ножі в потертих шкіряних піхвах.
Рін чомусь подумав, що ця дівчина набагато небезпечніша, ніж здається.
- Я Вікка, - дівчина підійшла до екзорциста, уважно розглядаючи його, - ти ба, - її очі блиснули сріблом, коли вона помітила хвіст хлопця, - який кумедний хвостик.
- Тільки не це, - Рін про всяк випадок відійшов від Вікки подалі.
- Я Деніель, а не Ден, - хлопець підійшов ближче і обдарував брюнетку похмурим поглядом. Він був спокійним і байдужим, на його аристократичному обличчі не відбилося ні краплі цікавості, коли він подивився на Окумуру. Світла шкіра, проникливі блакитні очі, неслухняне світле волосся - ось таким виявився Деніель. Одягнений він був у просту білу сорочку, сірі штани і сандалі. Завершував образ білий плащ до п'ят, який поблизу виявився зробленим з пір'я.
- Старий, хто вони? Звідки? - Рін запитально подивився на Ґендальфа.
- Я з Великої Пущі, - миттєво відповіла Вікка, - це світ такий. Там усюди ліс. А Ден з Раю.
- З Раю? - захоплено вигукнув екзорцист. - Оце так! Старий, він справжній янгол!
Деніель ніяк не відреагував на вигуки Окумури. Маг стояв і посміхався.
- А ти тоді хто? - екзорцист перевів погляд на Вікку.
- Згадав нарешті, - глузливо сказала вона, - я перевертень.
- Вау, - ще більше захопився Рін, - старий, як ти їх знайшов?
- Перестрів їх на цій стежці, - відповів Ґендальф, - потім мені довелося зробити так, щоб ця парочка говорила загальною...
- Ґендальфе, а хто він? - втрутилася Вікка. - Ти нам не представив свого супутника.
- Це Рін Окумура, - сказав маг з нотками гордості, - дуже цінна людина.
- І чому ж він так цінний? - ніяк не могла вгамуватися дівчина.
Рін зиркнув на нерухомо застиглого Деніеля. Якщо цей хлопець і справді янгол, то він точно відреагує на слова екзорциста.
- Я наполовину демон, - спокійно відповів Окумура. Як і очікувалося, янгол насупився.
- Я не збираюся подорожувати з демоном, - відрізав Деніель.
- Ґендальф йому довіряє, - мовила Вікка.
- А я - ні, - холодно сказав янгол.
- Ну так вали звідси, - розлютився Рін, - ви, білокрилі, вже й забули дорогу на Землю, інакше змінили б свою думку про мене. Горді і зарозумілі покидьки! Де ви були, коли Сатана вибрався з Геєни? Відсиджувалися в своєму Раю? Щоб ти знав, тоді загинули люди.  А, точно, я забув, вам же начхати.
- Нам не начхати! - Деніель теж почав втрачати самовладання.
- Старий, я теж не збираюся подорожувати з цим святошею, - пробурчав екзорцист, - нехай він іде в безпечне місце і відсидиться там. Бо, не дай Бог, забруднить свій білосніжний плащ.
Ґендальф лише засмучено похитав головою.
- Не встигли ви зустрітися, як ледь не побилися, - осудливо промовив маг, - Деніелю, Ріне, запам'ятайте: не можна судити всіх однаково. Тому ви і будете подорожувати разом, щоб змінити свою думку один про одного.
Рін зітхнув. Зрозумів, що погарячкував. Все-таки демонічна різкість нікуди не поділася.
"Нехай янгол говорить, що заманеться", - подумав юнак, - "я не стану звертати уваги на його слова".
- Вибач, старий, - сказав Окумура, - більше такого не повториться.
- А ти мені подобаєшся, - зненацька заявила Вікка, - тож будемо друзями.
Вона без страху потисла Ріну руку.
- Дене? - дівчина вичікувально подивилася на все ще похмурого янгола.
- Я згоден, - неохоче згодився той, але руку Ріну не потиснув.
- І що тепер, старий? - поцікавився екзорцист.
- Ти ж пам'ятаєш подорож з гномами і Більбо? - запитав маг.
- Таке не забудеш, - хмикнув хлопець.
- Під час тієї подорожі Більбо знайшов перстень, - продовжив Ґендальф, - хоча я про нього дізнався, коли відвідав гобіта через кілька років після подорожі. Це - Перстень Влади, що належить Саурону. Для повного могутності Темному Володарю якраз не вистачає Персня.
- Так, стоп, - втрутився Рін, - звідки цей Перстень взагалі взявся?
- Його викував Саурон, вклавши частину сили в Перстень, - відповів маг, - завдяки Персню Влади він зможе контролювати всі раси Середзем'я.
- І його ніхто не намагався знищити? - стривожено запитала Вікка.
- Під час Останнього Союзу у людей була така можливість, - сказав Ґендальф, - Ісілдур, син Еленділа, в бою відрубав палець Саурону разом з Перснем. Він міг би знищити Перстень, кинувши його в лаву Вогненної гори. Та сила Персня підкориоа його. Ісілдур залишив Перстень собі.
- От ненормальний, - ледь чутно прошепотів Рін.
- Ісілдур недовго володів Перснем, - продовжував Ґендальф, - коли він їхав зі свитою на північ, на нього напали орки. Ісілдура вбили. Перстень опинився в річці. І довго про нього ніхто не знав. А пізніше Перснем заволодів гобіт на ім'я Смеагол.
- Гобіт? - знову втрутився екзорцист.
- Так, саме гобіт, - підтвердив маг, - сила Персня зробила з нього потворну істоту, яка оселилася в печерах Імлистих Гір. Саме там Більбо і знайшов Перстень.
- Але якщо Більбо старий, то хто тоді?.. - почав Рін.
- А тепер слухайте мене уважно, - чітко сказав маг, - Перстень зараз знаходиться у Фродо Беґґінса, племінника Більбо. Фродо йде до шинку "Гарцюючий поні". Постарайтеся наздогнати його. Якщо не вийде - йдіть у Рівенделл.
- Думаєш, він повірить, що ми друзі? - скептично запитала Вікка.
Ґендальф простягнув Ріну лист.
- Віддасте його Фродо, - мовив він, - і ще одне: містере Окумура, поки раджу не користуватися своєю силою.
- Чому? - здивувався екзорцист. Деніель похмуро глянув на хлопця.
- Щоб не привернути увагу Саурона, - відповів маг, - зараз воно вам ні до чого. І якщо зустрінете в дорозі чоловіка на ім'я Блукач, знайте: він ваш друг.
- Ґендальф, а ти з нами не підеш? - запитала Вікка.
- Що? - тільки зараз до Окумури дійшло, що маг говорив "ви підете", а не "ми підемо". - Старий, ти знову вирішив зганяти в Дол-Ґулдур? Чи одразу в Мордор?
- Містере Окумура, повір, я б з радістю пішов з вами, - виголосив маг, - але справа невідкладна. Мені потрібно порадитися. Ідіть цією стежкою. Скоро ви побачите село. Трактир знаходиться там. Якщо все буде добре, я теж там з'явлюся.
І він пішов у протилежний бік.
- Удачі тобі! - крикнула Вікка магу.
- Він завжди так робить, - невдоволено сказав Рін.
- І нам нема чого стояти посеред шляху, - сказала Вікка, - йдемо, хлопці. Дене, не стій, як статуя.
- Я Деніель, - вже вкотре поправив її янгол, крокуючи за екзорцистом і дівчиною.