Володар перснів. Повернення Ріна

В гостях у Теодена

Подорожувати пішки і їхати на коні - дві зовсім різні речі. Тепер Хранителі майже не робили зупинок. Вони все їхали просторами Рохану, поспішаючи на допомогу королю. Хоча Рін поки не повністю розумів, як Саруман зміг поневолити розум Теодена. Хлопцеві хотілося більше дізнатися про Рохан, але оскільки подорожні квапилися, довелося відкласти розпитування на час привалу. Бо і коні потребували відпочинку.
- А можна, наступного разу я буду тримати вуздечку? - просила Вікка у Ріна під час чергового привалу. Екзорцист неуважно кивнув, дивлячись на Ґендальфа. Маг закурив люльку, звертаючи погляд на небо.
- Старий, що це за заграва? - Окумура простежив за поглядом мага. Небо на сході було багряним. Хоч уже настала ніч, світло не згасало.
- Це Мордор, - відповів Ґендальф, - зокрема - Око Саурона. Завіса темряви, зосереджена на Сході, набуває форму. Саурон не терпить суперників. Його Око невпинно дивиться з вершини Барад-Дура. Хоча він і не настільки могутній, аби бути вище за страх. Його гризе сумнів. До нього дійшли чутки, що спадкоємець Нуменора все ще живий, - Ґендальф подивився на Араґорна, який непомітно опинився біля них, - Саурон боїться тебе. Боїться того, ким ти можеш стати. І тому він сіє горе і смерть у світі людей, використовує Сарумана, щоб знищити Рохан. Війна наближається. Рохан повинен захистити себе. Зараз це головне завдання для нас, бо ця країна слабка і готова впасти під натиском ворога. Розум короля поневолений. Це злий задум Сарумана.
- Почекай, - втрутився Рін, - як це "поневолений"? Теоден одержимий, чи що? Саруман - демон?
- Можна і так сказати, - відповів маг, - тільки Саруману нема потреби вселятися в людину. Він плете хитромудрі заклинання і одурманює розум. Саме це він і зробив з Теоденом. Саруман і Саурон затягують петлю. Хоча проти їхньої хитрості у нас є одна перевага: Перстень лишається прихованим. І те, що ми збираємося його знищити, ще не спало в їхні темні думки. Тож зброя ворога рухається до Мордору в руках гобіта, кожен день наближаючись до Вогяної гори. Зараз ми повинні вірити у Фродо. Все залежить від швидкості і потаємності його подорожі. Не шкодуй, Араґорне, що відпустив його. Фродо повинен виконати своє завдання сам.
- Він не сам, - заперечив спадкоємець Ісілдура, - Сем пішов з ним.
- Правда? - зрадів Ґендальф. - Це добре, дуже добре.
- Ну якщо вже ти повернувся з того світу, то і Фродо з усім впорається, - заявив Рін. Після появи мага хлопець мало не світився від щастя і вірив тільки в краще.
- Ще не всі скінчено, - втрутився Араґорн, - нічого гадати, що трапиться з Фродо і Семом.
- Араґорн правий, - додав Ґендальф, - крім того, нам пора в дорогу. Містере Окумура, не міг би ти разом з Віккою розбудити інших?
- Звичайно, старий, - посміхнувся екзорцист.
***
Нарешті, після тривалої дороги, Хранителі дісталися до Едорасу. Місто це було збудоване на пагорбі і виднілося здалеку. Правда, нічого примітного Рін не побачив. Йому навіть здалося, що Едорас схожий на село: обнесений дерев'яним парканом, та до того ж, старим. Будинки теж зроблені з дерева. Переважали сірий і брудно-коричневий кольори. Гори позаду, сліпуче-білі й чисті, різко контрастували зі смутними фарбами міста.
- Тут, в Едорасі, знаходиться Золотий палац, де живе Теоден, - повідомив Братство Ґендальф, - великий і доблесний правитель, чий розум став здобиччю злих чар. Саруман поневолив його волю.
- Щось я не бачу ніякого Золотого палацу, - мовив Рін, - або ж у Рохані золото потьмяніло. Бо чому тут так похмуро?
- Маєш рацію, - Деніель був згоден з юнаком.
- Не базікайте зайвого, - продовжив маг, - особливо це стосується містера Окумуру.
- Мене? - округлив очі екзорцист. Ден позаду хмикнув. - Але я майже завжди мовчу.
- Знаємо, знаємо, - пробурмотів Ґімлі.
- Не чекайте теплого прийому, - завершив Ґендальф.
Біля воріт Хранителі помітили прапор, що лежав на землі. На зеленому полотні був зображений білий кінь.
- Це прапор Рохану, - сумно сказала Телівен.
Вони їхали стежкою, яка перетинала Едорас і вела до палацу короля. На подорожніх дивилися похмурі люди, одягнені у вбрання темних кольорів.
- На кладовищі і то веселіше, - прокоментував побачене Ґімлі.
- Горе, печаль і туга - ось що панує тут, - тихо повідомила Вікка Ріну.
"А все це через Сарумана", - подумав екзорцист, сильніше стискаючи вуздечку, - "нічого, ми ще з ним розберемося".
Все-таки на Золотому палаці було золото, просто здалеку його не було видно. Дерев'яні колони прикрашала майстерна золота різьба, а над входом висіло сонце, теж зроблене з цього благородного металу.
Коли Хранителі піднялися сходами, до них вийшли вартові. І вирази облич у них були не вельми приязними.
Рін за звичкою потягнувся за Курікарою.
- Ні, - похитав головою Деніель, - залиш це Ґендальфу.
До речі, маг випромінював тільки привітність. Похмурі обличчя варти його ні краплі не засмутили.
- Я не можу відвести вас до Теодена зі зброєю, - заявив командир варти, чоловік з довгими коричневими волоссям і бородою. На відміну від інших охоронців, на ньому був відсутній шолом, - це наказ Ґріми Змієвуста.
- Звичайно, - кивнув маг.
Хранителі почали віддавати людям Теодена зброю. Ден підняв руки, показуючи, що у нього навіть кухонного ножа немає. Роханці ж не знали, що янгол може закликати свій меч у будь-яку хвилину. Вікка без жалю віддала ножі. Вона і так була небезпечною. Боромир простягнув свій меч, Ґімлі - сокиру. Рін неохоче попрощався з Курікарою. Телівен і Леголас віддали ножі і луки з сагайдаками, Араґорн, як виявилося, крім меча і лука зі стрілами, був озброєний безліччю ножів, які теж опинилися у роханців.
І тільки Ґендальф не поспішав розлучатися з палицею.
- Ваш посох, - сказав командир варти.
- Невже ви і палицю у старого заберете? - сумно запитав маг, спираючись на посох так, ніби без нього не зміг би ступити й кроку.
Вікка ледь стримала сміх.
Ґендальф усе-таки залишився з посохом. У супроводі варти короля Хранителі зайшли всередину палацу.
Перше, про що подумав Рін, опинившись в тронній залі було те, що в палаці темно. Так, було золото, колони, що підтримували високу стелю, безліч гобеленів і прапори із зображенням білого коня. Та от вікна були наглухо зачинені ставнями. 
Навпроти дверей у протилежному кінці сиділи двоє: старий зморщений дід у теплому вбранні, чию голову прикрашала корона, і блідий чоловік з чорним волоссям, одягнений в чорний одяг. Побачивши Ґендальфа, він нахилився до старого на троні:
- Повелителю, - голос говорив був неприємним, з улесливими нотками, - Ґендальф Сірий прибув. Вісник зла.
- Нечемно нині зустрічають гостей у палаці твоєму, королю Теодене, - сказав маг, крокуючи вперед. Решта не відставали від нього.
- Женіть його, - прошипів чорнявий до короля.
- З чого мені бути чемним з тобою, Ґендальфе-горевіснику? - скрипучим голосом заговорив Теоден.
- Справедливе питання, пане, - погодився Ґріма, - хвацько приносить із собою зло цей бродячий чаклун, куди б не пішов.
Якби не Деніель, від Ґріми не лишилося б і попелу. Рін настільки розлютився, що ледь не стрибнув на радника без меча. Янгол вчасно притримав екзорциста.
- Мовчи, - сказав Ґендальф, - тримай свій гнилий язик за зубами.
Краєм ока Вікка помітила, що люди Теодена, що досі нерухомо стояли (або люди Ґріми, якщо вже бути точніше), оточують Хранителів.
- Я не для того пройшов крізь вогонь і морок, щоб слухати недоладну мови жалюгідного хробака, - продовжив маг, витягнувши руку з палицею вперед. Ґріма відсахнувся. На його обличчі застиг жах.
- Палиця, - прошипів він, - я ж велів вам забрати у чаклуна посох! - ці слова були адресовані всім, хто слухав накази Змієвуста. Але прислужники Ґріми і пальцем не торкнулися Ґендальфа, бо Хранителі Персня, хоч і без зброї, були хорошими бійцями. Вони кинулися на варту з небувалим азартом. Ґендальф попрямував до короля.
- Теодене! - голосно сказав маг. Зараз він найменше був схожий на немічного старого. - Довго ти був у пітьмі. Слухай же мене! Я руйную все чари.
Всі інші завмерли, дивлячись на Ґендальфа. З прислужниками Ґріми було покінчено. Ріну навіть не вдалося вдарити когось. Самого Змієвуста притиснув ногою до землі Ґімлі. Боромир і Араґорн відкинули останніх нападників. Більше ніхто не наважувався вступати в бій, тим більше, коли в приміщенні з'явилася пантера.
Але Теоден раптом огидно засміявся.
- У тебе тут немає влади, Ґендальфе Сірий, - глузливо заявив він.
І тоді Ґендальф скинув сірий плащ. Білий одяг під ним, здавалося, освітив похмуру залу. Теоден перестав сміятися.
- Я вижену тебе Сарумане, як отруту виганяють з рани, - прорік Ґендальф, простягаючи посох вперед. Теоден втиснувся в спинку трону.
У приміщення забігла приваблива світловолоса дівчина в довгій білій сукні. Вона хотіла підійти до Теодена, та Араґорн спинив її.
- Згину я - помре і Теоден, - прокаркав Саруман. Ґендальф підійшов ще ближче до трону.
- Ти не вбив мене і не вб'єш його, - суворр сказав Гендальф.
- Рохан мій! - Саруман і не думав мовчати.
- Вийди! - Ґендальф не здавався. Тут Теоден кинувся вперед. Маг ударив його палицею в лоб, через що король упав назад на трон.
Теоден почав хилитися вперед. Він би впав, якби не світловолоса дівчина. Вона вирвалася з рук Араґорна і, підбігши до короля, підхопила того на руки.
До речі, Теоден почав змінюватися. Замість столітнього згорбленого діда Рін побачив, звичайно, вже не молоду, але повну сил людину. Сплутані сиві пасма стали короткими темно-русявими, зникли глибокі зморшки. Король з подивом дивився на дівчину, яка щасливо посміхалася.
- Я впізнаю твоє обличчя, - навіть голос у правителя Рохана змінився, став низьким і владним, - Еовін.
Саруман був вигнаний, Ґендальф теж посміхався, опустивши посох. Вікка обернулася в людину та так швидко, що ніхто і не зрозумів, куди поділася пантера.
Теоден, все ще здивований і трохи розгублений, подивився на мага.
- Ґендальфе, - сказав король.
- Вдихни на повні груди, мій друже, - сказав маг, схвально кивнувши.
Король, злегка похитуючись, піднявся на ноги.
- Чорним сном спав мій розум, - заговорив Теоден, піднявши руку на рівень очей.
- Твоя рука швидше наллється колишнью силою, якщо візьметься за меч, - порадив Ґендальф.
Теодену піднесли меч. Король повільно простягнув руку, наче боявся, що це все несправжнє, а він досі знаходиться у владі Сарумана. Але ні, нічого не зникло. І пальці правителя Рохана вже впевненіше стиснули руків'я меча. А тоді Теоден витягнув зброю з піхов. Лезо сяйнуло в напівтемряві.
Рін вже вкотре спостерігав за вмінням Ґендальфа. Та зараз це була не боротьба з Балрогом чи стихією, а щось подібне до екзорцизму. І маг не просто вигнав Сарумана, а ще й повернув Теодену впевненість у собі.
"Старий, як завжди, неймовірний", - думав хлопець, - "напевно, нема речей, яких він не вміє".
Тут, щось згадавши, Теоден насупився і суворо подивився на зіщуленого Ґріму, про якого Окумура і думати забув. А от Вікка пильно стежила за слугою Сарумана.
"Зараз комусь влетить", - подумав юнак.
Вартові за наказом короля схопили Змієвуста і потягли до виходу. Теоден пішов за ними. І не тільки він. Майже всі присутні хотіли поглянути на страту Ґріми. Дуже вже підлою була ця людина.
- Я б його загризла, - тихо сказала Вікка Ріну і Деніелю.
- Ти надто кровожерлива, - зітхнув янгол.
- Тому що це не людина, а... я навіть не знаю, як його назвати, - мовила пантера, - і не кажи, що така гидота заслуговує співчуття.
- Я б його спалив, - втрутився Рін, який чув їхню розмову.
- Ви такі нудні, - заявив янгол, - просто взяти і вбити - невесело і банально.
- Схоже, найбільш кровожерливим з нас є світлий янгол, - хмикнув Окумура.
- Все може бути, - загадково посміхнувся Деніель.
- Я всього лише вірно служив тобі, володарю, - тим часом белькотів наляканий до смерті Ґріма, якого вартоові безцеремонно скинули зі сходів. Теоден, міцно стискаючи меч, йшов до Змієвуста.
- З твоїми турботами мені давно б уже повзати рачки, як звіру, - суворо обірвав його мову король.
- Не посилай мене геть, - благав Ґріма, відповзаючи якнайдалі від сердитого короля.
Теоден змахнув мечем, явно збираючись розрубати Ґріму на дві частини, та Араґорн чомусь зупинив його.
- Ні, пане! - сказав спадкоємець Ісілдура, утримуючи руку Теодена зі зброєю. - Не треба. Відпусти. Досить крові, пролитої його стараннями.
Поки Араґорн заспокоював правителя Рохану, Ґріма піднявся і як можна швидше побіг геть, розштовхуючи людей, що зібралися довкола палацу.
- Шляхетно, - прокоментував Деніель.
- Нерозумно, - пробурчав Рін, - цей гад ще встигне нам насолити.
- Тоді ти його спалиш, - нітрохи не засмутився янгол.
- Хай живе король Теоден! - голосно сказав командир варти жителям Едорасу. Ті повільно опустилися на коліна в знак поваги.
Король же оглянув присутніх, а тоді повернувся до Ґендальфа.
- Де Теодред? - запитав Теоден, очевидно, не помітивши когось серед натовпу. - Де мій син?
***
Незважаючи на чудове пробудження правителя Рохана, в Едорасі панував смуток. Теоден тільки зараз дізнався, що його син загинув. Королю було важко змиритися з втратою, але він не піддавався скорботі, бо на його плечах лежав тягар турботи про людей. Тож замість веселощів і бенкету Рін був присутній на похоронах. Після смерті батька Фудзімото він не хотів бачити, як ховають людей, бо знову і знову згадував той дощовий день, коли він стояв і дивився, як труну зі старим опускають в яму і засипають землею.
Попереду йшли воїни, які несли відкриту дерев'яну труну. Там лежав зовсім молодий хлопець в обладунках і з мечем на грудях. За воїнами йшов Теоден в темному одязі, Еовін, Ґендальф, Араґорн, Леголас, Ґімлі, Боромир, Телівен, Деніель і Рін. Мешканці Едорасу теж прямували за процесією, аби віддати шану Теодреду. Вони теж хотіли попрощатися з юним спадкоємцем Рохана.
- Шкода, що він помер, - тихо сказав Окумура.
- Смерть - це не кінець, - Деніель почув слова юнака, - це всього лише шлях до чогось вищого. Людина помирає на землі і воскресає в більш прекрасному місці.
- Скажи це Теодену, - пробурмотів Рін.
Всупереч очікуванням, Теодреда не закопали, а занесли в склеп під тихий спів Еовін. Ріну хотілося зрозуміти, про що співає донька короля, але мова була йому невідомою. 
Коли процесія скінчилася, люди потроху стали розходитися.
- А ми що будемо робити? - запитав екзорцист.
- Підемо, - відповіла Телівен, - дочекаємося короля, а тоді і вирішимо. Адже на Едорас, якщо вірити Ґендальфу, повинні напасти.
- Наче нам небіжчиків не вистачає, - насупився Рін. Найбільше юнаку хотілося знайти Сарумана і прибити, а тоді зайти в Мордор і тицьнути Саурону в око.
- Ти ж не підеш туди сам? - поцікавився Деніель, непомітно опинившись біля екзорциста.
- Ти ще й думки читаєш, - нітрохи не зрадів Рін, - чудово.
- Лиш іноді, - ввдказав янгол, - знаєш, мені здається, що в Рохані буде великий бій. Мені вбивати орків замість тебе?
- Навіть не думай, - огризнувся Окумура, - половину ворогів я беру на себе.
- Агов, так нечесно, - втрутилася Телівен, - вирішили без нас усіх орків повбивати? Принце, Ґімлі, а Нарлон не хоче орками ділитися.
- Що? - не зрозумів Рін. Деніель посміхався.
У замку байдикували вони недовго, бо в Едорас приїхали дітлахи з сусіднього села. Знесилені й змучені, вони все ж розповіли жахливі новини. На Рохан напали орки. І тепер, сидячи за столом і дивлячись на дітей, Рін вкотре побажав Саруману і Саурону горіти в пеклі.
Хлопець не розумів, чому його теж покликали на цю раду. Але виявилося, що Теоден теж чув про Нарлона. Поява Синього Полум'я Еребора була не менш радісною, ніж приїзд Ґендальфа. В тронному залі, також знаходилися Араґорн, Боромир, Леголас, Телівен, Ґімлі, Деніель, Вікка і Еовін. Похмурий Теоден сидів на троні. Праворуч від нього, де раніше знаходився Ґріма, тепер сидів Ґендальф.
- Їх застали зненацька, - Еовін, яка взяла на себе відповідальність за дітей, почала розмову, - беззбройними. Тепер дикуни сновигають західними землями, змітаючи все на шляху. Рубають, ріжуть і палять.
Вікка зітхнула. Деніель незворушно слухав промову. Рін же вирішив подумки позлитися на Сарумана за всіх присутніх. Ґімлі взагалі вирішив ситно поїсти і не особливо прислухався до бесіди.
- Це лише мала частина приготованих Саруманом лих, - мовив Ґендальф, - він готуватиме великі напасті, бо його жене страх перед Сауроном. Виведи проти нього військо. Захисти від нього свій народ. Прийми бій.
- Дві тисячі твоїх кращих воїнів йдуть на північ, - заговорив Араґорн, - Еомер вірний тобі. Його загін повернеться і буде битися за свого короля.
- Вони вже відійшли звідси на триста ліг, - Теоден різко піднявся. Мабуть, прийняв рішення самостійно, - Еомер не допоможе нам. Я розумію, що вам потрібно, але я не хочу множити кількість жертв серед мого народу.
Деніель з щирим подивом подивився на Теодена. Ґендальф виглядав збентеженим. Боромир мовчав, ледь помітно похитавши головою.
- Я не розв'яжу цю війну, - оголосив правитель Рохана.
Рін подивився спочатку на Вікку, тоді на Дена, бажаючи, щоб йому хтось пояснив, як Теоден збирається захищати Рохан без бою.
- Хочеш ти чи ні - війна вже розв'язана, - сказав Араґорн.
- Наскільки я пам'ятаю, Теоден, а не Араґорн, був королем Рохана, - роздратовано мовив правитель. Спадкоємець Ісілдура вислухав це з воїстину королівським спокоєм.
Ґімлі допивав пиво, не звертаючи уваги на суперечку. Ріну було не до їжі. Хлопець хотів зрозуміти, що на умі в правителя Рохана.
- То що вирішив король? - озвучив думку екзорциста Ґендальф.