Володар перснів. Повернення Ріна

Напад у дорозі

- Це нерозумно. Це до неможливості нерозумно, - бурчав Рін, - можна, я залишуся і...
- Ні, - заперечив Араґорн, що під'їхав ближче й почув монолог екзорциста.
- Я спалю їх усіх, обіцяю, - стояв на своєму юнак.
- Знищимо ворогів разом, - сказав спадкоємець Ісілдура. На коні і в дорогому одязі Араґорн виглядав по-королівськи велично.
Рішенням Теодена було покинути Едорас і сховатися в Гельмовій ущелині. Рін дізнався, що це фортеця, споруджена в скелі, потужна і неприступна. Роханці неодноразово рятувалися там, бо це було надійне місце.
"Якщо Саруман захоче - неодмінно зітре Гельмову ущелину в порошок", - думав Окумура. Він рвався в бій, як ніхто. Але його не послухали. Екзорцист змушений був їхати з усіма в притулок під наглядом Деніеля. Ґендальф знову кудись зник. Та цього разу юнак вірив, що старий повернеться. Маг сам так сказав.
Деніель нарешті їхав на коні сам і полегшено зітхав. Ще б пак, адже безпосередня близькість з Телівен бентежила янгола. Він, до речі, досі нікому не сказав, що ельфійка йому подобається. Ден боявся, що Рін і Вікка почнуть над ним сміятися. Або не зрозуміють. Ну а що можуть знати про кохання демоненя і пантера? Тим більше, екзорцисту всього вісімнадцять років. Недарма за Ріном потрібно доглядати. Він наймолодший у Братстві Персня.
А самого Ріна найбільше хвилювало майбутній бій. Те, що бій неминучий, хлопець знав. Відчував. Саруман так просто не залишить Рохан у спокої.
Замислившись юнак проґавив мить, коли до нього під'їхав Боромир.
Після подій біля Андуїна Окумура намагався або триматися подалі від ґондопця, або ігнорувати. Рін все ще сердився на Боромира за спробу забрати Перстень. І ніякі вмовляння помиритися не допомогли. Навіть Араґорн не зміг вплинути на екзорциста.
- О, давно не бачилися, - насупився хлопець.
- Нарлоне, нам нема причини ворогувати, - Боромир був серйозний.
- Я і не ворогую, - сказав Окумура. Він хотів сказати, що компанія Боромира йому неприємна, але промовчав. Хлопцеві було цікаво, що скаже ґондорець в своє виправдання.
- Я винен в тому, що хотів забрати Перстень, - сказав Боромир, - гадав, він допоможе Ґондору в боротьбі з Сауроном. А вийшло, що я сам ледь не став бранцем сили Персня.
- Так, твою поведінку розважливою не назвеш, - погодився Рін, - але я сподіваюся, що це в минулому.
Екзорцист зрозумів ще одну річ: його поведінка теж була нерозважливою. Юнак був схожий на примхливого хлопчика, коли ображався на Боромира. Збоку це виглядало смішно. Тим більше, герою Середзем'я така поведінка нітрохи не личила.
- Зовсім скоро Перстень виявиться у Вогняній Горі, - мовив південець, - тож навряд чи хтось зможе потрапити під його чари.
- А ти оптиміст, я бачу, - посміхнувся Рін.
- Сподіваюся, наше непорозуміння теж в минулому, - сказав чоловік.
- Звичайно, - кивнув екзорцист. Боромир вдячно кивнув головою і поїхав до Араґорна.
- Що я бачу? - біля Окумури опинився Деніель. - Ти не вбив Боромира. Я здивований.
- А я здивований твоєму вмінню іронізувати, - не залишився в боргу екзорцист, - якось не помічав у тебе такого раніше.
- У мене був час навчитися, - хмикнув ангел. Його білосніжий одяг дуже виділялася на тлі одягу жителів Едорасу.
- І все ж ти змінився, - сказав Рін.
- Ти теж, - заявив Ден, - пам'ятаю, коли ми вперше зустрілися, ти був готовий мене спалити. А зараз навіть помирився з Боромиром. Вже не знаю, чого ще від тебе очікувати.
- Так, це виглядає дивно, - погодився юнак, - але я ж Нарлон. Я не повинен поводитись, як дитина. Та й Боромир, начебто, став нормальним.
- У мене погане передчуття, - раптово оголосив Деніель, - як і тоді, в Морії.
- І хто тебе за язик смикав? - пробурчав Рін. - Я ж тепер не зможу спокійно спати.
Вони їхали все далі і далі, залишаючи позаду Едорас. Воїни, працівники, жінки, люди похилого віку і діти поспішали піти подалі від небезпеки в спокійне місце. Привалів було небагато. Багать не розпалювали, боячись, щоб їх не помітили. Зате Теоден жодного разу не забував розставляти охорону. Навіть Рін викликався вартувати людей. Йому ніхто не відмовляв. Невтомний екзорцист їздив по периметру, сподіваючись виявити хоч одного ворога, але нікого підозрілого не зустрічав.
Зате на ранок Окумура дрімав у сідлі, що дуже тішило Телівен.
Ґімлі їхав на коні, коло якого йшла Еовін. Вона сподобалася Ріну набагато більше, ніж сам Теоден, бо була весела й товариська, також більше прислухалася до порад і якщо щось робила, то ретельно все обмірковувала. А ще Еовін уміла битися на мечах.
- Гномівських жінок і справді мало хто бачив, - розповідав гном дівчині, - просто вони такі схожі голосом і зовнішністю, що їх часто приймали за чоловіків.
- Через бороди, - тихо підказав Араґорн, який їхав позаду.
Вікка і Телівен тихенько посміювалися.
- Це породило помилкову думку, що у гномів нема жінок, - продовжував Ґімлі, - і гноми просто народжуються з отворів у землі. Це, звісно ж, дурниці...
Кінь Ґімлі раптово поскакав галопом, скинувши гнома. Сміючись, Еовін побігла до нього.
Ден прикрив обличчя долонею. Певно, все ще не міг відкрито показувати емоції. 
- Я теж таким був, - згадав Рін свої перші уроки їзди на конях.
- Це я навмисне, - запевняв Ґімлі, - не треба панікувати.
- Ґімлі, може, поїдеш зі мною? - запропонувала Вікка. - Кінь - надто висока тварина для гнома.
- Що ти сказала? - у Ґімлі навіть борода здибилася від обурення.  - Ось я тобі зараз покажу!..
- А де Леголас? - Рін не помітив поблизу принца Лихолісся.
Вікка невизначено махнула рукою вперед.
- Вони з Телівен патрулюють, - відповів Деніель.
Посадивши Ґімлі на коня, Еовін приєдналася до Араґорна. Вікка застрибнула у сідло своєї тварини, а тоді зненацька зупинилася.
- Небезпека! - гукнула пантера. Після цього всі почули звуки бою попереду. Схоже, вартові, які виїхали оглядати місцевість, зіткнулися з ворогами. Телівен і Леголас поспішили на допомогу роханцям. Араґорн побіг туди, та швидко повернувся.
- Що там? - запитав Теоден.
- На нас напали! - оголосив спадкоємець Ісілдура. Його слова налякали жителів Едорасу. Зчинилася паніка. Люди кричали. Араґорн уже осідлав коня.
- Воїни! - крикнув Теоден. - На початок колони!
- Цур, я теж, - Рін вдарив коня у боки. Деніель поспішив за екзорцистом. Він хвилювався за Телівен і не бажав упускати її з поля зору. Вікка обійшлася без коня. Перетворившись на пантеру, вона побігла вперед.
Леголас і Телівен тим часом знаходилися попереду всіх і дивилися, як з-за пагорба вибігають варги. На величезних вовках їхали вершники-орки в чорних обладунках.
Ельфи майже одночасно дістали по стрілі і випустили їх ворогам назустріч. Двійко варгів у ту ж мить покотилися вниз, скинувши з себе вершників.
- Все одно я краще стріляю, - посміхнулася Телівен.
- Подивимося, - мовив Леголас.
А Теоден тим часом наказав Еовін відвести людей до Гельмової ущелини. Дівчина упиралася. Вона хотіла воювати, але король був непохитний у своєму рішенні. Сам же правитель Рохану повів воїнів у бій.
Телівен і Леголас продовжували зменшувати кількість варгів, ні разу не промахнувшись. Повз них пробігла чорна пантера, яка одразу зчепилася з супротивниками. Слідом за нею їхали роханці. Рін несамовито розмахував палаючою Курікарою. Він, як ніхто інший, рвався в битву.
Ельфи припинили обстріл ворогів і заскочили на коней до перших-ліпших вершникам - Ґімлі й Деніеля. Янгол ледь не впустив вуздечку, коли побачив, як Телівен одним стрибком опинилася в сідлі.
- Підвезеш мене, Деніелю? - запитала ельфійка.
- Взагалі-то, я вже лечу, - посміхнувся янгол, передаючи вуздечку. В наступну мить він розправив крила і злетів угору.
- Неймовірно! - захопилася Телівен, якій подобалося спостерігати за польотами божого посланця. 
Воїни Теодена і варги зіткнулися. Перші вершники і вовки збили один одного. Почулися крики, іржання коней і гарчання. Люди почали рубати ворогів. Ті у відповідь кидалися на коней, через що тварини лякалися і скидали вершників.
На Ріна раптом напав варг. Екзорцист машинально підняв меч, і ворог напоровся на палаючий меч. Через секунду від вовка залишився попіл. От лиш кінь юнака став на диби і скинув Окумуру.
- Ну і біс із тобою, дурна тварино, - пробурчав Рін, піднявшись на ноги. І майже відразу ж хлопець влаштував маленький вибух, відправивши на той світ десяток варгів разом з орками.
- Нарлоне! - повз проїхав Леголас.  - Приглянь за Ґімлі!
Слідом мчала Вікка, на ходу збиваючи варгів потужними ударами лап. Кігті пантери були такими ж небезпечними, як і меч в руках умілого воїна.
Боромир і Араґорн рубали голови ворогам, не відстаючи один від одного. Теоден зовсім не здавалося старим. Від його меча полягло чимало орків. Деніель холоднокровно вбивав вовків, Телівен, Леголас і інші лучники влучно стріляли в нападників.
- Агов, Ґімлі! - покликав Рін гнома, крокуючи рівниною і спалюючи занадто нахабних ворогів. Гном наче крізь землю провалився. - І куди він зник?
- Тут я, - почувся здавлений голос. І доносився він з-під гори мертвих вовків.
Як виявилося, Леголас загубив Ґімлі. Гном зовсім не засмутився і почав рубати ворогів, та вийшло так, що вовк упав на нього. Потім з'явився орк, який теж став частиною "гори". Ну і нарешті ще один варг, якого вбив Араґорн. А про гнома все забули.
- Зате тобі тепло, - не втримався від коментаря Окумура, - ти тільки глянь, які шуби.
- Подивимося, що ти скажеш, як опинишся на моєму місці, - пробурчав Ґімлі, - витягни мене звідси, інакше ще й тобі дістанеться!
- Без проблем, - Рін змахнув Курікарою. Трупи тут же згоріли. Хлопець допоміг гному піднятися. Удвох вони прикінчили ще кількох варгів. Точніше, Рін убивав, а Ґімлі сердився, що йому дісталося так мало супротивників.
Коли з останніми вовками було покінчено, воїни почали збиратися разом. Ден опустився на землю. Меч в його руках розтанув. Вікка стала людиною.
- Де Араґорн? - до них підійшов стурбований Боромир.
Всі й справді не помітили спадкоємця Ісілдура. Леголас і Теоден вже його шукали. Телівен бігала туди-сюди, перевіряючи тіла.
- А хай йому грець!  - вилаявся Рін. - Араґорне, відгукнися негайно!
- Його тут немає, - сказала Вікка, принюхавшись.
- Ти ж не хочеш сказати... - зблід екзорцист.
Повернулися Леголас і Ґімлі. Араґорна з ними не було. Принц Лихолісся тримав у руці якусь прикрасу.
Боромир відразу ж засмутився і опустив голову. Рін так і залишився стояти з розкритим ротом.
- Ходімо, Ріне, - сказав хлопцеві Деніель, - нам треба поспішати.
Окумура пішов за друзями. Але сумувати він чомусь не збирався. Жваво забравшись на коня, юнак поїхав до решти.
- Він живий, - упевнено заявив Рін Боромиру, Віцці, Дену, Леголасу, Ґімлі й Телівен. Ті здивовано подивилися на нього.
- Звідки ти знаєш? - запитав ґондорець.
- Араґорн упав зі скелі, - мовив Леголас, - людині важко вижити після такого.
- Я знаю, що ваші аргументи переконливі, - погодився Окумура, - але поміркуйте самі: майже кожен з нас був на волосині від смерті, проте не помер. Фродо прибив до стіни троль; старий впав у прірву з Балрогом; Боромира нашпигували стрілами; Мері та Піппіна потягли орки. Але, тим не менше, всі живі й здорові. Тож я впевнений, що рано чи пізно Араґорн з'явиться.
- Цікава думка, - пробасив Ґімлі.
- Якщо вже сподіватися, то на краще, - додала Телівен.
Леголас ледь помітно посміхнувся.
- Ось побачиш, Боромире, - запевняв екзорцист ґондорця, - Араґорн повернеться. Ми разом всіх орків повбиваємо!
***
Гельмова ущелина виявилася непримітною фортецею, побудованою прямо в скелі. Рін ні за що б не знайшов цього притулку, якби не знав, куди їхати. Хлопцеві стало зрозуміло, що цю споруду будували для оборони, а не для того, щоб похвалитися. Ніяких прикрас на воротах чи на вежах. Широкі кам'яні стіни, які, напевно, не пробив би й дракон, величезні дерев'яні ворота, безліч веж, вузькі вулички, сходи і печери під землею - все це здавалося екзорцисту лабіринтом. Окумура намагався не відставати від друзів, бо розумів: якщо він заблукає, то не вибереться і через рік.
У фортеці вже знаходилися мешканці Едорасу. Юнак з сумом дивився на змучених і втомлених людей, розуміючи, що коли вони програють цю битву - загинуть усі.
Загін нарешті зупинився. Воїни почали зістрибувати з коней. До Теодена підбігла схвильована Еовін.
- Вас так мало, - сказала вона, явно виглядаючи когось.
- Наші люди врятовані, - сказав король Рохану, - але за це довелося заплатити багатьма життями.
- Пішли, Нарлоне, - покликала хлопця Телівен. Ґімлі рушив до Еовін, аби повідомити про загибель Араґорна.
- Він все одно повернеться, - стояв на своєму екзорцист.
- Хто знає, - знизав плечима Ден, дивлячись на ельфійку.
- Їсти хочу, - супилася Вікка, - хоч чогось. Я ж битися не зможу.
- Зараз підемо і поїмо, - заспокоїв пантеру Боромир.
Вони вирушили шукати їжу. Поки Хранителі тамували голод, Теоден часу не втрачав. Він невпинно роздавав накази направо і наліво, розподіляв воїнів по стінах фортеці, скомандував виставити варту і замкнути ворота. Здавалося, правитель Рохану ні краплі не втомився після бою з варгами. Він вирішив будь-що захистити свій народ і провчити Сарумана.
- Нічого нам боятися, - говорив Рін, наминаючи те, що їм приготували. Хлопець навіть не скаржився на мізерне харчування. Він навчився задовольнятися тим, що є, - орки як побачать нас, так і втечуть назад.
- Чому я в цьому не впевнений? - запитав Деніель.
- І мені якось незатишно, - зізналася Вікка.
- Що ж ще нас чекає? - зітхнув Боромир. До слів янгола і пантери він почав ставитися з усією серйозністю.
- Та не сумуйте ви, - втрутилася Телівен, - ви про Ґендальфа забули. Ось повернеться він, змахне посохом - і орки відразу ж помруть.
- Тебе послухати, так ми взагалі боги, - пробурчав Ґімлі, - і нас зараз хоч до Саурона відправляй.
- А ти не бурчи, гномику, - посміхнулася ельфійка.
Ґімлі надувся, але нічого не сказав, а продовжив їсти.
Пізніше друзі пішли назовні допомагати людям. Для них теж знайшлася робота, бо жителів Едорасу необхідно було перевести в печери і занести туди трохи припасів. Рін, насвистуючи, без особливих зусиль носив величезні барила з їжею, Леголас, Ґімлі, Боромир і Деніель пішли до воїнів, Телівен, Вікка і Еовін вели людей в печери.
Раптом Хранителі почули здивовано-радісні вигуки:
- Це воїн Півночі!
- Він живий!
Добре, що Рін нічого не ніс, інакше вантаж вирушив би в далекий політ. Окумура, ледь не збиваючи роханців, побіг уперед. Втім, не тільки юнак бажав побачити прибулого. Ґімлі, Леголас, Боромир і Деніель теж забули про все і поспішили зустрічати воїна.
Як і припускав Окумура, воїном виявився Араґорн. Звичайно, виглядав спадкоємець Ісілдура дуже втомленим, але чоловіка це, схоже, не надто хвилювало. Зупинивши коня, він зістрибнув на землю.
Розштовхавши людей, до Араґорна підійшов Ґімлі.
- Найбільш везучий, найспритніший та найвідчайдушніший воїн, якого я колись зустрічав, - сказав гном, обіймаючи Араґорна. Той втомлено посміхнувся, - я такий радий, друже.
Підійшли Леголас, Деніель, Боромир і Рін. Ельф благородно схилив голову на знак вітання, янгол ледь помітно посміхався, ґондорець обняв спадкоємця Ісілдура, наче брата. 
- А я вам що казав? - юнак посміхався від вуха до вуха. - З поверненням, Араґорне.
- Де король? - запитав Араґорн. Не виявивши Теодена зовні, він поспішив до фортеці.
- Та що трапилося? - Рін побіг за чоловіком. Спадкоємець Ісілдура мовчав. Він так поспішав, що Окумура відстав, бо зіткнувся з Віккою.
- Ріне, ти ти хоч дивився під ноги, - сказала дівчина, - о, Араґорн повернувся.
- Щось сталося, - повідомив екзорцист, - схоже у Араґорна погані новини.
- Піду повідомлю Еовін, що Араґорн живий, - Вікка не звернула уваги на останні слова співрозмовника, - ото вона зрадіє.
Незабаром Теоден скликав ще одну раду. Новини, що їх приніс Араґорн, були невтішними.
- Всі, хто був у Ізенґарді, тепер попрямували в Рохан, - повідомив нащадок Ісілдура. У просторій залі знаходилися Хранителі, а також капітани варти короля.
- Скільки їх? - запитав Теоден.
- Десять тисяч, не менше, - відповів Араґорн.
Всі не на жарт стривожилися, бо це була величезна сила. А Рін почав порівнювати армію Ізенґарду з армією Азога. Правда, хлопець не пам'ятав, скільки орків привів заклятий ворог Торіна до Еребору, тому не знав, боятися йому чи ні.
- Десять тисяч? - не повірив правитель Рохану.
- Ця армія створена з однією метою, - продовжив Араґорн, - знищити всіх людей Середзем'я. Вони будуть тут до ночі.
Настала тиша. Теоден походжав вперед-назад, бо тепер навіть він був стривожений. Та король також розумів, що шляху для відступу немає.
- Нехай приходять, - врешті-решт оголосив він, - ми дамо їм гідну відсіч!