Володар перснів. Повернення Ріна

Час убивць

- То що думаєш, Ернесто? - поцікавився Вів'єн у напарника. Отримавши у відповідь здивований погляд, француз пояснив: - Щодо Беатрікс та її феєричного бою з Астаротом. Володар хаосу - страшенно небезпечний суперник.
З часу сутички американки з черговим архідемоном не минуло й тижня, але Бонне і ді Сальваре, трохи пожуривши Брукс, розійшлися в різні країни. Тільки спільна подорож до Іспанії дозволила паладінам поговорити.
- Небезпечний і непередбачуваний, - відповів італієць, спостерігаючи, як над містом сходить оранжеве з червоним обідком сонце, прекрасне, але ще холодне. Екзорцисти, оглянувши країну і не знайшовши нічого небезпечного, поблукали нічною Севільєю, а потім вибралися на дах собору, щоб трохи відпочити перед поверненням до Японії. - Беатрікс пощастило, що вона взагалі жива. Демонічна зброя зазвичай вбиває після найменшого дотику до людської шкіри.
- А що каже Бенджамін?
- Окрім лайливих слів? - посміхнувся Ернесто.
Вів зареготав. На щастя, він був відсутній, коли цілитель влаштував розбір польотів Беатрікс, попутно насваривши всіх, хто був. Американка так і не зрозуміла, чим заслужила таку критику. Проте критикою слова Торреса можна було назвати лише віддалено. Мексиканець сипав сумішшю португальської та англійської лайки, навіть не червоніючи.
- Бенджамін заявив, що Беатрікс мала померти ще в Америці, - повідомив Ернесто, якому теж перепало невідомо за що, - мечі Астарота самі по собі є темними демонічними артефактами. Кажуть, що раніше цими мечами користувався Сатана, а потім нагородив ними Повелителя хаосу за особливі заслуги. Загалом... я не хотів би опинитися на місці Беатрікс. Проте вона перемогла і я радий. Щоправда, можна було й раніше звернутися за допомогою до духів. Така неорганізованість ледь не вартувала Беатрікс життя.
Бонне задумливо кивнув. З даху собору відкривався чудовий краєвид на іспанське місто. Небагато зелені та суцільні багатоповерхові будинки, пофарбовані переважно у теплі кольори. Вів'єн та Ернесто любили такі міста, бо тут можна безперешкодно бігати по дахах. Для паладінів це був найкоротший шлях для вистежування здобичі.
- Але в цьому є і гарний момент - ще одному архідемону настав кінець, - заявив Вів'єн, - і я дуже сподіваюся, що на моєму шляху з'явиться один із... скільки ще лишилося?
- Сім, - коротко відповів Ернесто.
- Не так багато, - француз був налаштований оптимістично. Ді Сальваре ніяк не відреагував на слова напарника, незворушно спостерігаючи за Севільєю, що стрічала новий день.
Вів'єн, як і Беатрікс, був оптимістом. Відрізняло цих двох організованість француза, уміння швидко зорієнтуватися та продумати стратегію битви. І хоча раніше Вів був досить легковажним, навчання у Ватикані зробило з сина заможних зброярів умілого паладіна.
Бонне народився і жив у Франції. Велична і стародавня сім'я Вів'єна набула статків, продаючи холодну зброю ручної роботи. Батьки Вів'єна були найкращими ковалями, тому арсенал сім'ї постійно збільшувався. Крім того, у другій половині 19 століття сім'я не лише продавала та колекціонувала зброю. Чоловіків почали вчити володінню мечами. Пізніше пішов у хід весь арсенал. Незабаром Бонне славилися наявністю першокласних убивць. А Вів'єн став третім екзорцистом у сім'ї, бо його батьки теж вирішили присвятити життя винищенню демонів. Більше того, француз розробляв напівавтоматичну зброю, типу арбалетів, та заснував збройову компанію. Він також удосконалив багато своїх розробок так, щоб вони підходили для боротьби з демонами.
Вів, може, і провів би все життя, вдосконалюючи зброю, та тільки він любив пригоди та подорожі. І Ватикан подарував французові таку нагоду. Після посвяти в паладіни Бонне побував ледь не в усьому світі. Він відкривав для себе нові, чудові місця, прекрасні країни, відвідав усі академії екзорцистів та познайомився з багатьма особистостями. Пізніше Вів'єн став одним з екзаменаторів, які перевіряли майбутніх паладінів. На екзаменах у Британській академії екзорцистів зустрів Скарлетт.
Разом із Ернесто Бонне працював дуже часто. Ці двоє добре розуміли один одного і завжди розробляли чіткий план дій без особливих розбіжностей. Вів також забезпечував італійця найкращими метальними ножами.
- Але цілком достатньо для того, щоб здійснити ритуал, - сказав Ернесто, - я на їхньому місці здогадався б, що в Асії щось не так.
- Ми знаємо, що ти розумний, - весело відповів Вів'єн, - але демони - ні. Вони тупі кровожерливі монстри.
- Які колись були янголами, - додав італієць.
- Та хіба це може бути правдою?  - продовжив суперечку Бонне. - Ти бачив, яке страшидло той Левіафан? А Астарот? Жах якийсь.
- Але це правда, - заявив ді Сальваре. Вів замовк, чекаючи, що напарник продовжить говорити, але італієць мовчав.
"І звідки він знає?" - дивувався француз.
Ернесто ді Сальваре був найзагадковішим паладіном з усієї вісімки. Ніхто не знав про його дитинство. Італієць з'явився у Ватикані раптово, блискуче закінчив академію і одразу отримав звання паладіна. Про минуле жодного разу не говорив. І взагалі, з людьми Ернесто поводився відчужено, мовчав і відповідав короткими фразами. Саме у Ватикані Ернесто познайомився з Вів'єном. Там вони здружилися.
Знання Ернесто у багатьох галузях екзорцизму вражали. Так, він уже не був хлопчиком, але до віку Бенджаміна чи хоча б Ітана ще не доріс. Та це не заважало італійцеві цитувати класиків демонології, знати напам'ять Книгу Соломона, праці священиків та цілителів. А свій стиль бою ді Сальваре перетворив на особливе мистецтво. І єдиним, хто знав справжню історію паладіна, був Галахад, від якого нічого не можна було приховатм. Але де Логрес умів зберігати таємниці, тож Ернесто не дуже хвилювався.
- Жодного демона, - позіхнув Вів, - вирушаємо до Японії?
- Не думаю, - заперечив італієць.
- Що? - Бонне подумав, ніби йому почулося. Ернесто нехтував зборами паладінів лише коли траплялося щось надзвичайне.
- Я відчуваю небезпеку, - ді Сальваре проігнорував питання напарника, - мабуть, у Севільї відчиняються ворота.
Вів'єн здивовано витріщався на італійця, забувши, що хотів сказати. Як може Ернесто таке відчувати? Він що, теж був колись одержимим і перейняв гіперчутливість до демонів, як і Скарлетт?
- Не дивись на мене так, - Ернесто лишався незворушним, - у мене не вселявся демон. Брама ще не відчинилася, але з'явилася тріщина. Вона майже непомітна, і її не бачать навіть демони. А за кілька хвилин нам зателефонує Скарлетт... І в Асію полізуть непрохані гості.
- Здається, я забув запитати, звідки ти це знаєш, - схаменувся француз, - але навряд чи отримаю відповідь.
- Мене навчили, - сказав Ернесто.
- Так? І хто ж? - не вгавав Бонне.
- Вчителі, зрозуміло, - ось так відповів італієць. Вів зітхнув.
- Гаразд, потім витрясу з тебе правду, - мовив Бонне, - де тріщина? Потрібно закрити її. Це простіше, ніж заганяти назад архідемона.
- Я не знаю, - щиро відказав ді Сальваре, - і відчув її лише тому, що тріщина близько.
- Та ти знущаєшся, - зітхнув француз. Він дістав із кишені телефон і набрав номер Скарлетт, - привіт, руденька.
- І ти заради цього телефонуєш? - сердито запитала Рейн. Те, як її називав Бонне, виводило британку із себе. Навіть Хантер, її суперник в академії, так не бісив. - Повернешся до Японії - закопаю живцем.
Вів'єн засміявся.  Ернесто і собі посміхнувся.
- Не гнівайся, Скарлетт, - добродушно сказав чоловік, - ти не відчуваєш відкриття брами?
Настала мовчанка. Схоже, Рейн дослухалася відчуттів.
- Начебто зараз нічого, - сказала вона, - а чому питаєш?
- Ернесто стверджує, ніби у Севільї з'явилася маленька тріщина, але не знає, де саме, – повідомив Вів.
- Дай мені Ернесто, - вимагала Рейн.
Бонне простягнув телефон напарнику.
- Привіт, Скарлетт, - мовив італієць, - звідки я знаю? Ні, не вселявся. Не зараз. Так я правий чи у мене просто здають нерви? Так, перетелефонуй, будь ласка, - чоловік віддав телефон Вів'єну, - Скарлет зараз зателефонує. На жаль, як і я казав, тріщина надто маленька та непомітна.
- Скарлет така хороша, - безглуздо посміхався Бонне.
Усі вже давно знали, що британка подобається французові. Це стало зрозуміло ще коли Вів'єн віддав перемогу в екзаменаційному поєдинку Скарлетт, а після церемонії посвяти Рейн у паладіна подарував їй знаменитий байк. Щоправда, обійми та поцілунки чомусь дісталися механічному монстру. Чи то Рейн не розуміла почуттів Вів'єна, чи просто його ігнорувала.
- Так їй і скажи, - порадив Ернесто, - серйозно, Вів'єне, стань рішучішим і не дозволь Скарлетт ухилятися.
- Так і зроблю, - усміхнувся француз, але не став уточнювати, коли саме почне діяти.
Телефон Вів'єна задзвонив.
- Я, звісно, в шоці, - заявила Скарлетт, - але Ернесто має рацію. У Севільї відчинилася брама. І зруйнувала якісь сади Вальє.
- Шкода, - зажурився Вів'єн, - мальовниче було місце.
- Ваш суперник - Балам...
- Ні, ну чому Балам?  - геть засмутився француз. - А можна поміняти архідемонів?
- Не будь ідіотом, - сердито гаркнула Рейн, - краще скоріше знищте Повелителя хвороб, інакше в Севільї спалахне епідемія. Крім того, з Баламом буде його відданий Робін Гуд - Барбатос. Все, до зустрічі.
- Бувай, люба, - Вів, сміючись, сховав телефон, - так, Ернесто, у тебе гарна інтуїція. Брама відчинилася в садах Вальє. У нас Балам та Барбатос.
- Краще б це був Сатана, - зітхнув Ернесто, - вони от-от з'являться. Завдання Балама - відчинити ворота Геєнни. Барбатос охоронятиме господаря. Необхідно відвести їх у менш людне місце.
- Я знаю, куди ми підемо, - сказав Вів'єн, - на іншому березі річки є величезний парк. Вранці там майже нікого нема. Поб'ємося там. Та як заманити туди демонів?
- Зачинимо браму, з якої вони з'являться, - запропонував Ернесто, - тоді Баламу доведеться відкривати нову, аби провести ритуал. А на це піде багато часу. Гадаю, така зухвалість з нашого боку трохи розлютить Повелителя хвороб.
- Трохи? - засміявся француз. - Та архідемон всю Асію переверне, аби знайти і вбити нас.
***
- Володарю, дивіться, як я вмію! - верещав Барбатос, пускаючи стріли-вибухівки направо й наліво. Балам важко зітхнув і вже пошкодував, що не взяв із собою когось розумнішого і стриманішого. Бельфегора, наприклад. Той принаймні привертав би менше уваги. Володар хвороб хотів знищити це місто. Але ж можна зачекати до того часу, коли завдання буде виконане.
- Барбатосе, якщо не заткнешся - відправлю працювати до падальників, - пробурчав архідемон. Пекельний стрілець одразу ж заспокоївся. Знаходитися разом з потворними чортами в самому огидному куточку Геенни нікому з демонів не хотілося.
Балам не вельми скидався на могутнього архідемона. Він виглядав, як худа, обросла густою шерстю людина. Проте він виявився досить високим. Три голови - барана, людини і бика - були напівзогнилими, у носах і вухах ворушилися трупні черв'яки, де-не-де виднілися жовті кістки. Від Повелителя хвороб йшов страшний сморід. Три пари очей, однак, виявилися цілими і жадібно дивилися на людське місто. Ноги Балама закінчувалися великими копитами, за спиною волочився зміїний хвіст. На бичачому рогу блищала королівська корона. Людське обличчя обросло козлячою бородою. Руки, як не дивно, були людські, але з дуже довгими кривими кігтями. Біля архідемона тупцював лютий чорний ведмідь, на якому пересувався Повелитель хвороб. Поблизу літав ще один супутник Балама – наполовину обскупаний стерв'ятник.
Пекельний стрілець Барбатос був схожим на людину, принаймні здалеку. Зблизька демон виявився високою істотою в коричнево-зеленому одязі. На голові - капелюх з пером, який приховував роги та козлячі вуха. Обличчя заросло чорною сплутаною бородою. Барбатос отримав звання стрільця через те, що ніколи не розлучався з велетенським демонічнти луком та різноманітними стрілами. І вбивати людей було найулюбленішою розвагою демона.
- Володарю, ну яка різниця? - Барбатос все одно кудись цілився. - Хочу трощити!
- Якщо через тебе я хоч щось зроблю неправильно... - пригрозив архідемон. Барбатос знову засумував і почав штовхати дрібніших демонів, які вилазили з брами.
І тут срібна стріла зухвало збила корону з рогу Балама.
- Якого?.. - не зрозумів Повелитель хвороб. Барбатос тупо дивився на господаря.
- Прямо в десятку, - радісно заявив Вів'єн. Він, як бог Амур, сидів на даху будинку, тримаючи в руці арбалет, і бовтав ногами в повітрі. Похитавши головою, він дивився на влаштоване демонами руйнування. Колись прекрасні сади Вальє перетворилися на суміш вивернених дерев та землі. Від будинків відпочинку лишилися тріски, замість озера – глибока яма із брудом.
- Ти що собі дозволяєш, смертна тушко?! - заревів Барбатос, пускаючи стрілу у відповідь. Стріла в ціль не потрапила, її в польоті збив ніж.
- Обережніше, демоне, - наче докоряючи, заявив Ернесто, стоячи на сусідньому від Вів'єна даху. Його плащ майорів на вітрі, через що італієць був схожий на супергероя, - спочатку навчися користуватися луком, бо себе ненароком пристрелиш.
- Ви хто такі? - люто спитав Балам, шукаючи свою корону.
- Вгадай з трьох разів, - весело відповів Вів, - завдання якраз для кожної голови.
- Як ви смієте? - бісився пекельний стрілець, не знаючи, кого з непроханих гостей убити першим.
- Зараз ви повернетесь до Геєнни, ми зачинимо браму і все обійдеться мирно, - спокійно сказав Ернесто, - бо ви для нас вороги. Тож...
Він спритно перестрибнув на інший дах, бо будинок, на якому стояв італієць, раптово провалився під землю. На його місці стирчали криваво-червоні списи.
- Придурок Барбатос, убий їх! - загарчав Повелитель хвороб. - Це паладіни!
Пекельний стрілець почав стріляти по всьому, що бачив, використовуючи стріли з полум'ям Сатани. Незабаром місцевість довкола садів охопив синій вогонь. Чулися передсмертні крики людей. Руйнувалися старовинні будинки, ховаючи під собою жителів Севільї. Простір затягло димом.
- Отак вам, кляті паладіни! - кричав Барбатос не своїм голосом. Балам просто закрив обличчя пазуристою рукою. Бараняча і бичача голови виражали останній ступінь обурення.
- Ти ідіот, Барбатосе, - прогарчав архідемон, - навіть стріляти не вмієш. Якого біса ти трощиш все підряд? Я ж сказав убити паладінів, козляча ти голова! Де вони тепер?
- Вибачте, володарю, - пробурмотів вищий демон, - я намагався...
- Вирушай у Геєнну і прийшли мені розумного помічника, - наказав Балам, - а з тобою я пізніше розберуся.
- Агов, - почувши голос Вів'єна, демони озирнулися. Усміхнений паладін тримав у руці корону Балама, - гарна річ. Можна заберу собі?
- Та я тебе зараз по всій Асії розмажу! - не на жарт розлютився Повелитель хвороб. Забувши про браму, він сів на ведмедя і рушив до француза.
- Зараз я тебе... - Барбатос теж цілився у нестерпного паладіна. Але тут його з ніг збив Арес. Стріла вищого демона пурхнула кудись у дим. Пекельний стрілець лаявся всіма мовами, які знав. Сокіл же підхопив лук Барбатоса і, дражнячись, почав кружляти над демоном.
Балам невпинно ганявся за Вів'єном. Раптом француз шпурнув корону кудись угору. Ернесто, що з'явився з диму, схопив прикрасу і загубився між руїн. А розлючений Повелитель хвороб крутився довкола, проклинаючи Барбатоса за влаштований хаос. Адже через дим і пил бачити щось здалеку було досить проблематично.
- Що, боїтеся битися і ховаєтеся? - заволав архідемон, відпускаючи стерв'ятника на пошуки.
- Та чому ж? - звідкись зверху долинув спокійний голос ді Сальваре. - Ми не винні в тому, що ти такий повільний.
Поки Ернесто відволікав Балама, а Барбатос був зайнятий Аресом, Вів'єн опинився біля брами Геєнни. Співаючи якусь молитву, через яку нижчі демони поверталися назад, француз встромив навколо воріт шість ножів і вимовив формулу закриття. Завершив він ритуал тим, що виплеснув у браму святу воду.
З неприємним скреготом вхід до Геєнни зник, на його місці залишилася тріщина. Бонне перезарядив арбалет стрілами з печатками і попрямував до Ернесто.
Балам був у шоці, коли відчув, що паладін зачинив ворота. Архідемон спалахнув сліпучим полум'ям хворобливого жовтого кольору і почав розповсюджувати вогонь на все місто.
- Повелителю... - Барбатос навіть забув про Ареса, аби побачити велич архідемона. Жовте полум'я Балама мало здатність залишати по собі міста, охоплені епідеміями. Архідемон любив насилати на Асію різні хвороби і спостерігати, як вимирають цілі країни.
З полум'я, оточений ореолом білого світла, цілий і неушкоджений, вийшов Ернесто. Його очі палали холодною люттю.
- Я не дозволю тобі вбити невинних людей, - сказав італієць, діставши з повітря довгий чорний клинок із золотими ієрогліфами.
У Балама, Барбатоса та Вів'єна відвисли щелепи.
- Як ти?.. Та що ти таке? - промимрив архідемон. Ді Сальваре метнув клинок. Балам зістрибнув з ведмедя. Пекельна ісота виявилася пришпиленою до землі зброєю і почала відразу ж розкладатися.
Проскочивши повз приголомшеного Пекельного стрільця, француз побіг до напарника. Барбатос схаменувся, кинувся за Бонне. Арес, впавши з неба, кинув на вищого демона лук.
- Агов, Баламе, - сказав Вів'єн, опинившись біля Ернесто, - спіймай нас.
Відсалютувавши архідемону, паладіни спритно вибралися на дахи будинків і побігли у західному напрямку.
- Ні, не сховаєтесь, - прогарчав архідемон. Усі справи відійшли другого план. Зараз він хотів тільки розібратися з паладінами, - я не злякаюся вас...
До ніг Балама впав убитий Аресом стерв'ятник.
- За ними, Барбатосе! - виття Повелителя хвороб було чутно на всю Іспанію. Охоплений жовтим вогнем, архідемон побіг за супротивниками. Барбатос, підібравши лука, рушив за господарем, не забуваючи періодично пускати стріли у випадковому напрямку.
***
- Нічого не хочеш розповісти? - спитав Вів'єн у напарника, коли паладіни по дахах перетинали вулицю Сокорро.
- Ні, - незворушно відповів Ернесто. Біле світло над його головою зникло, та Бонне здавалося, що італієць досі світиться.
- Ти янг-?  – не втримався від запитання француз. Позаду тремтіла земля - ​​Балам і Барбатос все ж пустилися в погоню, бажаючи помститися.
- Ні, - знову сказав італієць.
- Звідки в тебе такі здібності?
- Які?  - ді Сальваре дуже вміло ламав комедію, вдаючи, що нічого не розуміє.
- Здатність не горіти в пекельному полум'ї, - почав перераховувати Вів, - вміння відчувати відкриття брами, це дивне світло. А ще – чорний меч. Звідки в тебе це все?
- Не знаю.
Бонне зупинився на черговому даху. Ернесто стояв позаду.
- Ти мені не довіряєш? - здивовано спитав француз.
- Що? - і собі здивувався ді Сальваре. - Звісно, ​​довіряю.
- Тоді чому ти нічого не розповідаєш? - запитав Вів. - Це ж не таємниця. Чи не так?
- Правду кажучи... - зітхнув Ернесто, - я не люблю розповідати про це. Не хочу здаватися сильнішим.
- Ернесто, що за нісенітниця?  Паладіни однаково сильні. Їхні сили рівні. Тож годі ухилятися від відповіді.
Італієць замислився, уважно подивився на схід, де виднілися сліпучі спалахи. Демони наближалися.
- Пішли, Вів'єне, - сказав ді Сальваре, - шляху до парку вистачить, щоб розповісти мою історію.
Паладіни одночасно перестрибнули на сусідній будинок, що знаходився на вулиці Торнео, і рушили на північ, щоб одразу потрапити на міст через річку.
- Я не італієць, - зізнався Ернесто. Вів'єн округлив очі, - принаймні народився я в Єгипті. І там, де я жив, все ще шанують віру в справжніх богів.
Вів кивнув. Він не сумнівався, що всі забуті боги живі. У цьому переконала його Беатрікс під час спільного завдання. Француз був шокований, коли американка покликала на допомогу якогось кельтського бога.
- До вступу до Академії Ватикану мене вчили єгипетські боги, - продовжував ді Сальваре, - батьки були жерцями, тому безпосередньо спілкувалися з богами. Мої пізнання, моя сила - лише їхні старання. У дитинстві я був... досить нестримним, упертим, не хотів вчитися.
- Щось не віриться у твою впертість, - хмикнув Бонне.
Ернесто знизав плечима, мовляв, мені байдуже, віриш ти чи ні.
- Світло - це особлива печатка, схожа на Соломонову, - бурмотів француз, - невразливість до демонічного вогню - одне із заклинань Тота, чорний меч - типова зброя Осіріса та Анубіса. Я нічого не переплутав?
- Так і є, - погодився Ернесто.
- Ти теж можеш закликати богів? - поцікавився француз.
- Ні, - відповів ді Сальваре. Паладіни вже рухалися мостом, який сполучав береги річки, - у мене тільки Арес. Мені вистачає.
- Як ми позбудемося демонів?
- Необхідно використовувати якомога більше раптових нападів. Зробити кілька ефектних пасток. І позичити в тебе зброю.
Чоловіки перебралися річкою і зупинилися біля лісу. Парк Севільї насправді теж був садом, але його територія займала майже все узбережжя. Тут були витоптані стежки, що огинали дерева, статуї, кілька фонтанів та безліч лавок. Тут панувала тиша. Дерева не пропускали міський галас у це мальовниче місце.
- Відпочити б, - мовив Вів'єн, знімаючи з плечей рюкзак.
- Пізніше, - коротко кинув Ернесто. Він дивився, як напарник витягає з рюкзака хрестоподібні ножі, криві кинджали, суцільно вкриті молитвами латиною, довгі тонкі голки, а ще жменю дорогоцінного каміння.
- Дивись, яка краса, - Вів простягнув італійцеві опал. Тільки тепер Ернесто помітив усередині каменя шестикутну зірку з усіма потрібними символами. Як печатка опинилася там, а камінь залишився цілим - було загадкою.
- Цікава технологія, - зауважив ді Сальваре.
- Бери і розходимося, - сказав Вів, - у мене таких ще багато. Ці коштовності добре калічать демонів. Сам перевіряв. Камінь посилює зірку Соломона, тому виходить небезпечна суміш.
Ернесто посміхнувся, згріб у жменю каміння та зброю. Паладіни розійшлися в протилежні сторони, малюючи ножами нехитрі лінії.
Через деякий час на територію парку ступили Балам та Барбатос. Створіння пекла буквально випромінювали лють та всесвітній гнів. Барбатос уважно оглядав місцевість, готуючись одразу ж стріляти демонічними стрілами.
- Ні, я просто так це не залишу, - крізь зуби шипів архідемон, - я перетворю Асію на Вівтар пекла, а жертвами будуть паладіни. Те, що станеться далі, стане найвизначнішою подією, бо цей світ захлинеться у хворобах!
Полум'я спіралями поповзло землею, випалюючи всю рослинність. Раптом жовтий вогонь зашипів і згас.
- Що? - не зрозумів Балам, крокуючи вперед. - Такого ж не траплялося. О, це моя корона. Нарешті...
Щойно архідемон торкнувся коштовності, як пролунав вибух. Повелитель хвороб вив не своїм голосом. Соломонові печатки перетворили його на ходячий труп. Баранячу голову знесло, звідти стирчали уламки кісток і фонтаном била смердюча кров. Рук у Балама теж не лишилося. Обрубки бовталися, забризкуючи землю кров'ю.
Пекельний стрілець знову почав стріляти абияк. Але господареві це мало допомогло.
- Гаразд, - раптом Балам бридко зареготав, - я здохну. Ось тільки тіло моє перетвориться на порох, що рознесеться по всій Асії. І ви помрете від невиліковних хвороб, кляті паладіни!
Назустріч архідемону вийшов Ернесто.
- Ти не перетворишся на порох, - суворо заявив чоловік, - тебе поглине твоє ж полум'я і не залишить після себе навіть попелу.
- Попався, - промимрив Барбатос, натягуючи стрілу на тятиві.
- Не смій, - у голову вищого демона встромився ніж, який збив мешканця Геєнни з ніг. І Барбатос знову схибив. Витягнувши ніж, пекельний стрілець зловісно зиркнув на Вів'єна, - поки не вб'єш мене, мого напарника ти не чіпатиш, падаль.
Вони одночасно прицілилися один в одного. Пекельний стрілець із лука, Бонне - з арбалета.
- Гпдаєш, що зможеш контролювати мій вогонь? - вишкірився Балам, жбурляючи обрубками жмені полум'я. Ді Сальваре відбивав їх коротким чорним ножем. - У кожного архідемона своє полум'я, і ​​жоден із побратимів не може контролювати чужий вогонь. Ніхто, крім нашого володаря.
- Вашого напівмертвого Сатани? - уточнив Ернесто, спритно ухиляючись від атак. - На мою думку, він зараз навіть своїм полум'ям керувати не може.
Перші стріли Вів'єна та Барбатоса потрапили в дерева, оскільки суперники швидко реагували та ухилялися. Стріла вищого демона перетворила рослину на купу гнилі.
- Ого, - Бонне зиркнув на ворога і перевів арбалет в автоматичний режим. Паладіну потрібно було лиш цілитись, стріли вилітали самі. І Барбатосу довелося надовго сховатись.
- У тебе нічого не вийде, паладіне, - реготав Балам, хаотично розкидаючи полум'я, - я вже розсипаюся. А назад у Геєнну ти мене не заженеш.
- І не збирався, - Ернесто поміняв ножа на золотий анх. Потрапляючи в нього, вогонь Балама зникав. Паладін швидко наближався до суперника, - вирушай краще до Сета, - з цими словами італієць встромив анх у Повелителя хвороб. Блідо-жовте полум'я охопило архідемона. Той встиг тільки торкнутися руки Ернесто і розчинився у вогні.
Ді Сальваре подивився на руку, яка почала покриватись жовтими бульбашками.
- Не страшно, - пробурмотів паладін.
Коли в арбалеті закінчилися стріли, Вів облишив зброю і приготував жменю смарагдів.
Барбатос, бачачи, що противник не стріляє, взяв ініціативу. Довго насолодитись моментом стрілок не встиг. Дорогоцінне каміння посипалося на нього, спрацювали печатки, розриваючи плоть вищого демона.
- Я не помру просто так, - гаркнув Барбатос, пускаючи останню стрілу. І тут на нього впала майстерно сплетена сітка у вигляді шестикутно зірки.  Пекельний стрілець миттю розсипався на порох.
- Кумедна пригода, - прокоментував Вів, морщачись від болю. Клятий Барбатос насамкінець поцілив французові в груди, - Ернесто, ти цілий?
- Майже, - меланхолійно відгукнувся ді Сальваре, з'явившись з-за дерев, - дідько, Вів'єне, як ти примудрився спіймати стрілу?
- Без поняття, - Бонне, хитаючись, сів на землю, - стріла, схоже, отруйна.
- Скажи спасибі, що це не стріла-вибухівка, - Ернесто дістав пляшечку з якимось зіллям, - пий, - він буквально влив у рот напарнику вміст пляшечки. Віва ледь не знудило від неприємного смаку, - нам не дістатися в Японію вчасно. Я телефоную Бенджаміну. На жаль, прибрати отруту з твого тіла мені не під силу, я лише зупинив поширення. Сиди.
Італієць почав набирати номер Торреса.
- Це я, Бенджаміне, - сказав Ернесто у відповідь, - ти нам потрібен. Не можемо. З грудей Вів'єна стирчить стріла Барбатоса. Ні, не помре. Так, я впевнений. Ні, нехай тебе привезе Скарлетт. Швидше буде. Зате покатаєшся з вітерцем. Чекаю.
Сховавши телефон у кишеню, Ернесто сів біля Вів'єна.
- Твоє ліки ще гірші, ніж у Бенджаміна, - сказав Бонне, - з чого ти готував цю погань?
- Повір, тобі краще не знати, - відповів ді Сальваре, посміхаючись, - радій, до тебе приїде Скарлетт.
- Залишається сподіватися, що вона оцінить мій героїзм і подарує поцілунок, - засміявся француз.