Володар перснів. Повернення Ріна

Знову в Рівенделлі або багацько зустрічей

- Бачите? Бачите? - Ріна аж розпирало від радості. Він не змовкав ні на секунду з тих пір, як загін перетнув річку. - Ні, ви й уявити собі не можете, наскільки тут гарно. А ще ельфи прекрасно співають. А ще...
- Він навіть про рідну домівку так не говорив, - звернулася Вікка до Деніеля. Янгол, до речі, теж виглядав здивованим, хоча всіляко намагався приховати це.
Біля кам'яної арки, яка служила входом у долину, подорожніх чекав цілий і неушкоджений Ґендальф. Маг стояв і посміхався, покурюючи трубку.
- Старий! - Рін першим опинився біля Ґендальфа. Треба було б відчитати мага, але екзорцист виглядав надто радісним.
- Вітаю вас у Рівенделлі, - сказав Ґендальф, - на жаль, правитель Елронд зараз лікує Фродо, тому зустрічати вас вирушив я.
- З містером Фродо все буде добре? - стурбовано запитав Сем.
- Не хвилюйся за нього, - посміхнувся маг, - містеру Беґґінсу ніщо не загрожує. А тепер ходімо. Ви втомилися, тож вам варто відпочити.
Рін першим побіг кам'яними сходами, що вели вгору. За ним пішла безтурботно всміхнена Вікка, злегка здивований Деніель, спокійний Блукач і ошелешені гобіти. Ґендальф замикав їхній загін.
Опинившись на останній сходинці, Рін від подиву роззявив рота. Знову з'явилося відчуття, ніби він потрапив у казку.
Дороги Рівенделлу були всипані зів'ялим листям. Легкий вітерець ганяв ці листя з одного боку в інший чи просто кружляв на одному місці. Справа височіли витончені статуї. Саме там, на невеликому майданчику, два роки тому Рін стояв з гномами. Спогади змусили хлопця посміхнутися. Цікаво, чи дозволить старий заскочити Окумура в Еребор?
Все ті ж сліпуче-білі будинки з химерною різьбою. Ті самі стежки, які вели подорожнього все далі в оселю ельфів. Дахи теплого коричневого кольору, на яких лежало золоте листя. Осіннє сонце, яке лиш підкреслювало незабутню красу цього місця. І, звісно ж, ельфи...
- Якось тихо тут, - почув Рін голос Вікки. Виявляється, поки хлопець розглядав Рівенделл, інші теж піднялися нагору, - і сумно.
Окумура запитально подивився на Ґендальфа, відчуваючи тривогу.
- Саурон стає могутнішим, а сили ельфів слабшають, - відповів на невисловлене питання юнака маг. Тоді він повернувся до Сема, Мері і Піппіна, - йдемо, панове гобіт.  Я покажу вам ваші кімнати. Містере Окумура, я скоро повернуся.
Генндальф повів гобітів, Блукач теж квапливо пішов кудись.
- Повільне вмирання, яке схоже на квітку, що тихо в'яне у спеку, - тихо вимовив Деніель, дивлячись в небо, - це неминуче.
- Що? - не зрозумів Рін. Янгол, як зазвичай, проігнорував хлопця.
- Тут гарно, але сумно, - відповіла Вікка, - можливо, Ден відчуває печаль. А ще, - вона теж подивилася на безхмарну небесну гладь, - навіть тут можна відчути темну силу, яка нависла над Середзем'ям. Слабенький відгомін, звісно, бо я не відчуваю, але Ден янгол і він чутливіший до проявів зла.
- Невже все так погано? - радість, яку випромінював Рін, побачивши долину Імладріс, випарувалася, ніби її й не було. - Дідько, і чому я раніше не подумав про Середзем'я? Чому я не вбив Саурона, коли була можливість?
- Перестань, Ріне, - сказала Вікка, - це не твоя провина. Крім того, ти тут. Отже, не все втрачено.
- Вікка має рацію, - почувся спокійний голос Ґендальфа. Маг повернувся, як і обіцяв, - не варто шкодувати про минуле, містере Окумура. Живи сьогоденням і пам'ятай: надія завжди є. А зараз ми підемо і поїмо. Все інше ми відкладемо на потім.
***
Наступного ранку Рін спочатку здивувався, побачивши, що знаходиться у залитій сонцем кімнаті, на м'якому ліжку. І лише хвилиною пізніше згадав, що він у Рівенделлі.
Тиша, що панувала за вікном, заколисувала. Та саме через тишу Окумура знову стривожився. Адже минулого разу в оселі ельфів було гамірно і весело.
Хлопець уже не зміг спати. Тим більше, йому захотілося відвідати Фродо або хоча б дізнатися, як він. Та й узагалі, проблема з Перснем досі не вирішена. Окумура чомусь знав, що Рівенделл - не кінцева зупинка в його подорожі.
Він вийшов з кімнати і тут же розгубився. А куди йти? І де знаходиться Фродо? Хлопець не знав, тому просто пішов уперед, сподіваючись зустріти хоч когось, хто підкаже дорогу.
Вікки і Деніеля теж не було. Невже ці двоє досі сплять? Рін не міг повірити. Адже це інший світ, тут потрібно вивчати все і всіх.
"Минулого разу я розпитував усіх про Середзем'я", - не без усмішки згадав Окумура, - "Балін мені добре допоміг. Цікаво, як йому живеться в Ереборі? Напевно, прекрасно. У них же купа золота. Та й Есґарот під боком".
Хлопець простувак все далі світлим коридором. З великих вікон лилося сонячне світло, змушуючи екзорциста жмуритися. Вітер і сюди закинув пожовкле листя, яке знову нагадало Ріну вчорашню розмову. Юнаа всерйоз задумався: а що ж буде далі, якщо навіть ельфи безсилі перед могутністю Саурона?
Коридор раптово закінчився балконом. Там, зручно влаштувавшись, сидів старий гобіт.  Він виглядав щасливим і задоволеним життям. І щось знайоме було в його зморшкуватому обличчі, настільки знайоме, що Окумура вирішив підійти ближче.
- Е-е, привіт, - привітався екзорцист. Старий відірвався від споглядання Рівенделлу і з подивом розглядав на Рина.
- Не вірю своїм очам! - вигукнув він, піднімаючись з крісла. - Рін Окумура! Я вже й не сподівався, що зустріну тебе.
І тут до юнака дійшло, що це Більбо Беґґінс. Той самий Більбо, якого гноми за порадою Ґендальфа взяли в компанію на правах злодія; той самий коротун, завдяки якому живий Торін Дубощит; той гобіт, якого Рін ніколи б не забув, бо вони разом пережили безліч пригод.
- Більбо! - вигукнув Окумура, ледь не підкинувши старенького в повітря. - Більбо, ти не уявляєш, як я радий тебе бачити! Мені сказали, що ти чортзна-де, я вже зовсім засмутився. А чому ти не в Гобітанії?
- Захотілося побачити ельфів, - відповів сяючий від радості Більбо, - знаєш, я так нудьгував за тими днями, повними пригод, от і не втримався... пішов зі свого дня народження.
- А ти в своєму репертуарі, - посміхнувся хлопець. Він досі пам'ятав, як Більбо залишав будинок після того, як до нього прийшли гноми. Тоді гобіт мчав що є сили, навіть не поснідавши, перестрибуючи через паркани і ледь не збиваючи з ніг мирних жителів Ширу.
- Все своє майно я залишив племінникові Фродо, - говорив далі Більбо, - як будеш у Гобітанії, не забудь його відвідати.
Рін хотів сказати, що Фродо тут і зовсім скоро вони з Більбо побачаться, але в цю мить з'явився Ґендальф.
- Ось ти де, містере Окумура, - сказав маг, - твої друзі тебе всюди шукають.
- Старий, відведи мене до них, - попросив екзорцист, - до зустрічі, Більбо, - він помахав гобіту рукою.
- Нехай поява племінника буде для Більбо сюрпризом, - сказав Ґендальф, коли вони вийшли з будинку.
- Я не очікував побачити його таким... старим, - мовив Рін, - тобто, я радий нашій зустрічі, але... Тепер я точно вірю, що в Середзем'ї минуло шістдесят років.
- З цим нічого не поробиш, - сказав йому маг, - час спотворює і знищує все, що ми знаємо. Йди вперед. Мені ж необхідно порадитися з володарем Елрондом.
- Старий, а що з Фродо? - запитав хлопець.
- Він спить, - відповів Ґендальф, - але зовсім скоро прокинеться. З ним усе гаразд.
"Хоч щось добре", - подумав Окумура, крокуючи стежкою, яка огинала високі будинки і вела в сад. Там і знаходилися Вікка і Деніель.
- Доброго ранку, Ріне, - посміхнулася дівчина, - а ми тебе шукали.
- І тобі доброго ранку, - сказав хлопець, - привіт, Дене.
Янгол зробив вигляд, що не чує екзорциста.
- Дене, це неввічливо, - звернулася до Деніеля пантера, - Ріне, де ти пропадав?
- Спочатку я заблукав, - відповів Окумура, - а потім зустрів друга. Він був старим. Це... просто я майже не змінився, а він...
- Несподівано, так? - тихо запитала дівчина  Хлопець кивнув, сідаючи прямо на землю. - Він старий, а ти такий, як і тоді. Але тобі необхідно змиритися. Час безжальний. Його назад не повернути.
- Сумно, - сказав Рін, - я б хотів, аби Більбо вирушив з нами.
- Тобто, ми тут не затримаємося? - здивувалася Вікка. Деніель теж подивився на екзорциста.
- Чомусь мені не віриться, що Рівенделл - безпечне місце для Персня, - мовив Рін, - адже навіть тут Ден відчуває присутність темряви. І якщо доведеться йти далі, я не стану вагатись і допоможу нести Перстень хоч на край світу.
- Занадто багато слів, - холодно промовив Деніель, - втім, чого ще можна чекати від демона?
- Я не здивуюся, якщо святенник залишиться тут, - пожартував Окумура, - куди йому, бідоласі, йти? Адже він такий ніжний і пухнастий.
- І кого з вас мені побити першого? - спокійно поцікавилася Вікка. - Всі світи в небезпеці, якийсь гад з кожним днем ​​стає все сильніше, а ви знайшли час для сварки.
Рін зітхнув. Пантера мала рацію.
- Вибач, Вікко, - сказав хлопець, - обіцяю, що більше таке не повториться, навіть якщо мене назвуть повелителем Геєни.
- Тебе ніхто не стане так називати, - дівчина повернулася до янгола, - правда, Дене?
- Так, - неохоче відповів Деніель.
Всі троє замовкли. Вікка села біля Окумури і з задумливим виглядом вертіла в руці червоно-жовтий лист. Деніель відійшов від них і почав тихо говорити молитву латиною.
- До нас хтось іде, - раптом сказала Вікка, - це не Ґендальф і не Блукач.
- Може, Елронд? - припустив Окумура.
- Ріне! - дзвінкий дівочий голос зовсім не належав володареві ельфів. Екзорцист схопився, не вірячи своїм вухам, бо він добре пам'ятав цей голос.
Стежкою підстрибом ішла ельфійка. Її золоте волосся було копотко обрізане і ледь діставало шиї, а окремі пасма кумедно стирчали в різні боки. У зелених очах вирував ураган радості, з губ не сходила посмішка. Одяг - просте коричневе вбрання розвідниці - був занадто скромним для неї, та Рін знав, що Телівен з Лоріена завжди одягається саме так.
- Телівен! - екзорцист закричав ще голосніше, ніж ельфійка і кинувся її обіймати. - Телівен, ти тут! Я дуже радий! Старий сказав, що ти в якомусь Валінорі. Дякувати Ауле, що це неправда.
- Ріне, як же я скучила за тобою, - на очах ельфійки блищали сльози радості, - ти майже не змінився. Мені Ґендальф сказав, що ти тут.
Вони навіть не помічали, що Вікка і Ден стоять, розкривши роти. Особливо здивувався янгол, адже він не очікував, що тут так тепло приймуть демона.
- Ти знаєш, що в Валінорі нудно? - розповідала Телівен. - Там же взагалі нічого робити. Ніяких тобі бійок, ніяких ворогів. Просто сиди і вмирай з нудьги. Я цього не люблю. А от Наренділ поплив. І мене намагався вмовити. Та я залишилася. Ріне, мені потрібно стільки всього розповісти...
- Стривай, Телівен, - Окумура вказав ельфійці на супутників, - знайомтеся. Це Вікка з племені Пантер, а це янгол Деніель. Друзі, це Телівен з Лоріена. Ми з нею прибилм Вельзевула, а ще вона каталася на драконові, допомогла нам втекти з Лихолісся і звільнила старого в Дол-Ґулдурі.
- У Дол-Ґулдурі мені допомагали принц і Наренділ, - нагадала Телівен, - приємно познайомитися. Друзі Ріна - мої друзі.
- Ти й справді каталася на драконові? - захопилася Вікка. - Оце так!
- Це сталося випадково, - посміхнулася Телівен, - але я охоче про це розповім. Ходімо в дім. Я щойно приїхала, і мені потрібно поїсти.
Вони з Віккою, сміючись, кинулися наввипередки до ельфійських будиночків.
- Вона янгол? - почув Рін питання Деніеля.
- Дене, тут нема янголів, крім тебе, - відповів хлопець, - Телівен ельфійка. Бачив, які у неї вушка кумедні? Ходімо.
- Але вона прекрасна, - промимрив янгол.
- Звичайно, адже всі ельфи прекрасні, - анітрохи не здивувався Окумура, - ти як хочеш, а я пішов.
***
- Де я тільки не була, - Телівен одночасно їла і розмовляла, бо Рін помирав від цікавості, - переходила через Анґмарські гори на Півночі. От куди не раджу йти. Мало того, що холодно, так ще й жителі гір непривітні. Захід обійшла майже весь, кілька разів гостювала у Більбо. Він, до речі, тут, ви знаєте? Ви не повірите, до чого кумедні гобіти! Правда, на мене поглядали трохи насторожено, але кого це хвилює? На Півдні дійшла майже до Хараду, але довелося повертатися, бо Наренділ вирішив поплисти у Валінор. Півроку вмовляв скласти йому компанію. Зрештою попросив принца доглядати за мною. Але я ж не живу в Лихоліссі, тож не судилося. Я вирушила досліджувати Схід. Про це повинна розповісти детальніше.
- А що на Сході? - запитав Рін.
- Мордор, оселя Саурона, - відповіла ельфійка.
- Що?! - схопився Окумура. Вікка і Деніель здригнулися. - І ти сама ходила туди? А якби тебе вбили? Та ти з глузду з'їхала.
- Ріне, я рада, що ти турбуєшся про мене, - сказала Телівен, - але мені необхідно було дізнатися про ворога. На той час орки почали нападати навіть вдень. Це було тривожним знаком. Я, як слідопит, зголосилася піти на розвідку. І я була не сама. Зі мною пішов Блукач. Знаєте такого? Він якраз вистежував когось. Не пригадую, кого. Але ми переправилися через Андуїн, зазирнули в Осґіліат. Там стоїть варта Ґондору. А от далі я пішла сама. Ріне, я бачила військо Саурона! Воно величезне! Азог зі своїми орками здався мені дрібним воєначальником в порівнянні з побаченим. Стільки злих сил скупчилося там... І вони все прибувають. Це страшно.
Запала мовчанка. Рін відмовлявся вірити в те, що за якихось шістдесят років Саурон зібрав таку армію. Як? Коли? Де він їх знайшов? І головне, скільки ж орків побачила Телівен, якщо це налякало навіть її?
- І ти весь час подорожувала? - порушив тишу екзорцист.
- Ні, ти ж знаєш, після Битви П'яти Воїнств потрібно було відбудувати Есґарот, - відповіла ельфійка, - тепер це пишне місто. Я дуже хочу, аби ви його побачили. Зараз Есґаротом править Тіріон, мій син. Я його відвідую час від часу. Просто коли помер Бард... мені було дуже складно. Сидіти в місті не було сенсу, тому я почала подорожувати в якості розвідниці.
Окумура не знав, що сказати. Втрата коханої людини - що може бути гірше? Важко пережити це, ще важче залишитися таким, яким був. Рін згадав батька Фудзімото. Власне, заради того, щоб помститися за смерть близької людини, хлопець став екзорцистом. Та й все, що хоч якось нагадувало старого, було священним і якимось особливим.
- Вище ніс, Ріне, - поплескала його по плечу Телівен. Ельфійка тепло посміхалася, - Бард зараз у кращому місці. І він не зрадів би, побачивши тебе таким похмурим.
- Точно, - повеселішав Окумура.
- А ви? Звідки ви? - Телівен переключилася на Вікку і Дена. - Як ви тут опинилися? Ви теж живете в Асії?
- Я з Великої Пущі. Це окремий світ. Земля перевертнів, - охоче відповіла Вікка, - а Ден з Раю. Він воїн Божий. В Середзем'я ми потрапили за примхою Саурона.
- Це як?  - здивувалася ельфійка.
- Розумієш, Саурон гачаклував таку фігню, що всі світи почали зближуватися, - пояснив Окумура, - в наш світ, наприклад, потрапили орки з Середзем'я. А Вікка і Ден потрапили сюди. І якщо не знищити Саурона - він стане володарем єдиного світу хаосу.
- Я не думала, що все настільки серйозно, - похитала головою Телівен, - але сподіваюся, що володар Елронд щось придумає. Адже він мудрий. І якщо що - я з вами.
- Телівен... - обурився Рін.
- І заперечення не приймаються, - задерикувато посміхнулася ельфійка, - а хто такі перевертні? Зачекайте, янголи ж допомагають людям? Це мені Рін розповів. Та не мовчіть ви! Мені все цікаво.
Вікка і Рін почали навперебій розповідати Телівен про янголів і перевертнів. Ельфійка здивовано охала, дізнаючись про нових істот.
Окумура на якусь мить навіть забув про те, що десь на Сході Саурон зібрав нечувані сили. Він був щасливий, що Телівен тут, що вона жива і що зараз можна повеселитися в колі друзів.
Деніель був єдиним, хто за весь час не сказав ні слова. Йому чомусь було сумно, коли він дивився на Телівен. А ще він шкодував, що такий беземоційний і не може ось так просто базікати з ельфійкою, як це роблять Вікка і демон. Юна пантера, до речі, швидко знайшла спільну мову з Телівен, ніби дівчата були знайомі все життя.
Янгол похмуро мовчав. Бо сказати Телівен, що вона прекрасна, у Деніеля не вистачило сміливості.
***
А наступного дня в Рівенделл почали з'їжджатися посланці з усього Середзем'я. Половину з них Рін не знав, зате першим вибіг на вулицю, бо помітив знайомого, хоч і посивілого, гнома.
- Ґлоіне! - заволав Окумура. - Здоров був!
- Кого я бачу! - здивувався гном. - Це ж містер Окумура, легендарний Нарлон. От кого я щиро радий зустріти.
- Ти з Еребора, друже? - запитав Рін. - Розкажи мені, як там все? Я так хочу побачити наш славетний загін.
Ґлоін, посміхаючись, розповів багато чого. Також він познайомив Ріна зі своїм сином Ґімлі, який навіть уявити собі не міг, що одного разу зустріне Нарлона.
- Це велика честь для мене, містере Окумура, - Ґімлі, низький міцний гном з коричневим волоссям і бородою, з сокирою за спиною, потиснув екзорцисту руку.
Прибули також ельфи. Побачивши Леголаса, Телівен побігла порадувати принца своєю присутністю.
- Принце, Рін також тут, - сказала ельфійка. Леголас недовірливо озирнувся. Помітивши Окумурау, підійшов до нього.
- Вітаю тебе, Нарлоне, - сказав Леголас, - я радий, що ти знову прибув у Середзем'я.
- І я радий зустрічі, Леголасе, - сказав екзорцист. На принца Лихолісся Рін ні краплі не сердився. Леголас не був схожий на свого батька.
- Ти великий Нарлон, - почала підколювати хлопця Телівен, - легендарне Синє Полум'я Еребора, про якого складаються легенди...
- Мовчи, Телівен, - хмикнув екзорцист.
- Ти їх усіх знаєш? - Вікка була ошелешена тим, що Рін так легко розмовляє з усіма.
- Лиш декого, - відповів хлопець, - цікаво, навіщо вони приїхали в Рівенделл?
- Елронд збирає Раду, - відповіла Телівен, - на якій вирішиться доля Персня.
Останнім приїхав ошатно вбраний чоловік з благородним обличчям, коричневим волоссям до плечей і сірими очима. За спиною у нього знаходився щит, а на перев'язі він носив прикрашений сріблом ріг.
- А що тут забув цей тип? - насупився Рін.
- Це Боромир, він приїхав з Півдня Ґондору, - сказала всезнаюча Телівен, - напевно, справа важлива.
- Не подобається мені він, - тихо промовила Вікка, - я відчуваю його тривогу та імпульсивність. У такій справі, що стоїть перед нами, потрібно тверезо мислити.
- А де Ден? - поцікавився Рін. - Його з самого ранку немає.
- Деніеля покликав до себе володар Елронд, - відповіла Телівен, - янголи і ельфи - це, по суті, дві рівні світлі сили, наскільки я розумію.
- Шкода, сюди не закинуло легіон янголів, - сказав Окумура, - ми б тоді стерли Саурона в порошок за одну мить.
... А на третій день прийшов до тями Фродо, якого ледь не задушили в обіймах Сем, Мері і Піппін, вилаяв за необережність, (але потім радісно посміхнувся) Рін і привітала Телівен. Ґендальфа племінник Більбо бачив одразу ж, коли прийшов до тями.
На якийсь час у долину Імладріс повернулася радість.