Володар перснів. Повернення Ріна

Прорив

- От же придурок Бонне, - бурчала Скарлетт уже другий день. І, здавалося б, Вів'єн ні в чому не був винний. Чоловік убив демона, а отримав за це лайку і стусани, - легковажний бовдур. Ледь не здох, а сидить і шкіриться. Взяти б ту стрілу і засунути йому в...
- О, Скарлетт, рада тебе бачити, - Беатрікс разом з Юкіо зайшли на кухню, де байдикувала Рейн. Правду кажучи, британка була голодною, та готувати їй не хотілося. Тому вона чекала Брукс.
За час, проведений з паладінами, молодший Окумура змінився. Став упевненішим, нарешті спілкувався з усіма на рівних і вже не звертав уваги на жарти Рейн.
- Скажи, Брукс, ви з Бонне точно не родичі? - ліниво спитала Скарлетт. - Обоє легковажні,  наївні та вічно побиті.
- До речі, як там Вів'єн та Ернесто? - Юкіо не дав Беатрікс заговорити. Все ж він хвилювався, бо здружився з паладінами.
- Окумуро, дарма переживаєш, - озвалась британка, - вони вже гуляють академією. Не знаю, як, але Ернесто зміг врятувати придуркуватого Бонне.
- Обійшлося, - прокоментувала американка, задоволено посміхнувшись, - давайте щось приготуємо.
- Уперед, Брукс, - позіхнула Рейн, поклавши ноги на стіл, - Окумуро, готувати вмієш?
- Не дуже, - стримано відповів Юкіо, явно не схвалюючи поведінку Скарлетт.
- Це ж твій братик майстер на всі руки, - сказала британка, - ех, ото Щастя комусь трапиться.
Вона посміхнулась і заплющила очі. А за мить Рейн схопилася на ноги, перекинула стіл і ледь не налетіла на Юкіо.
- Скарлетт? - здивувалася Беатрікс. Бідолашний Окумура аж підскочив з несподіванки
- А, прокляття! - заволала британка, стискаючи голову. - Чому так болить? Що вони знов задумали, бісові падла?
- Юкіо, клич інших, - Брукс одразу ж стала серйозною. Поки юнак шукав паладінів, американка закликала духів, які трохи прилушили біль подруги.
Незабаром усі паладіни були на кухні, через що в приміщенні стало тісно.
- У-у, які ж вони сволоти, - скаржилася Скарлетт, - нам треба розділитися.
- Що? - здивовано перепитали решта.
- Відчинилися дві брами, - пояснила британка, — одна в Британії, друга — у Південній Африці. Асмодей, Астарта та Ліліт завітали в Асію.
- Отже, вирішили діяти відкрито, - заговорив Ернесто.
- Асмодей трощить все в Африці, тому хлопчики вирушать туди, - продовжила Скарлетт, - ми з Брукс та Кіріґакуре належним чином зустрінемо демонес.
- Може, я поїду з вами в Британію? - запропонував Юкіо.
- Ні! - одночасно заперечили паладіни.
- Ліліт і Астрата можуть зачарувати будь-якого чоловіка, - сказав Бенджамін, - ти легко станеш їхньою маріонеткою.
- Гаразд, - здався Окумура.
- Вдалої дороги, - хмикнула Рейн, - а ви, дівчатка, постарайтеся поміститися на байку.
- Та ти знущаєшся, - сказала Шура, - ми помремо ще до бою.
- Нічого не знаю, - знизала плечима британка, показуючи Бенджаміну координати на Гугл-картах.
Вів'єн просто підійшов до Скарлетт і обійняв її.
- Бережи себе, руденька, - сказав Бонне. А тоді, сміючись, утік, аби не бути пристреленим. За ним неквапливо пішли Бенджамін, Ітан, Ернесто, Артур та Юкіо. З кухні долинала суміш англійської й німецької лайки Скарлетт.
- І нам нічого сидіти, — сказала Шура. Дівчата теж покинули кухню.
"Ліліт", - похмуро думала Рейн, стискаючи руків'я пістолетів, - "нарешті я зітру нахабний оскал з твоєї морди і помщуся за Марка".
***
Марк Сантос був добрим другом Скарлетт у Британській академії екзорцистів. Він навіть успішно пройшов випускний іспит, гідно бився з Ітаном. Під час атаки демонів на академію став жертвою Ліліт, потрапивши під її чари. Вмираючи, Марк зізнався, що любив Скарлет. І Рейн не збиралася залишати демоницю безкарною.
Про все це британка думала, поки їхала через портал європейської академії, що знаходилась якомога ближче до Британії. Далі ініціативу перехопила Беатрікс, закликавши духів води, які переправили жінок через Ла-Манш на узбережжя Англії.
- Як собі хочете, але Ліліт моя, - заявила Скарлетт.
- Чому це? - здивувалася Шура.
Рейн промовчала і сильніше натиснула на газ.
- Гаразд, хай тобі буде Ліліт! - прокричала Беатрікс, бо вітер заглушав усі звуки. - Ми з Шурою вб'ємо Астарту.
Демонеси з'явилися з брами, що відкрилися в покинутому селі Тайнехем. Воно розташувалося у графстві Дорсет. Колись мальовниче, це місце стало занедбаним і покинутим. Напівзруйновані будинки губилися в заростях кущів і дерев. Потемнілі від часу стіни здалеку нагадували кам'яних потвор, які спостерігали за місцевістю чорними вікнами-очницями. Дахи давно згнили, оголивши будинки зверху. На великій порослій зеленню парковці доживали свій вік старі іржаві автомобілі. Вдалині височіли руїни церкви. І все це місце огортав туман.
- Весело, - прокоментувала Шура. Вона, хитаючись, злізла з байка і відійшла від транспорту подалі, наче боялася, що Рейн запропонує покататися ще, - де вони?
- Астарта розгулює на стоянці, — казала Скарлетт, ховаючи байк, - Ліліт у церкві. От падло.
- Не лайся, Скарлетт, - усміхнулася Беатрікс, - і щасти тобі. Нашпигуй цю погань сріблом.
- Що? - перепитали Рейн і Кіріґакуре, вперше почувши слово «погань» з вуст Брукс.
- Шуро, вперед, - американка вже зникла за високими кущами, - Астарта чекає.
Здивовано знизавши плечима, Кіріґакуре пішла за Беатрікс.
- Не хвилюйся, малюче, я скоро повернуся, - британка погладила байк і вирушила на північ, де знаходилася церква, одночасно заряджаючи пістолети та малюючи на руках печатки, - як же я чекала на цю зустріч…
***
- Що? Водоспад Вікторія?! - Юкіо подумав, що йому почулося.  - Знущається він чи що?
Шок молодшого Окумури був зрозумілий: хлопець не уявляв, як можна боротися з архідемоном у такому небезпечному місці.
Масивний позашляховик темно-синього кольору віз екзорцистів до невеликого містечка біля водоспаду. Цього разу Вів'єн нехтував усіма правилами дорожнього руху, тому що в безлюдній місцевості було де розігнатися. Француз, схоже, запозичив уміння керувати транспортом у Скарлетт, бо Юкіо знову боявся дивитис. у вікно.
- Асмодей відчинив ворота прямо під водоспадом, - сказав Ітан, - розумно і винахідливо. Він хороший стратег.
- Хороший стратег?! - Окумура округлив очі. - Як нам зачинити браму? Як?
- Годі панікувати, - заговорив Артур, - брама - найменша проблема. А от Володар Темряви…
- Цікаво, чому вони вирішили випустити Астарту та Ліліт? -  замислено спитав Ернесто. - Невже щось запідозрили?
- Будь-хто щось запідозрив би, якби п'ять архідемонів зникли під час виконання ритуалу, - мовив Ітан, - це було питання часу. Я радий, що ми хоча б п'ятьох позбулися.
Юкіо мовчки слухав паладінів.
- Напевно, Асмодей не знає, скільки нас, - сказав Бенджамін, - і це наша головна перевага. Тому Ітану я доручаю зачинити браму. Тобі потрібний ще хтось?
- Ернесто, - відповів шаман, - не думаю, що я зможу сам домовитися з місцевими духами. Вони досить агресивні.
- Вирішено, - підсумував Торрес, - ми вчотирьох знищимо Асмодея, Ітан і Ернесто зачинять ворота. Хоча… Це дуже легко. Архідемон не такий дурний. Тому, - цілитель подивився на Юкіо, - ми його перехитримо.
***
Зупинившись перед церквою, Скарлетт оглянула руки, на яких красувалися найнеобхідніші печатки. Надягнувши вітрівку і рукавички, британка підійшла до напівзогнилих дерев'яних дверей і ногою відправила залишки деревини в далекий політ. Рейн навмисне шуміла, щоб показати Ліліт - вона не боїться Володарки Чорного Місяця.
Всередині церква виглядала так само похмуро та жахливо, як і зовні. Вітер безперешкодно гуляв під стелею, влітаючи крізь вікна без вітражів. Від лавок залишилися зогнилі рештки. Крізь тріщини на підлозі росла трава. Частина даху впала і звідти проглядалося брудно-сіре небо.
Ліліт сиділа на дивом вцілілому вівтарі, нахабно посміхаючись. Зараз вона не була тією спокусницею, в подобі якої з'являлася чоловікам. Демониця знала, що паладінша на таке не купиться. Гордий вираз обличчя, вигнуті у зверхній посмішки бліді губи, темно-сині очі, тонкі брови. Блискуче чорне волосся було коротким і гладенько зачесаним. На голові демонеси виблискував тоненький обідок корони з перевернутою п'ятикутною зіркою на лобі. Вона була вбрана у закритий чорний плащ з ґудзиками у вигляді перевернутих пентаграм. На руках тьмяно виблискували браслети у вигляді змій. За спиною Ліліт були чорні крила. Але не шкірясті, а вкриті пір'ям, немов у янгола.
- Ну і смак у тебе, - скривилася Скарлет, оглядаючи церкву, - покинуте село. А як же зграї чоловіків, дітлахи, розкішне життя? Старієш.
- Скарлетт, - демонеса серйозно дивилася на суперницю, - рада зустріти тебе живою і здоровою. Вирішила стати паладіншею? Я чекала, що ти до нас приєднаєшся.
- Я вже давно паладінша, - похмуро промовила британка, спираючись об стіну, - якого біса ти приперлася? Тільки не кажи, що збираєшся малювати печатки. Нізащо не повірю. Тобі сил не вистачить.
- Ну, - Володарка Чорного Місяця граційно піднялася і розправила крила, - я відволікаю тебе. Крім мене ще є Астарта. Ти помреш, Скарлетт, хоч я й поважаю тебе. Твоєму приятелю-паладіну теж буде непереливки. Адже Асмодей…
- А хто сказав, що нас лише двоє? - тихо, але загрозливо промовила Рейн. - З Астарто розберуться. А я уб'ю тебе, сволото. І повір, Ліліт, ти пошкодуєш, що не залишилася в пеклі.
Обличчя демонеси лишилося незворушним, коли вона стрибнула на британку. Рейн миттєво опинилась якнайдалі від стіни, дістала пістолет і кілька разів вистрілила навмання. На жаль, суперниця лишилася цілою.
- Вб'єш? Мене? - хмикнула Ліліт, усміхаючись. Її волосся заворушилося, кінчики націлилися на Скарлетт. - Ти здохнеш раніше! Як і твій приятель Марк.
***
На парковці було тихо, і це напружувало найбільше. Шура та Беатрікс, завжди безтурботні та розслаблені, тепер постійно оглядалися.
- Демонеси, - промовила похмура Кіріґакуре, - завжди люблять з'являтися в огидних місцях, щоб ефектно виділятися на похмурому тлі.
- Що вдієш, - розвела руками Брукс, - постривай, - вона понизила голос і сховалась за дерево. Шура здивувалась, але пішла за американкою, - ні, так просто не можна з'явитися.
- Ти стаєш такою ж нудною, як і Бенджамін, - зітхнула Кіріґакуре, - до бою з Астаротом ти була веселішою.
Беатрікс сумно всміхнулася і торкнулася боку, куди її вдарив демонічний меч.
- Яка доля, - сказала білявка, - Астарот, Астарта... Ні, Володарку сукубів необхідно вбити... швидко і жорстоко.
- Спілкування зі Скарлетт дається взнаки? - хмикнула Шура. - Але я охоче вислухаю твої ідеї.
- Просто відволікай Астарту, - попросила Брукс. Сказавши це, американка рушила на північ. Шура знизала плечима і пішла на парковку.
Напівдорозі Шуру оточили великі білі змії. Істоти, звиваючись, шипіли і дивилися на паладіншу червоними очима з вертикальними зіницями. Кіріґакуре зупинилася, з цікавістю дивлячись на змій.
- То це ти моя ворогиня? - пролунав мелодійний голос. З-за стіни найближчого будинку вийшла Астарта. - Маєш гарний вигляд, екзорцистко. Мені навіть шкода тебе вбивати. Я б воліла зустрітися з тобою у ліжку. Голою.
Астарта, на відміну від Володаря пітьми, зовсім не скидалася на демонесу. Колись вона була богинею кохання. Навіть ставши жителькою Геєни, Володарка сукубів зберегла свою незвичайну красу. Яскраво-червоне волосся перев'язане чорними стрічками. Смаглява шкіра, злегка розкосі бордові очі, тонкий ніс і різко окреслені губи. На ній яскраво виблискував вишитий золотом і сріблом закритий одяг: бордовий ліф з химерними візерунками, такого ж кольору спідниця до п'ят; на поясі зав'язана строката хустка. Прикраси - переливчасті намиста, браслети та масивні сережки - мелодійно побрязкували, коли Володарка сукубів рухалася. На поясі у візерунчастих піхвах висів довгий вигнутий кинджал. Змії, що супроводжували Астарту, були її улюбленими істотами.
- Вибач, Астарто, я не стала б з тобою кохатися, - схиливши голову, мовила Шура. - Надто вже небезпечно. Що, як ти і змій у ліжко тягаєш?
Змії довкола сердито зашипіли, оголивши отруйні ікла. Кіріґакуре обережно торкнулося татуювання між грудьми.
- Ти не в тому становищі, щоб насміхатися, - зарозуміло сказала демонеса, крокуючи навколо Шури, - ці змії... - вона ніжно погладила одну з істот, - вони навіть мені не завжди підкоряються.
- Відсікти голову змію, - промовила Шура. Її рука стискала руків'я, що з'явилося з татуювання, - який пожирає вісім принцес.
Не вірячи своїм очам, Володарка сукубів дивилася, як суперниця дістає демонічний меч Кіріґакуре.
- Лише той, хто володіє цим мечем, може не боятися змій, - сказала Шура, спрямувавши лезо на Астарту, - ти щойно втратила союзників. Ці змії - мої піддані.
- Навіть без них я поховаю тебе тут, - примружила очі демонеса, оголюючи кинджал.
- Подивимося, — хмикнула Кіріґакуре, а змії навколо неї, як по команді, повернулися до Володарки сукубів.
Астарта рушила до суперниці, і, ніби танцюючи химерний східний танець, спритно уникала змій. Клинки зустрілися з тихим брязкотом, миттю відскочили. Знову і знову. Одяг демонеси виблискував і переливався, Шура методично відбивала атаки з упертою рішучістю.
А тоді на Володарку сукубів накинулися змії.
***
Артур і Вів'єн, проїхавши мостом Вікторія, що розташовувався біля самого водоспаду, вийшли з джипа і мовчки попрямували до дерев'яного містка. Цей старий міст вів до островів на вершині водоспаду. Ніякий автомобіль там би не проїхав.
Гуркіт води заглушав усі звуки. Недарма африканці називали це диво природи «Дим, що гримить». Місцевість огортав туман, який утворила вода, що постійно падала вниз. Над цією благодаттю виднілася веселка, створена спекотним африканським сонцем. Просочене вологою повітря було чисте і свіже, а не задушливо-сухе, як це було в спекотних країнах.
Коли паладіни опинилися на одному з острівців, їхній одяг намок. Але вони таки знайшли Асмодея. Архідемон і не ховався. Він малював у повітрі печатку вугільно-чорним полум'ям, через що малюнок чітко виднівся на біло-блакитному тлі.
- Асмодею, - покликав ворога Бонне, - відволічися на хвилинку.
- Нарешті, - архідемон змахнув рукою, надсилаючи завершену печатку до брами, - я зачекався.
Володар темряви, один із найсильніших архідемонів, не поспішав лякати всіх своїм демонічним виглядом. Зараз він мав подобу юнака з довгим синювато-чорним волоссям, дуже блідою шкірою, витягнутим обличчям з різкими рисами і блискучими чорними очима без зіниць. Одяг - вишуканий чорний костюм дев'ятнадцятого століття, біла сорочка та червона хустка на шиї - хоч і підкреслював красу Володаря пітьми, та був недоречний у спекотній Африці. У руці архідемон тримав криву чорну палицю, що зверху закінчувалася його печаткою, а знизу нагадувала лезо меча.
Вів спокійно оголив два ятагани, леза яких прикрашали печатки екзорцистів.
- Забирайся, Асмодею, - похмуро наказав Артур, - і браму зачини.
- Не вийде, - заперечив архідемон, без попередження кидаючись в атаку. Вістря на палиці було націлене в серце Артура. Паладін у швидкості не поступався, бо миттєво опинився поза досяжністю ворожої зброї. Більш того, Оґюст Ангел навіть встиг оголити Калібурн.
- Демонічний меч, якому підвладні сузір'я, - пробурмотів Асмодей, - непогано.
Він відбив клинок Вів'єна, хоч і не бачив француза. Разом паладіни зчепилися з Володарем пітьми. Той виявився вправним, примудрявся завдавати небезпечних ударів та ухилятися від ворожих атак.
Раптом архідемон, наче щось відчувши, перестрибнув на сусідній острівець. Тепер його і паладінів розділяла вируюча вода.
- Отже, вас більше, - голосно сказав Асмодей, — я відчуваю, як хтось намагається зачинити браму. Але у вас не вийде.
І, як за командою, з брами Геєнни стрімко вилетіла чорна хмара. Збільшившись у розмірах, вона поглинула всю місцевість навколо водоспаду.
- Знамените дихання пітьми, - здогадався Артур, - якщо його не зупинити, то це місце перетвориться на частину пекла і поширюватиметься на весь світ.
І тут у паладінів ледь не врізалася жменя чорного полум'я.
- Сузір'я Щита! - відреагував Оґюст Ангел, виставивши наперед меч. Навколо них засяяли зірки, утворюючи потрібне сузір'я. Вдарившись об захист, демонічне полум'я розсипалося в клаптики.
- До нього не дістатися, - зауважив Вів, - нас миттю віднесе течією. А через дихання пітьми я нічого не бачу.
Ніби почувши паладіна, довкола спалахнули фіолетові вогники. Асмодей невдоволено озирнувся. З води повільно виросли кам'яні сходи, з'єднавши острів, де стояли паладіни, зі сховком архідемона.
- Терріус, - посміхнувся Артур. Разом з Вів'єном вони побігли до Володаря пітьми.
- Асмодею, лови, - Бонне з розмаху кинув жменю бірюзи. Довкола суперника, наче салюти, вибухнули спалахи світла.
- Удар Геркулеса! - Артур замахнувся Калібурном. Сузір'я, що з'явилося, набуло подоби легендарного героя міфів і впало на архідемона. Від неочікуваної атаки Асмодей таки постраждав. Але, крім цього, він ще й розлютився.
- Ви поплатитеся за це, - прогарчав архідемон і спалахнув чорним вогнем, - кайдани пітьми.
***
Скарлет ледь уникнула зіткнення з волоссям Ліліт. Пасма демонеси виявилися гострими, наче голки, і британці було дуже боляче, коли одна така голка пронизала її руку. Рейн стріляла, коли випадала нагода, намагаючись потрапити супротивниці в чоло. Та Володарка Чорного Місяця успішно уникала пущених куль.
Швидка, небезпечна і кровожерлива демониця. Така, як і тоді, коли Скарлетт закінчувала перший рік навчання у Британській академії екзорцистів.
"Потрібно відволікти це чудовисько", - подумала Скарлетт. Вона знову вистрілила і швидко змінила порожню обойму з патронами на повну. Зауважила, що обойм теж лишилося небагато. Варто закінчувати цю битву.
- Скарлетт, - майже наспівно сказала Ліліт. Їй подобалося переслідувати суперницю, -  виходь, тобі й так недовго залишилося.
Рейн усміхнулася, діставши з кишені куртки місячні камені, які так любила демонеса.
- Агов, стерво, - британка вибігла з-за стіни, кидаючи коштовності вгору. Очі Ліліт зачаровано стежили за польотом каміння. Демонеса миттєво зловила кілька місячних каменів. І тоді Скарлет вистрілила їй в обличчя.
Розлючений вереск Володарки Чорного Місяця рознісся по всій церкві. Рейн, не гаючи часу, вибігла з будівлі й полізла на руїни. Виступів на стіні було багато, тож британка легко забралася на церкву. Обережно пересуваючись по залишках стін, Рейн спостерігала за Ліліт, що корчилася від болю. Куля розірвала обличчя, зіпсувавши її земну подобу, а камені з печатками обпалили руки.
- Ну що, потворо, - крикнула Скарлетт. Як же вона любила бісити демонів, - гаряче? Здається, я прострілила твоє чарівне око. Чи ти взагалі втратила зір?
- Ти, - почула британка сповнений злості голос демонеси, - пошкодуєш.
Закривавлена ​​Ліліт рішуче пішла до виходу, ламаючи стіни волоссям. Рейн лише хмикнула. Рудоволосій вдалося довести демонессу до сліпої люті, і Скарлетт відверто раділа.
Помітивши щось блискуче в ущелині, жінка придивилася уважніше. І знайшла срібний хрестик на ланцюжку.
- Де ти, боягузко?! - зловісний вереск Ліліт порушив тишу.
- Нагорі, - озвалася британка, сховавши хрестик у кишеню. Хто б не залишив прикрасу, Рейн була рада, що знайшла її.
Володарка Чорного Місяця розправила крила і здійнялася вгору. Долетіти до суперниці вона не встигла. Скарлетт стрибнула на спину демонеси.
***
Шура та Астарта, здавалося, не боролися, а танцювали. Їхня битва в оточенні змій була чимось чарівним і водночас небезпечним, сповненим люті та бойового азарту. Демонеса встигала і відбивати удари, і знищувати своїх змій. Володарка сукубів була неперевершена в бою. І Кіріґакуре визнавала це.
- Як велика богиня любові Іштар стала служити злу? - екзорцистка провела пальцем по лезу меча. Зброя збільшилася, а клинок став хвилястим, прикрашеним масивними смарагдами. - Набридли люди? А, знаю, тебе ж забули.
- Мене забули! - загарчала Астарта. - А ще почали вважати пекельною тварюкою. Християнство ширилося світом, віра у вашого бога міцніла, старих богів скинули, лишилися Отець, Син і Святий Дух, будь вони прокляті! Я не стала це терпіти!
Її удари стали різкішими і швидшими.
- Ти просто жалюгідна, - зітхнула Шура, змахнувши мечем, - техніка Кіріґакуре - зміїний зуб!
Астарта здригнулася, коли потік повітря залишив на її тілі розріз, що кровоточив. Скривившись від злості, вона змахнула кинджалом. Перед демонесою з'явився її супутник - чорний демонічний лев, який одразу ж кинувся на Шуру. Жінка ухилилась від гострих пазурів звіра і атакувала у відповідь. Демонесса теж не стояла. Її клинок розсік повітря і вдарився об лезо меча суперниці. Вони зійшлися, сталь скреготіла. Шура відскочила, як тільки лев знову стрибнув на неї.
- Забагато вас на мене одну, - зауважила Кіріґакуре, провівши пальцем по лезу вдруге. Лезо ніби увібрало кров, що сочилася з пальця. — Техніка "гримучий змій".
Володарка сукубів ледь ухилилася від величезних примарних змій, які раптово з'явилися на полі битви. Істоти блискавично вчепилися у лева і жорстоко розірвали його.
- Так краще, - обличчя Шури не здригнулося, поки вона спостерігала за кривавою розправою, - бачиш, що на тебе чекає, Астарто?
- Ні! - заволала демонеса, кинувшись на ворогиню і вибивши меч із руки Шури. - Що тепер скажеш? Хто ти без своєї зброї?
Кіріґакуре насмішливо дивилася на Володарку сукубів, що дратувало демонессу більше за будь-які слова. Астарта змахнула кинджалом. Шура спіймала клинок рукою. З її долоні одразу ж потекла кров. Екзорцистка супилася, утримуючи лезо, демонеса посміхалася, натискаючи на кинджал дедалі сильніше.
На Астарту кинулася остання змія, що вижила. Демонеса закричала, коли отруйні ікла вп'ялися їй в обличчя, впустила кинджал і почала боротися зі змією. Шура ж швидко підняла меч.
Раптом неподалік спалахнув стовп світла. Трохи далі спалахнув ще один. І ще. Шість стовпів оточили Астарту і Шуру, утворюючи святу печатку. Кіріґакуре квапливо облишила місце бою, знаючи, що буде далі.
Володарка сукубів, знищивши змію, завила від пекельного болю і впала на коліна. На землі почали з'являтися золоті лінії. Астарта, тремтячи всім тілом, упала на землю.
- Ну як тобі? - поцікавилася Беатрікс, з'явившись, ніби з повітря.
- Твої фокуси, як завжди, зі спецефектами, - сказала Шура, - до чого такий пафос?
- Нічого ти не розумієш, - похитала головою Брукс, промовивши кілька слів латиною. Від стовпів убік почав простягатися золотий туман, утворюючи шестикутну клітку. На кожній стіні сяяла білим печатка Соломона.
Беатрікс підійшла до клітки.
- Дарма ти стала такою, Іштар, - сумно сказала американка, - не всі люди відійшли від віри у старих богів. Ти була моєю улюбленою богинею... Мені дуже шкода.
Володарка сукубів підняла на Беатрікс очі, з яких текла кров упереміш зі сльозами. Переляканий, погляд, сповнений благання. І в Брукс вперше за весь час стислося серце.
- Святий вогонь, - тихо промовила білявка, - очисти це місце.
Клітка спалахнула. Астарта померла, не видавши жодного звуку.
***
Чорні ланцюги з'явилися нізвідки і зміями кинулися на паладінів.
- Обійми Андромеди! - крикнув Артур, закликаючи чергове сузір'я. Мерехтливий силует дівчини спіймав кайдани темряви, і чорні ланцюги розсипалися від найменшого дотику.
- Агов, упиряко, - почувши незнайомий голос за спиною, Асмодей озирнувся.
Стоячи на кам'яному острівці, Юкіо вистрілив у архідемона. І майже всі кулі влучили в ціль.
- Ні! - заревів Володар темряви. - Ти... син Сатани! Не смій боротися зі мною.
- Замовкни, - суворо промовив молодший Окумура, - і помри.
Асмодей заволав, на мить перетворившись у потворну істоту з гнилою чорною шкірою. Але зробити він нічого не встиг, бо подих темряви розвіявся. Знову засяяло сонце, стало чутно звуки. Водоспад зашумів, скидаючи воду вниз. І Асмодея на мить засліпило яскраве проміння.
- Удар Зодіака! - не забарився Артур. Золотий спалах перекреслив небеса і вдарив Володаря темряви. Той тяжко осів, випустивши посох. Довкола архідемона з'явилася кам'яна клітка, що обмежила його рухи. Завершили все це чорні мечі, які встромилися в серце Асмодея. Володар темряви повільно, але невідворотно розсипався в попіл. Мокрий з ніг до голови Ернесто полегшено зітхнув і забрав клинки.
З-під водоспаду злетіла хвиля, висаджуючи на острів Ітана, який теж був мокрим, ніби щойно скупався. Впавши на землю, паладіни дозволили собі розслабитись.
- Усі живі? - поцікавився Бенджамін, який сидів на плечі Терріуса. Дух землі у своїй подобі велета стояв біля краю водоспаду.
- Живі, - відповів Артур, ховаючи Калібурн.
- Це, звісно, було весело, але я втомився, - сказав Вів'єн, - настав час додому. Ех, Асмодею, а я сподівався на більше.
- Ще слово, Вів'єне… - суворо промовив Артур.
- Все, мовчу, - усміхнувся француз.
Раптом сумка Бенджаміна, що спокійно лежалв біля Ернесто, заворушилася. Паладіни миттю націлилися на сумку зброю.
- Що це за ліки такі, Бенджаміне? - поцікавився Ітан, коли мексиканець, зістрибнувши з Терріуса, підійшов до сумки. Різко смикнувши блискавку, Торрес виявив у сумці, крім лікувальних трав, ще й знайомого чорного кота з двома хвостами.
- Куро! - вигукнув Юкіо, і всі опустили зброю. Кіт здивовано глипав на Бенджаміна, а тоді побіг до молодшого Окумури.
«Вибач, Юкіо», - подумки промовив фамільяр, - «Мені було нудно. І Ріна досі немає...»
«Наступного разу попередь мене, що хочеш на прогулянку», - хлопець погладив кота.
- Наглядай за вихованцем, - невдоволено озвався Бенджамін.
- Інакше в його сумці знайдемо цілий виводок, - додав Вів'єн, і паладіни голосно засміялися. А Юкіо все ж був радий, що Куро з ними. Він теж прив'язався до братового фамільяр.
***
Ліліт заверещала так, що Скарлетт ледь не оглухла. Демонеса злітала й опускалась, переверталася в повітрі і йшла в піке аби скинути нахабну британку.
- Зараз разом спустимося, люба, - ласкаво мовила Рейн, стріляючи в крила суперниці.
Вони впали на землю.
Ліліт виявилася більш живучою, ніж передбачалося. Вона першою схаменулась після падіння, схопила Рейн за горло і гарненько приклала головою об стіну. І Скарлетт подумала, що її голова дивом лишилася цілою.
Треба отямитися. Інакше їй кінець.
- Нехай у мене поранені крила, - прошипіла Владичиця Чорного Місяця на вухо екзорцистці, а її волосся прокололо плечі британки. Рейн здушено скрикнула. - А ти вже мертва, люба. Я б хотіла ще поспілкуватися, правда, - понівечене обличчя демониці знаходилося в кількох міліметрах від обличчя Рейн, - ти подобалась мені, Скарлетт. Ти могла б стати однією з нас. Азазель передав тобі частку своїх сил. Шкода. Зараз я вирву твоє серце.
Демонеса простягла руку з довгими чорними кігтями. Скарлетт підняла голову і напрочуд швидко схопила її руку.
- Іди до біса, суко, - злісно кинула британка. І Ліліт побачила, як по долоні пробігають блискавки. Наступної миті кінцівку демонеси розірвало на шматки. Допомогла печатка, яку Скарлет завбачливо намалювала на долоні. Володарка Чорного Місяця закричала, відпустила суперницю і спробувала втекти. Рейн спритно, як для пораненої, схопила її за волосся.
- Не так швидко, погань, - з цими словами жінка надягла на демонесу ланцюжок із хрестиком.
Ліліт, звалилася на землю і забилася в агонії. Зняти хрестик вона не могла, бо срібло плавило її долоню.
Схрестивши руки на грудях, Скарлетт спостерігала за муками ворогині із похмурим задоволенням.
- Я ж казала тобі, - Рейн повільно ходила колами і малювала власною кров'ю знаки на землі, - ти пошкодуєш, що прийшла сюди. А ще я жорстоко помщуся за смерть Марка.
Посміхнувшись, Рейн низьким голосом заспівала 50 псалом. Біль Ліліт було відчутно у повітрі. Британка співала молитву, уважно спостерігаючи за смертю демонеси.
- Ви… - прохрипіла Володарка Чорного Місяця, спльовуючи кров. - Ви все одно… запізнилися!.. Прокляті паладіни...
Демонеса востаннє завила і зникла.
Скалет похитала головою, забрала ланцюжок і рушила на пошуки Шури та Беатрікс. Тільки тепер британка відчула втому, а біль, здавалося, став ще сильнішим. В очах раз у раз танцювали різнокольорові кола, а рани, залишені Ліліт, кровоточили. Рейн раз у раз кривилася.
- Скарлетт, - Брукс та Кіріґакуре вже стояли біля байка. Британка мовчки дістала з-під сидіння транспорту аптечку та зняла куртку. Американка охнула, побачивши численні наскрізні рани, наче зроблені голками.
- Годі витріщатися, - невдоволено сказала Скарлетт, - перев'яжіть рани.
Беатрікс дістала бинти і почала обробляти рани на плечах Рейн. Шура самостійно бинтувала поранену долоню. На відміну від британки, вони дуже легко відбулися.
Раптом Скарлетт похитнулася, прикривши обличчя долонею.
- Та не може бути… - прошепотіла британка. Беатрікс і Шура обережно посадили її біля байка.
- Скарлетт? - стурбовано спитала американка. - Що з тобою? Отрута Ліліт?
- Ні, - простогнала Рейн, - ні, ні, ні!
- Що з нею? - навіть Шурі стало не по собі. - Скарлетт!
- Ми спізнилися, - раптом промовила Рейн, похитавши головою. Її напарниці завмерли, почувши глухий, неживий голос, - ми спізнилися, забери нас безодня пекла! Вони це зробили! Здійснили ритуал. А ці троє нас відволікали. І як ми не здогадалися? ..
- Скарлетт, заспокойся, - якою б наляканою не була Беатрікс, вона намагалась підбадьорити подругу, - ми впораємося. Зараз зберемося. Де демони відчинили браму?
Британка подивилася на екзорцисток затуманеним поглядом і сказала те, що боявся почути кожен паладін.
- У Ватикані. Вони відчинили ворота у Ватикані. Ордену Істинного Хреста більше нема.

*Вважається, що ім'я Астарта походить від Іштар - аккадської богині родючості та кохання.