Володар перснів. Повернення Ріна

Бонусний розділ

Ангел з'явився несподівано. Точніше, з'явилася. Рін так і завмер зі сковорідкою в руці, Ден зітхнув:
- Знайшли-таки, - похмуро сказав він.
Янголиця була вбрана в сріблясті обладунки з химерними плавними лініями білого кольору, які створювали неймовірно гарний, але незрозумілий візерунок. Біла спідниця трохи вище колін, ноги взуті у сандалі. Обличчя загострене, з великими синіми очима. Міцно стиснуті губи. Білі кучері розсипалися по плечах.
- Ліліель, - Ден анітрохи не здивувався, - навіщо прийшла?
- Мені наказали доставити тебе до Раю, - голосно і чітко промовила жінка, - бо ти...
Тут вона замовкла, помітила Ріна і відсахнулася.
- Демон!
- Я і так це знаю, - нудним тоном промовив паладін, поставивши сковорідку на плиту, - Дене, це твоя подруга? Чого їй треба?
- Ти товаришуєш з демоном! - закричала Ліліель, витягнувши з повітря короткий клинок з тонким лезом. - Деніелю, ти... ти найгірший з нас. Водишся з ким попало, не слухаєш наказів.
- Заткнися, - підвищив голос Окумура. Янголиця не встигла напасти і опинилась у колі синього вогню. Її очі злякано стежили за проявом пекельної сили, - Дене, може поясниш, що за чортівня тут діється? Мені ця незнайомка не подобається.
- Я був вельми бунтівним янголом, - сумно промовив Ден, навіть не намагаючись допомогти Ліліель, - часто бував у Великій Пущі після того, як зустрів Вікку. Мені було цікаво, що відбувається в інших світах, тож я забув навідуватися в Рай, не виконував наказів. Збився зі шляху, як сказали б мої брати й сестри. А потрапивши до Середзем'я, я зрозумів, скільки всього проґавив... Повертайся, Ліліель, мене нема за що карати. Я нікуди не піду.
- Деніелю, ти знаєш, що на тебе чекає, якщо не послухаєшся? - янголиця зробила крок уперед, але синій вогонь ледь не спалив її. Тож вона вирішила не рухатися.
- Не смій погрожувати Дену, - Рін почав злитися. Навіть у домашньому фартуху хлопець виглядав загрозливо - ви всі крилаті ідіоти, раз не знаєте, що саме він врятував ваші дупи! Забирайся, поки не спалив!
Ліліель і сама була не проти втекти. Бачити сина Сатани в люті вже було страшно. А відчувати на собі пекельне полум'я їй не хотілося.
- По тебе все одно прийдуть, Деніелю, - янголиця похитала головою.
- Як прийдуть, так і підуть, - пробурчав Рін, - зникни.
Коли Ліліель повернулася до Раю, Окумура, тремтячи від злості, ледве не спопелив кухню.
- Кляті тварюки! - кричав паладін, пригнічуючи бажання розкидати все навколо. - Божевільні ідіоти! Крилаті сволоти! Демони і то кращі. Їх хоча б одразу вбити можна. Хворі виродки! А як апокаліпсис настав — сховалися на небесах і лишили всю брудну роботу людям!
- Нарлоне, все добре, - примирливо заговорив Ден, здивований реакцією друга, - чому ти такий злий?
- Вони просто вриваються сюди і вимагають від тебе покори, - гарчав демон, - якого біса?! Мені здається, за порятунок світів треба нагороджувати. Крім того, Дене, ти мій друг. А я не дозволю кривдити моїх друзів навіть самому Богові.
Янгол посміхнувся, вже вкотре дивуючись словами Ріна. Окумура був демоном помилково. Моральні якості у молодого паладіна виявилися вищими, ніж у багатьох янголів. Деніель досі не розумів, чому Окумура не народився воїном Господнім.
"Хоча ... може це і правильно?" - подумав янгол, спостерігаючи за спробами хлопця приготувати щось їстівне. - "Він народився серед людей, дорожить сім'єю та друзями, допомагає, якщо хтось цього, переживає, веселиться, злиться... Цей демон набагато людяніший, ніж усі янголи разом узяті".
Деніель розумів, що янголи від нього не відстануть. Можливо, надішлють за ним Михаїла. Щоправда, розповідати про цей Окумурі він не став.
***
- Кажеш, за ним з'явилась янголиця? - Юкіо замислено дивився на брата.
- Це було дуже нахабно з її боку, - все ще сердився Рін, крокуючи кімнатою, - вимагала від Дена, щоб той вирушив у Рай, аби його покарали. А сама палець об палець не вдарила, коли відчинилася брама Геєни. Я навіть відправив би парочку архідемонів разом із Сатаною до Раю. От було б весело.
- У янголів свої правила, - сказав молодший Окумура.
- Дурні правила, - буркнув Рін, - ти просто не бачив, які вони козли.
Юкіо чомусь погодився з братом. Бо, згадавши битву у Ватикані, розумів, що з кількома янголами битися проти демонів було б легше. Хоч би одного надіслали. Мешканцям Раю шкода чи що? А скільки загинуло людей... Майже всі екзорцисти, які тоді знаходилися в Ордені Істинного Хреста, померли. Довелося виділити місце для нового цвинтаря, так багато було померлих, включаючи звичайних людей.
"Тій янголиці пощастило, що Рін не вбив її", - подумав Юкіо, - "я радий, що він уже вміє контролювати себе".
Раптом за вікном спалахнуло яскраве світло. Брати Окумура схопились і визирнули у вікно, але через сліпуче світло нічого не побачили. Хоча за кілька секунд до Ріна дійшло.
- Ден! - заволав хлопець і одразу ж помчав до друга. Юкіо, не розуміючи, що сталося, теж побіг за братом.
Відчинивши двері в кімнату Деніеля, Рін ще встиг побачити двох незнайомих янголів, котрі тягли непритомного Дена до печатки. За мить трійця зникла.
- Дене! - у розпачі закричав Рін, хоч ніхто, крім брата, його не чув. Паладін бігав кімнатою, намагаючись знайти вхід до Раю. - Ден... Сволоти! - гаркнув Окумура. - Прокляті крилаті сволоти! Що він вам зробив?
- Ріне... - Юкіо теж шкодував, що Дена забрали. І не знав, як допомогти. Навіть решта паладінів не змогли б відшукати вхід до Раю. А проте... – Ріне!
- Відчепись!
– Я знаю, хто нам допоможе!
- Допоможе що? - недовірливо спитав старший Окумура, але в його очах спалахнув вогник надії.
- Піти в Рай і забрати Дена, - відповів Юкіо, - Галахад. Скарлетт казала, що Данталіон раніше був янголом. Відповідно, Галахад знає, як потрапити до Раю і...
- Так! – Рін уже шукав свій телефон. - Як я не здогадався. Юкіо, ти геній. Чудово! Увірвемося в Рай, рознесемо все до дідька і звільнимо Дена.
Ще хвилину тому старший Окумура мало не плакав, а зараз був сповнений енергії, бажаючи побачити янголів і сказати їм кілька лагідних слів.
- Скарлетт, виклич Галахада терміново! - заволав Рін у телефон, щойно йому відповіли. - Я не кричу! Скарлет, Дена забрали. Ні не демони. Янголи. Бо вони бовдури. Мені Дена треба врятувати, я в Рай збираюся! Ну будь ласка. Ура, дякую. Неодмінно дам копняка комусь із них від твого імені. Чекаю на Галахада. Бувай.
– Ну? - поцікавився Юкіо, хоча по азарту в очах брата було зрозуміло, що на них чекає чергова пригода.
- Я за Курікарою! - мало не збивши брата з ніг, Рін помчав до себе. - Юкіо, ти з нами?
- Звісно, - кивнув молодший Окумура. Йому теж не терпілося випробувати своє полум'я і повеселитися.
Брати встигли зібратися, а Галахад не з'являвся. Рін лаявся, потім ходив туди-сюди. Зрештою, демон зголоднів. Юкіо склав братові компанію. І саме під час трапези з'явився де Логрес, налякавши хлопців.
- Як пообідати, то не покличте, ненажери, - замість привітання сказав світловолосий юнак, вбраний, немов середньовічний дворянин, у білу сорочку з високим коміром, коричневі штани та високі чоботи. За спиною майорів червоний плащ, до пояса кріпився його меч Морґлес - а ще братами зветеся.
- Галахаде, відправ мене в Рай, - Рін навіть про їжу забув, - там Ден! Вони забрали Дена.
- Як давно я не був у Раю, - мрійливо промовив юнак, - з часів моєї молодості там нічого не змінилося. Хоча... мої брати стали байдужими. І Дені там не місце. Ще стане таким самим. Ходімо, хлопці. На нас чекає Рай.
Рін та Юкіо одразу ж поспішили за Галахадом. Той вийшов з академії, знайшов галявину з квітами і почав малювати печатку мечем.
– Знову я отримаю від Мефісто за зіпсоване майно академії, – зітхнув молодший Окумура.
- Можливо, якщо він дізнається про рятувальну місію, то подобрішає, - сказав де Логрес, - але я б на це не сподівався.
- От і я не сподіваюся, - мовив Юкіо.
- Швидше, швидше, - стрибав від нетерпіння Рін.
- Готово, - юнак оглядав печатку з таким виглядом, ніби створив витвір мистецтва, - заходьте, не бійтеся. Наступна зупинка – Рай.
Демони одночасно ступили в печатку і зникли. Рін мимоволі заплющив очі, бо світло, яке лилося звідусіль, було надто яскравим. Коли все скінчилося, старший Окумура розплющив очі.
Галахад не просто переніс їх до воріт Раю. Колишній архідемон зробив так, що всі троє з'явилися в самому центрі Божої оселі.
Рін встиг помітити склепінчасту стелю білого кольору з безліччю золотих малюнків. Вони були не в замку, а в чудовій альтанці біля фонтану з дзюркотливою кришталево чистою водою. Ненав'язливий запах ладану дарував відчуття спокою, тишу порушував спів птахів. Усюди гуляли янголи, їхні крила та одяг випромінювали слабке сяйво. Щойно прибульців помітили, серед мешканців Раю почалася паніка. Бо сюди демони ніколи не добиралися.
- Чому вони тікають? - здивувався Юкіо. - Начебто оборонятися повинні.
- Це не воїни, а звичайні херувими, амури та дрібніші чини, - Галахад насолоджувався видовищем, - вони битися не вміють. Агов, родичі! - юнак підвищив голос. - Злітайтеся сюди. Зараз веселощі розпочнуться. Боже, які полохливі. Ходімо, братики.
– Куди? - запитав Рін.
- Прогуляємось, - весело заявив де Логрес, - раптом знайдемл Дені... ну чи тих, хто знає, де Дені.
Трійця вийшла з альтанки до саду. Чи то Ріну здалося, чи кольори тут справді були яскравішими, і місцевість нагадувала казкову ілюстрацію. Галахад почувався як удома, бо нахабно почав зривати з дерев плоди і їв їх. Ріну і Юкіо було ніяково знаходитися в Раю. Цей світ, здавалося, боявся непроханих гостей.
- Звісно, Рай нас боїться, - підтвердив де Логрес, доїдаючи чергове яблуко, - давно я такої смакоти не їв. Спробуйте, братики... О, а от і доблесна гвардія.
Як тільки він договорив, трійцю оточили янголи в обладунках, з мечами та щитами. На їхніх крилах сяяли металеві пластини, але голови були без шоломів.
- Нечуване нахабство, - пролунав суворий голос. Ряд янголів розступився, пропускаючи ще одного жителя Раю - золотокосого темноокого янгола в простих обладунках без прикрас. У руці він рримав спис з блискучим наконечником, - ви повинні...
- А давай, ми самі вирішимо, що повинні і чого не повинні, Михаїле, - обірвав пихату тираду Галахад, - і так, помирати ми не збираємося.
– Данталіон... – архангел навіть зупинився. - Не встиг ожити і вже до Раю? Клятий зрадник!
- А я і не вмирав, - Галахаду явно подобалося злити Михаїла, - просто ніхто з вас не підняв зад і не перевірив.
- Віддайте Дена, будьте ласкаві, - втрутився Рін, поклавши долоню на руків'я Курікари, - і ми тут нічого не зруйнуємо.
- Ти ще синів Сатани з собою взяв, - розлютився архангел, - уявили себе всемогутніми?
- Це ти уявив себе чортзна-ким, - Юкіо повільно зняв рукавички. Навіть янголи-воїни відступили, побачивши синє полум'я. - Хочете війни – буде вам війна.
Галахад схвально посміхнувся, оголюючи Морґлес. Курікара Ріна вже палала вогнем. Янголи миттю наїжачилися мечами. Михаїл грізно розмахував списом.
- Агов, що тут за бійка? - розштовхуючи воїнів, до центру прямував ще один архангел. У простому білому одязі, що нагадував грецьку туніку, він здавався надто простим і безпечним. Бірюзового кольору плащ майорів за плечима. Темно-русяве коротке волосся розтріпалося, обличчя було сонним, ніби ця істота тільки-но прокинулася. - Михаїле, годі вже збирати легіони і гратися у бійки.
- Тут демони, - стримано відповів Михаїл, - їх треба вбити.
- Проводити переговори з твоєю допомогою завжди було проблематично, - зітхнув прибулий. Він потіснив Михаїла і підійшов до непроханих гостей. - Привіт, я Гавриїл, теж архангел, і я охоче вас вислухаю. Ви ж не просто так вирішили погостювати у нас, так Данталіоне?
- Так, справді, - Галахад трохи розслабився, - підопічні Михаїла забрали нашого друга Деніеля. Ми просимо його повернути. Натомість не затримуватимемося і нічого не зруйнуємо.
- Деніель завинив, тому повинен... - почав Михаїло.
- Агов, Михаїле, - гнівно втрутився Галахад, - ще раз скажеш "повинен" - відрубаю голову і кину в Геєну Сатані на потіху.
- Стоп, стоп, шановні, - швидко заговорив Гавриїл, - гей, хто там, негайно приведіть Деніеля і швидше.
- Я знав, що ти розумний, Гавриїле, - одразу подобрішав Галахад.
- Чому це ти розкомандувався? – не витримав Михаїл.
Гавриїл безцеремонно потягнув брата убік.
- Схаменись, - люто прошепотів той, - це найсильніші демони. Навіть якщо ми переможемо, що вони зроблять із Раєм? І все через одного янгола, на якого вам начхати?
- Уріїл і Рафаїл сказали б... - не здавався Михаїл.
- Те саме, що і я, - закінчив Гавриїл, - особисто я не хочу жити в руїнах. І мені тим більше не потрібні побоїща.
- Чому цей янгол готовий відпустити Дена? - здивувався Рін, трохи засмучений тим, що бійка відкладається.
- Бо Гавриїл знає, на що ми здатні, - відповів де Логрес, - і що ми добрі бійці. Тим більше, він не вважає Дена настільки цінним, що через нього ватро трощити Рай.
Незабаром у садок привели Дена. До речі, вела його Ліліель, та сама, яку мало не спопелив Рін. Ден виглядав стомленим і ледве тримався на ногах.
- Що ви з ним зробили, виродки? - прошипів старший Окумура.
- І благодать йому теж поверніть, - похмуро сказав де Логрес.
- Ти ще умови ставиш?! - терпець Михаїла урвався, і він з усієї сили жбурнув спис у Галахада. Рін і Юкіо одразу ж ухилилися, а от де Логрес упіймав зброю архангела. В Михаїла очі полізли на лоб. Гавриїл приречено зітхнув.
- Я розумію, що зараз маю вбивати всіх, хто трапиться під руку, але сьогодні буду милосердний, - усміхнувся юнак, спопеливши спис. - Гавриїле, тільки через твою гостинність я утримаюся від руйнування. Але наполегливо раджу повернути Дені благодать.
Після його слів запанувала тиша. Дену мовчки віддали благодать - сила янгола виглядала, як осяйна куля, що влетіла Деніелю в груди - і відпустили до друзів.
- Як ти, Дене? - спитав Рін, підтримуючи друга, поки Галахад під ворожими поглядами янголів створював печатку.
- Вже чудово, - видав усмішку той, - не думав, що ти прийдеш аж сюди.
- Друзі повинні приходити на допомогу будь-куди, хоч у пекло, хоч у рай, - сказав Окумура, - то ти з нами? Чи залишаєшся?
- Думаєш, мене так легко позбудешся? - посміхнувся Деніель. - Я тут і так трохи затримався.
- Що ж, до побачення, - створивши печатку, Галахад сховав меч, - як бачите, ми не такі вже й погані. Але я не раджу вам намагатися нашкодити Дені чи комусь із нас. І взагалі, не заважайте нам жити.
Демони з Деном ступили в печатку. Де Логрес хитро підморгнув Ліліель, помахав архангелам рукою, а тоді всі четверо зникли.
- Розходимося, розходимося, - порушив тишу Гавриїл.
- Дарма ми їх не прикінчили, - шипів Михаїл.
- І навіть не думай лізти в Асію, - пригрозив Гавриїл.
***
- Зустрічі з родичами завжди такі... зворушливі, - говорив Галахад, щойно всі четверо опинилися на кухні. Ден почав знищувати їжу з нелюдською швидкістю.
- Виродки, - буркнув Рін в адресу мешканців Раю.
- Так, там нудно, - додав Юкіо, - надто спокійно. Чим янголи взагалі займаються?
- Блукають місцевістю, іноді до людей спускаються, - відповів де Логрес, - воїни мечами махають, архангели наглядають за цим цирком. Загалом, все як в Асії, тільки без бійок і демонів.
- Після твоїх слів навряд чи комусь захочеться відвідати Рай, - мовив Деніель, - я дуже вдячний вам за те, що витягли мене звідти.
- Все добре закінчилося, - радів Рін, - можна і свято маленьке влаштувати.
- Перепрошую, - брати Окумура підстрибнули, коли Мефісто Фель з'явився на кухні, наче з повітря, - я прогулювався в саду і помітив, що квіти в одному місці безнадійно зіпсовані. Можливо, ви знаєте, хто це зробив?
- Юкіо, - не зволікаючи, відповів Галахад і ледве не розсміявся, побачивши обличчя молодшого Окумури.