Володар перснів. Повернення Ріна

Братство Персня або шлях на Південь

- Шкода, - зітхнув Рін, надягаючи темний теплий плащ.
- Так, шкода, - згодилася Вікка. Вона, на відміну від екзорциста, відмовилася від плаща, кажучи, що їй вистачає одягу, - не хочу йти.
- Залишайся, - посміхнувся Окумура.
- Ще чого! - завелася пантера. - Не для того я потрапила в цей світ, щоб відсиджуватися в безпечному місці, немов кошеня.
Звичайно, в Рівенделлі було добре, особливо останнім часом. Вдень Рін бігав наввипередки з Віккою й Телівен, а вечорами слухав розповіді Більбо про минулі часи. Гобіти теж були з ним. Ще Окумура почув пісню про себе, що його несказано здивувало. Хлопця також приголомшила заява Ґлоїна про те, що в Ереборі спорудили статую Ріна. Екзорциста ледь утримали на місці, бо він хотів побачити це.
- Торін досі править Еребором, - розповідав Ґлоїн, покурюючи люльку, - Філі й Кілі йому допомагають. Вони, до речі, стали серйознішими. А от Балін через два роки після Битви П'яти Воїнств з загоном гномів вирушив відвойовувати Морію.
- Вау, навіть не думав, що добряк Балін на таке здатний, - захопився Рін, - і як успіхи?
- Про нього досі нічого не чути, - відповів Ґлоїн. Окумуру стривожила така відповідь.
Деніель майже не показувався на очі юнаку. Де він був - Окумура не знав. Хлопець не особливо хвилювався за ангела. А от Вікка турбувалася.
- І яка муха його вкусила?  - дивувалася дівчина. - Ховається він, чи що?
Від Араґорна і Ґендальфа Рін довго не відставав. У крайньому випадку, поки вони не розповіли хлопцеві історію Нуменора, а маг ще й пояснив причину своєї затримки.
- Нас зрадив той, кого ми вважали союзником, - сказав Ґендальф, - і він зумів затримати мене.
- Зустріну цього зрадника - відірву йому голову, - мовив екзорцист. Зрадників він люто ненавидів.
І ось настав час рушати. Загін почав збиратися, взявши в дорогу лише найнеобхідніше. Зброї багато не брали, бо потрібно було тихо просуватися вперед, а не вплутуватися в кожен бій. Араґорн, наприклад, взяв один лиш меч, Боромир до меча додав ріг і щит. Ґімлі одягся, немов на війну. На гномові були коротка кольчуга, шолом, обладунки і сокира. Леголас і Телівен, взяли луки зі стрілами і по довгому кинджалу. У гобітів були короткі мечі. Ґендальф ішов зі своїм незмінним ціпком і мечем Гламдрінгом. Віцці й Дену нічого не знадобилося. Їжу та інші припаси навантажили на поні.
І зараз Рін зав'язував плащ, готуючись до подорожі.
- Пішли, Нарлоне, - сказала йому Вікка.
Всі зібралися у дворі, чекаючи Елронда. Незабаром з'явився владика Рівенделлу. Оглянувши мандрівників, він сказав:
- Хранителі вирушать у похід до Вогняної Гори. Вони не пов'язані ні клятвою, ні обіцянкою, вони пройдуть стільки, скільки зможуть. Прощавайте  Не відступайте від мети. І хай же буде з вами благословення ельфів, людей і вільних народів.
Чому вони всі стоять, Окумура зрозумів, коли Ґендальф сказав:
- Братство очікує Хранителя.
Фродо невпевненим кроком попрямував до виходу. Решта Хранителів пішли за ним.
- От і починається все найцікавіше, - тихо мовив Рін до Вікки.
- Дене, де ти був? - допитувалася пантера у янгола. Той за звичкою мовчав.
- Ґендальфе, а Мордор праворуч чи ліворуч? - питав Фродо.
- Ліворуч, - відповів маг.
Останнім Рівенделл покидав Араґорн.
***
Вони перетнули міст, повільно піднялися стежкою, яка вивела їх з ущелини, де ховалася долина Імладріс. Незабаром загін крокував гірською стежкою, яка здалася Ріну знайомою. Він би не здивувався, якби ця стежка виявилася тією, якою колись ішов загін гномів.
Оминувши гору, Хранителі Персня рухалися далі. Їхній шлях пролягав повз скелясті рівнини, напівзруйновані фортеці, піщані місцевості, подекуди засіяні зеленню. Деякі пейзажі Рін впізнавав, деякі бачив уперше. Все ж прямували вони не в Еребор, а в Мордор.
Загін очолював Ґендальф. Він ні краплі не сумнівався в правильності шляху. Як він орієнтувався - невідомо, але маг не радився з іншими. За ним слідував Леголас, і майже відразу ж - Телівен. Хоча ельфійка частіше бігала майже в кінець загону, щоб поговорити з Ріном. Дуже вже вона скучила за ним за шістдесят років.
За ельфами крокував Ґімлі, який не випускав з рук бойову сокиру. Потім дріботіли гобіти. Сем вів за вуздечку поні. За ним крокували Вікка, Рін і Деніель. Замикали вервечку Боромир і Араґорн.
- Ми повинні рухатися на захід від Імлистих гір сорок днів, - говорив Ґендальф, - якщо нам пощастить, брама Рохану буде ще вільною, і далі наш шлях піде на схід до Мордору.
Вони якраз зробили привал. Рін допоміг Віцці й Сему з приготуванням обіду. Йому було цікаво, що ж готують у походах. Опісля Екзорцист із насолодою наминав м'ясо і благав Вікку дати добавки.
- Окумуро, навіть якщо ти Нарлон, це не означає, що можеш їсти, скільки заманеться, - суворо сказала пантера, - крім тебе, іншим теж потрібно підкріпитися.
- От же злюка, - ображено сказав юнак.
Сем поніс їжу Фродо. Племінник Більбо сидів на камені і спостерігав, як Боромир навчає Мері і Піппіна битися на мечах. Араґорн сидів і підказував коротунам, як потрібно тримати зброю. Між іншим, у гобітів непогано виходило.
- Не злюка, а економна, - виправила пантера Вікка, - он Ден взагалі нічого не їсть. Мені це не подобається.
- Давай я віднесу йому їжу, - запропонував Окумура, - мені не важко.
- Тоді Ден точно не стане їсти, - хмикнула дівчина, - ще скаже, що ти отруїв.
- Янголам ніколи не догодиш, - зітхнув хлопець, - попроси Телівен.
- Гадаєш, у неї вийде? - недовірливо запитала Вікка.
Рін знизав плечима і попрямував до Ґендальфа. Хотілося поговорити зі старим.
- Телівен, - покликала Вікка, - слухай, можеш віднесеш Дену поїсти? А то він відмовляється їсти.
- Можливо, захворів? - занепокоїлася ельфійка. - Гаразд, я відвідаю його.
Деніель знаходився далеко від всіх. Янгол стояв на скелі, дивився вдалину, а вітер куйовдив його світле волосся.
- Деніелю, - він здригнувся, почувши голос Телівен, - ти чому не їси? Мені Вікка сказала. Ну хіба так можна? Ми ж хвилюємося. Ось, візьми, - ельфійка простягнула янголу їжу.
- Дякую, - пробурмотів Ден.
- Нема за що, - посміхнулася Телівен, - і щоб з'їв. Я прийду і перевірю.
Вона пішла, залишивши приголомшеного янгола на самоті.
Окумура був коло Ґендальфа. Маг сидів і курив люльку. Біля нього сиділи Ґімлі і Леголас.
- Ми робимо великий гак, - невдоволено говорив гном, - Ґендальфе, ми могли б піти через Морію. Мій кузен Балін прийняв би нас по- королівськи.
- Ні, Ґімлі, - заперечив маг, - я ризикну йти через Морію тільки якщо у нас не залишиться вибору.
- Але чому, старий? - запитав Рін, підійшовши ближче. - Я був би не проти побачити Баліна. Старий, якщо ти щось знаєш про Морію - говори.
Маг мовчав. Раптом він підняв голову і глянув наліво. Туди ж дивився і Леголас. Їхню увагу привернула темна хмара, яка наближалося до загону.
Деніель озирнувся. Вікка принюхалася. Боромир припинив грайливий бій з гобітами.
- Що це? - запитав Сем.
- Нічого, просто хмара, - безтурботно відповів Ґімлі.
- Але вона рухається проти вітру, - стривожено зауважив Боромир.
Вдивлялися недовго.
- Це кребайни, - повідомив гостроокий Леголас.
- Ховайтеся негайно! - скомандував Араґорн. - Фродо, Семе! В укриття!
Хранителі Персня поспішили сховатися під камені, не забувши забрати свої речі і погасити вогнище.
З укриття вони спостерігали за тим, як хмара перетворилося в чорних воронів, які пролетіли низько над землею. Хрипко каркаючи, вони, здавалося, вишукували щось або когось.
- Може, мені їх спалити? - тихо звернувся Рін до Вікки, з якою вони сховалися під величезним валуном.
- Не варто, - похитала головою пантера, - ми не повинні привертати увагу.
Коли птахи відлетіли і небо знову прояснилося, подорожні вибралися зі сховків.
- Шпигуни Сарумана, - Ґендальф дивився услід воронам, - це означає, що прохід на Південь під наглядом. Доведеться йти через Карадрас.
Подорожні кинули погляди на засніжені вершини гір. Заперечувати ніхто не став.
***
І от Братство Персня подорожує засніженою стежкою, що вела вище і вище. Як не дивно, Вікка і справді не мерзла. Час від часу дівчина перетворювалася в пантеру, що веселило Телівен і гобітів. Крім того, погода була чудовою. Навіть Деніель виглядав менш суворим і відчуженим. Він, до речі, теж не мерз.
- Ну все, Араґорне, я весь шлях буду тебе розпитувати, - Рін підійшов до спадкоємця Ґондорського престолу. Той здивовано подивився на юнака, - схоже, в Середзем'ї все королі - блукач.
- Я не претендую на престол, - спокійно сказав Араґорн, - бо сам від нього відмовився.
- Але чому? - дивувався Окумура. - Ти ж нормальний. Я, звісно, не Вікка і у мене не звіряче чуття, але мені здається, що з тебе вийшов би хороший правитель.
- Не хочу, щоб історія з Ісілдуром повторилася, - сказав Араґорн.
- Маєш на увазі, з Перснем? - запитав хлопець. - Та годі, ти не такий. Мені навіть здалося, що тобі чхати на Перстень з вершини Карадрасу. Не хвилюйся, цього разу ми неодмінно переможемо.
Араґорн ледь помітно посміхнувся. Ентузіазм екзорцисте передався і йому.
Крокуючи вперед, Фродо оступився і впав. Араґорн підійшов до гобіта, допомагаючи підвестися. Решта теж зупинилися.
Пошукавши ланцюжок з Перснем на грудях, Фродо його не виявив. Ланцюжок лежав у кількох кроках від нього.
Деніель відвернувся. Вікка перетворилася на людину і стурбовано спостерігала за тим, як ланцюжок підняв Боромир. Чоловік підніс Перстень до очей і дивний вираз знову з'явився на його обличчі.
Ґендальф озирнувся. Телівен затамувала подих. Вікка напружилася, ніби готувалася стрибнути на ґондорця.
- Боромире, - порушив тишу голос Араґорна.
- Дивна доля - терпіти стільки страху і сумнівів, - сказав Боромир, - через таку дрібницю...
Деніель теж подивився на чоловіка.
- Боромире! - підвищив голос Араґорн, бо мешканець півдня готовий був забрати Перстень, а Рін, що стояв поруч, поривався спопелити Боромира. Той немов прокинувся. - Віддай Перстень Фродо.
Голос Араґорна пролунав суворо і владно, як у справжнього короля.
Боромир з простягнутою рукою повільно підійшов до Фродо.
- Як скажеш, - мовив ґондорець.
Фродо різко вихопив Перстень і сховав у кишеню.
Араґорн зміряв Боромира важким поглядом. Південець посміхнувся і, поплескавши гобіта по кучерях, пішов уперед. Деніель полегшено зітхнув. Вікка розслабилася. Рін презирливо хмикнув, а Араґорн прибрав руку з руків'я меча.
- Це переходить усі межі, - прошипів Окумура.
- Все добре, - сказав йому Фродо.
Загін рушив далі.
- Вікко, а що з Деніелем? - Телівен помітила, що янгол напружений.
- Йому складно знаходитися близько з Перснем, - пояснила пантера, - бо він янгол. Світлий, добрий. А Перстень - то пітьма. Ну це те, що я знаю. Ден надто мовчазний. З нього двох слів не витягнеш. А ще він в іншому світі, в компанії з демоном. Вони з Ріном, до речі, спочатку ледь не побилися. Схоже, йому важко і...
- Може, поговорити з ним? - запитала ельфійка, посмутнівши.
- Кажу ж: Ден мовчун, - сказала Вікка, - він навіть зі мною не завжди розмовляє.
Тут пантеру гукнув Рін. Телівен же попрямувала до янгола.
- Деніелю, - покликала вона. Янгол спинився, - Вікка говорила, що тобі складно знаходитися з Перснем. Це правда?
Янгол мовчки кивнув.
- Ти міг би залишитися в Рівенделлі, - продовжила ельфійка. Тепер вони йшли в кінці загону, - не треба так ризикувати.
- Це стосується і мого світу, - тихо промовив Деніель, - Рай теж у небезпеці. І якщо вже я тут опинився, то повинен допомогти.
- Ти завжди такий понурий, - ельфійка вдивлялася в обличчя янгола, - ну не сердься, Деніелю. Сприймай все простіше. Ти ж не сам.
- Воїн Божий не повинен проявляти емоції, - раптово для себе сказав Ден.
- Але це ж погано, - округлила очі Телівен, - як жити без емоцій? Я не хочу тебе ображати, правда, але ти зараз схожий на правителя Лихолісся. Він неймовірно беземоційний або суворий. Та я сподіваюся, що одного разу ми від душі повеселимося. Я зараз піду поговорю з принцом. За ним теж варто приглянути.
Телівен побігла до Леголаса. А Деніель зрозумів, що вище згадані емоції у нього є. Просто янголу ніяково їх показувати.