Володар перснів. Повернення Ріна

Два розділи

В дорозі

- А в кого ти перетворюєшся? - поцікавився Рін у Вікки.
- Побачиш, - загадково посміхнулася дівчина. На відміну від байдужого Деніеля, вона часто роззиралася й принюхувалася, вивчаючи новий світ.
- А у Великій Пущі живуть лиш перевертні? - не переставав задавати питання Окумура.
- Ні, є і звичайні тварини, - охоче відповіла Вікка, - ми ж повинні чимось харчуватися.
- А де ви живете? У будинках?
Дівчина засміялася. Її сміх нагадував мурчання кішки.
- А ти ще цікавіший, ніж я, - мовила вона, - кумедно.
- Коли я був тут уперше, то задовбав усіх питаннями, - зізнався юнак.
- Як ти опинився в Середзем'ї минулого разу? - поцікавилася Вікка.
- Мене закинув демон, - відповів Рін, - хоча він збирався вирушити в Геєну, але...
- Вельзевул, - тихо вимовив Деніель, котрий мовчав до цієї миті, - він був в цьому світі.
- Так, це завдяки йому я рушив у подорож, - погодився екзорцист, - а звідки ти знаєш, що це був Вельзевул? Дене?
Янгол зробив вигляд, що не чує хлопця.
- Дене, до тебе звертаються, - суворо сказала Вікка.
- Я не розмовляю з демонами, - почулася зарозуміла відповідь.
Дівчина зітхнула. А Рін повернувся до Деніеля і, діставши Курікару з піхов, направив на янгола.
- Запам'ятай раз і назавжди, святеннику, - процідив крізь зуби екзорцист, - я - людина. Ще раз назвеш мене демоном - нарікай на себе. 
Янгол спокійно дивився на палаючий меч, який знаходився в кількох сантиметрах від його шиї. Тоді зробив висновок:
- Ти син Сатани.
- Дене, помовч, - різко вимовила Вікка, - Ріне, заховай меч.
- Мій батько - людина, - в очах Окумури спалахнув вогонь, - не смій такого казати про мене, як нічого не знаєш.
- Інакше що? - запитав Деніель.
- Я тебе спопелю, - відповів Рін.
- Припиніть обидва! - загрозливо вимовила Вікка. Її силует став злегка розпливчастим. - Почнете битися - перегризу вам обом горлянки.
Від Вікки віяло небезпекою, і щодо "перегризти горлянки" вона не жартувала. І Ден, і Рін відійшли один від одного. Екзорцист швидко сховав Курікару, згадавши прохання Ґендальфа не привертати увагу.
- Так-то краще, - вже спокійніше промовила Вікка, - ви поводите, наче двійко вовченят з різних зграй, які не поділили територію. Це вже не смішно. Адже ми команда.
- Я не потерплю, якщо святенник ще раз назве мене демоном, - ображено пирхнув Рін, - я людина.
- Дене, - примирливо почала Вікка, - годі. Рін не демон. Він не є небезпечним для нас. Він контролює свою силу.
- Звідки ти знаєш? - невдоволено запитав янгол, змірявши екзорциста зарозумілим поглядом.
- Звіряче чуття, - пояснила дівчина, - давайте закриємо цю тему. І, будь ласка, не забувайте, що у кожного є ім'я.
- Гаразд, - погодився Деніель, - але нехай він розповість, що сталося з Сатаною і Вельзевулом.
- А що таке? - не втримався Рін. - Загубили їх?
- Так, - неохоче зізнався янгол перш, ніж Вікка встигла вилаяти юнака, - нас турбує те, що вони нічого не роблять.
- О, це захоплююча історія, - сказав Рін.
- Май на увазі, я відчую, якщо ти збрешеш, - попередив янгол.
Екзорцист тільки хмикнув і почав розповідати про свої пригоди, починаючи з появи Сатани в домі батька Фудзімото і закінчуючи Битвою П'яти Воїнств. У подробиці хлопець заглиблюватися не став. Він сподівався, що Ден зрозуміє: ні Сатана, ні Повелитель мух вже не заподіють нікому шкоди.
На обличчі Вікки з'явився непідробний захват. Деніель виглядав замисленим і спантеличеним.
- Ріне, ти неймовірний! - вигукнула дівчина, коли екзорцист закінчив розповідь. - Ти переміг самого повелителя пекла.
- Не сам, звичайно, - посміхнувся Окумура, - мені брат допоміг. Я б без нього не впорався.
Деніель мовчав. Його здивувало те, що вся розповідь Ріна була правдивою. І тепер янгол намагався зрозуміти, чому цей хлопець став екзорцистом і почав війну проти демонів, хоча сам був сином володаря Геєни.
- Дене, що скажеш? - допитувалася Вікка. - Дене, тепер ти розумієш, що Рін не злий?
- Поки я зрозумів тільки одне, - неголосно вимовив Деніель, - янголи щось упустили.
- То ми друзі? - зрадів Рін.  Він щиро бажав подружитися з Деном.
Деніель нічого не відповів, а пішов далі.
- Не звертай уваги, - сказала екзорцисту Вікка, - Ден заплутався. Не чіпай його. Нехай подумає. Навіть янголам важко визнавати помилки.
І вони пішли за Деном.
Вікка і Рін базікали на різні теми. Вони по черзі розповідали про свої світи. Деніель похмуро крокував попереду.
"Син Сатани бився проти Сатани", - в душі незворушного янгола вирував вихор емоцій, - "в голові не вкладається. Архангели ж завжди говорили... Цікаво, чи знають вони про цього унікального демона? Хоча звідки? Адже їм теж ліньки спускатися на  землю. Я справді не знаю, що робити. Але Вікка має рацію. Від хлопця не віє загрозою. І він не вбиває всіх, хто трапиться на шляху. Це просто я не можу перестати бачити в ньому потенційну небезпеку..."
Він скоріше відчув, ніж почув, що Вікка зупинилася. Дівчина покрутила головою, а тоді принюхався. В її очах з'явилася тривога.
- До нас хтось наближається, - заявила вона, - і він небезпечний.
Деніель відволікся від роздумів і прислухався до відчуттів. Здригнувся, відчувши могильний холод і потужну темну силу.
- До нас наближається зло, - підтвердив янгол, піднімаючи руку.
- Агов, ти що задумав? - запитав Рін. - Не можна привертати увагу. Ховаємося. Ще буде час побитися.
Хлопець нічого не відчував, тому повністю довірився супутникам.
Вікка потягнула Дена за собою подалі від дороги. Складалося враження, що янгол хотів воювати. Дівчина і сама була б не проти загризти ворога. Але Рін правий. Нічого привертати увагу.
Вони зійшли з лісової стежки і зникли в густих заростях.
Дивлячись крізь листя, трійця помітила самотнього вершника. Чорний плащ приховував обличчя незнайомця. На руках рукавиці з металевими деталями, ноги взуті в чорні чоботи. Кінь під ним теж чорний. Очі тварини горіли червоним вогнем. Копита коня голосно цокали по стежці. Вершник впевнено тримався в сідлі, оглядаючи все навколо. Але, мабуть, тут не було того, що він шукав, бо незнайомець не став затримуватися.
Краєм ока Рін зауважив, що Вікка зіщулилася. Деніель напружився, стиснувши долоні в кулаки.
"Чого це вони?" - здивувався хлопець. Вершник його не лякав.
Незабаром стукіт копит стих. Вікка зітхнула з полегшенням.
- Не хотіла б я зустрітися з цим чудовиськом ще раз, - зізналася вона.
Рін запитально подивився на дівчину.
- Ти хіба нічого не відчув? - здивувалася Вікка. - Холод, страх, небезпека...
Окумура похитав головою.
- Він сильніший, тому ц не відчув, - пояснив Деніель.
- А ти що відчув? - поцікавився екзорцист, втім, не сподіваючись почути відповідь.
- Майже те ж саме, що й Вікка, - відповів янгол, здивувавши Окумуру.
- Як щось станеться - Рін захистить нас, - радісно сказала дівчина, - а тепер поспішімо. Я не хочу зустріти ще одного вершника.
З нею ніхто не став сперечатися.