Володар перснів. Повернення Ріна

Розпад Братства

Загін продовжив свій шлях річкою. Води Андуїна несли човни на південь. На берегах росли ліси, тож крім зелені, подорожні нічого не помічали. У крайньому випадку, нічого небезпечного. Хоча тиша також напружувала.
- А мені подобається плисти в човні, - заявив Рін. Він не дозволив Телівен веслувати, через що ельфійка трохи не образилася, - так спокійно. І ніяка гидота не дістане.
- Якщо треба буде - дістане, - заперечила Вікка. Вона чомусь хмурилася. Окумура розумів, що це не просто так. Після подій у Морії він перестав сумніватися в можливості пантери відчувати небезпеку.
"От би ще Дена сюди", - подумав юнак, - "спитати б, що відчуває він".
- Скоро ми будемо пропливати повз статуї королів Нуменору, - сказала Телівен.
- А ти звідки знаєш про статуї? - спитав Рін.
- Я вже була тут, - відповіла ельфійка, - перетинала річку, аби дістатися до Мордору. Це місце називають Стовпами Королів або Арґонатом. Величне видовище... Загалом, скоро побачите.
Десь недалеко почулося стривожене каркання ворон. Араґорн, Леголас і Вікка миттю подивилися туди.
- Не подобається мені це, - пробурмотіла пантера, - за нами погоня.
Телівен вдивлялася в гущавину лісів.
- Нічого підозрілого не бачу, - сказала вона.
- Може, мені полетіти і подивитися? - запропонував Деніель.
- Ні! - заперечив Араґорн.
- Хочеш, щоб тебе стрілами нашпигували? - невдоволено поцікавився Ґімлі.
- Ну і хто тільки що ледь не зробив безглуздий вчинок? - крикнув янголу Окумура.
- Мовчи, Нарлоне, - кинув Деніель.
- Вони нас доженуть? - питала Телівен у Вікки. Пантера знизала плечима.
"А я нічим допомогти не зможу, як щось трапиться", - подумав екзорцист, - "як же невчасно нас вистежили".
Ночували вони на протилежному піщаному березі. За словами Вікки, там було безпечно.
Боромир пильно дивився на воду, де пливла самотня колода.
- Араґорне, хто це? - запитала Вікка.
- Це Горлум, - відповів чоловік, - він стежить за нами від самої Морії. Я сподівався, що ми позбудемося від нього у річці.
- Так ось чий запах я відчувала під землею, - здогадалася пантера.
- Якщо він наведе на нас ворогів, переправа стане ще небезпечнішою, - сказав Боромир.
Рін хотів спалити істоту, але згадав, що сила ще не повернулася до нього.
- Поїжте, містере Фродо, - запропонував Сем.
- Ні, дякую, - озвався племінник Більбо. Він виглядав схвильованим.
- Йти в Мінас-Тіріт безпечніше, - звернувся Боромир до Араґорна, - там ми зможемо відпочити і відразу ж вдарити по Мордору.
- У Ґондора немає сили, здатної допомогти нам, - заперечив нащадок Ісілдура.
- Ти надто легко довірився ельфам, - мовив ґондорець, - невже у тебе так мало віри у власний народ?
Рін сіпнувся, аби зупинити Боромира, який поступово підвищував голос на Араґорна, та Леголас поклав руку на плече юнака і похитав головою.
- Я не дозволю Персню наблизитися до твого міста! - відрізав наостанок Араґорн.
Тому на ранок Боромир був похмурим.
- А ти ще казала, щоб я не вважав його ворогом, - пробурчав Окумура Віцці, - та він спить і бачить Перстень у своїй кишені.
- Заспокойся, Ріне, - заговорила Телівен, - раджу тобі помиритися з Боромиром, як ти помирився з Деніелем.
Ельфійка була втішена, почувши про те, що янгол і екзорцист стали друзями.
- Ден янгол. Він швидше уб'ється, ніж візьме Перстень, - сказав Окумура, - і ми в цьому схожі. А Боромир не такий.
- Боромир такий, - втрутилася Вікка, - просто він хотів би в першу чергу захистити своє місто. Схоже, в Ґондорі зараз не найкращі часи.
- Так, - підтвердила Телівен, - Ґондор знаходиться найближче до Мордору. Весь основний удар Саурона ґондорці беруть на себе.
- Перстегь їм не допоможе, - стояв на своєму Рін, - уявляю, як зрадіє Саурон, якщо Перстень опиниться там. Йому залишиться прийти і забрати бажане.
- О, дивіться!  - вигукнула Телівен.  - Арґонат!
Хранителі підняли голови, розглядаючи статуї-велетні королів Нуменору, які височіли над річкою. Благородні королі стояли, витягнувши ліві руки вперед, немов хотіли зупинити непроханих гостей або ворогів.
- Яка велич! - Захопився Окумура, крутячи головою на всі боки. - Вони як живі. В Асії без сучасних технологій таке навряд чи зробили б.
Араґорн дивився на статуї предків з трепетом у серці. Навіть Боромир злегка посміхнувся. Гобіти розглядали королів Нуменору з відкритими ротами.
- У порівнянні з ними статуя Свободи взагалі маленька, - сказав Рін.
Залишивши Арґонат позаду, Хранителі Персня причалили до берега, бо попереду води Андуїна падали вниз з величезної висоти. Стало зрозуміло, що далі доведеться йти пішки.
- Вікко, що ти відчуваєш? - запитав Рін у пантери.
- Поки нічого, - відповіла дівчина.
Подорожні зробили привал і розклали невелике багаття. Вікка, Сем і Рін відразу ж приготували смачну їжу.
- Озеро перетнемо вночі, - говорив Араґорн, - сховаємо човни і підемо пішки. Ми зайдемо в Мордор з півночі.
- Невже? - скептично запитав Ґімлі. - Ми так просто пройдемо через Емін-Муїл, непрохідний лабіринт з гострих, як бритва, каменів? А потім ще приємніше! Смердючі болота, яким не видно ні кінця ні краю.
Араґорн дивився на гнома, як на примхливу дитину.
- Іншої дороги немає, - сказав спадкоємець Ісілдура, - раджу відпочити і набратися сил, пане гноме.
- Відпочити?! - ще більше завівся Ґімлі. - Так я сповнений сил! Нам не потрібен відпочинок!
- Краще поїж, Ґімлі, - Вікка простягнула гному їжу, яку той відразу ж забрав.
- Від їжі не відмовлюся, - подобрішав гном.
Телівен розмовляла з Леголасом і Араґорном. Вирази їхніх облич не подобалися Ріну. Хлопець вкотре дістав Курікару, але полум'я ще було слабким.
- Воно до тебе повернеться, - заспокоїв екзорциста Деніель, - просто не настав час.
- Скоріше б він настав, - зітхнув Рін, - я відчуваю себе безпомічним.
- Безпомічний син Сатани - щось новеньке, - хмикнув янгол.  Окумура не образився.
- Мовчи вже, Денчику, - сказав хлопець.
- А де Фродо? - запитав Мері, який приніс хмиз для багаття.
Всі стривожилися, особливо коли помітили, що Боромир теж відсутній.
- Казав же я, що його не варто брати! - гарчав Рін. - Знайду Боромира - приріжу!
- Мовчіть! - підвищила голос Вікка. У тиші пантера покрутила головою. - Туди! - вказала вона напрямок. Хранителі поспішили до Боромира. Спритні Мері й Піппін загубилися десь попереду. Та й Араґорн зник.
- Дене, ти не міг би злітати туди? - звернувся Рін до янгола.
- І переламати крила об дерева? - пожартував Деніель. - Я так ризикувати не збираюся.
І тут вони почули ревіння, який зовсім не належало людям.
- Орки! - крикнула Телівен, на ходу знімаючи лук. В руці Деніеля з'явився меч, а Вікка обернулася в пантеру.
Вони вибігли на узлісся, де вже билися Араґорн, Леголас і Ґімлі. Вікка гризла орків і розкидала їх в різні боки потужними ударами лап. Араґорн бився, ніби в останній раз - хоробро й відчайдушно. Ґімлі рубав ворогів, Леголас і Телівен пускали стріли, а в ближньому бою спритно орудували ножами. Деніель нарешті розправив крила і, наче яструб, нападав на орків з повітря.
Один Рін не наважувався оголити Курікару.
"Мого полум'я майже нема", - промайнула думка, - "що я буду робити? Та й мене вб'ють у першу ж мить. Але... я потрібен друзям. Потрібен. Я повинен допомогти їм".
Затамувавши подих, екзорцист різко вихопив меч з піхов... Синій вогонь яскраво спалахнув на лезі Курікари. Деякі орки навіть зупинилися.
- Я, Синє Полум'я Еребора, - прогарчав юнак, - уб'ю вас, виродки.
І він змахнув мечем.  Яскраво-синя хвиля перетворила найближчих орків в попіл. А Окумура почав рубати інших ворогів.
- Я радий, що ти вирішив приєднатися, - Деніель опинився біля Ріна.
- Як я міг пропустити веселощі? - хмикнув Окумура. - От навіть вогнику прихопив.
Вони з Деном стояли спиною до спини і знищували ворогів.
- Де гобіти? - тільки зараз екзорцист помітив відсутність коротунів.
- Не знаю, - відповів янгол, вбиваючи чергового орка.
- Вікко! - закричав юнак. - Облиш орків! Знайди гобітів!
Пантера рикнула в знак згоди і побігла в ліс.
Телівен і Леголас пурхали, як метелики. Їхні рухи були майже непомітними. Тільки сріблясті розчерки лез - і орки падали до ніг ельфів. Ґімлі орудував сокирою, а ще використовував кулаки, які у гнома були, немов залізні, бо орки відлітали на метр. Араґорн бився не гірше ельфів, відрубуючи голови ворогам, протикаючи їх наскрізь і вдаряючи об дерева.
Раптом Хранителі почули звук рогу.
- Ріг Ґондору! - завмер Леголас.
- Боромир! - Араґорн відразу ж побіг на допомогу ґондорцю.
- Там Вікка! - вигукнула Телівен.
Рін зупинився і підняв Курікару вгору. Нехай його сила знову зникне, але він більше не міг втрачати друзів.
Решта орків спалахнули, немов смолоскипи. Кілька секунд вони відчайдушно намагалися погасити синій вогонь, а тоді перетворилися в попіл.
Ден побіг уперед.
- Дякую, Нарлоне, - мовив Леголас.
Хранителі кинулися до Араґорна. Рін зауважив, що синє полум'я більше не гасло.
Правда, картина, яку вони побачили, змусила подорожніх внутрішньо здригнутися.  Проштрикнутий стрілами, на землі лежав Боромир. Біля нього знаходилися Араґорн і Деніель.
- Відійди, - суворо сказав янгол спадкоємцю Ісілдура, - інакше він точно помре.
І хоча Окумура злився на південця, та смерті Боромира він ніяк не очікував. Тож юнак сподівався, що Ден щось зробить.
- Все скінчено... - уривчасто говорив Боромир, - усе скінчено... я не зміг...
- Мовчи! - невдоволено перебив ґондорця Деніель, подумки підбираючи відповідні слова для зцілення.
- Що він робить? - почув Рін питання Ґімлі.
- Господи Всемогутній, я молюсь до тебе за допомогою, - прошепотів Деніель латиною, присівши біля Боромира. Тоді він змахнув рукою, немов відганяв невидимих ​​комах. Стріли в грудях ґондорця повільно зникали, а рани почали затягуватися.
- Деніель вміє зцілювати людей, - відповіла пошарпана, але жива Вікка. В її правій руці стирчала стріла, та, схоже, пантеру це не хвилювало.
Здивований Боромир прийняв сидяче положення. Араґорн втупився на ґондорця, не вірячи своїм очам. Деніель мовчки пішов до Вікки.
- Я... живий, - видихнув південець, не вірячи в те, що трапилося.
- Де гобіти? - запитав Рін, який все ще сердився на Боромира.
- Орки забрали їх, - втомлено сказав Араґорн. Виглядав він поганенько, - треба наздогнати їх.
Хранителі, повернулися до човнів, яких залишилося три. Четвертий був на лівому березі. Разом з Фродо і Семом.
- Скоріше, - говорив Леголас, - ми ще зможемо наздогнати гобітів.
Та Араґорн не поспішав. Він дивився, як Фродо і Сем зникають в гущавині лісу і поправляв наручі. Броомир проводжав утікачів сумним поглядом.
- Ми не підемо за ними? - здивувався ельф.
- Доля Фродо більше не в наших руках, - відповів Араґорн.
- Тоді все було марно, - заговорив Ґімлі, - Братство розпалося.
- Ще не все втрачено, - заперечила Телівен.
- Ми не можемо залишити Мері і Піппіна на поталу оркам, - сказав Араґорн, - кидайте тут все, що можна. Підемо без нічого. Пополюємо на орків.
І він побіг в лісову гущавину. Боромир відразу ж рушив за спадкоємцем Ісілдура.
- Так! - пробасив Ґімлі. Леголас і Телівен посміхнулися.
- Гарна пропозиція, - сказала Вікка.
- Підсмажимо їм дупи! - крикнув Рін.
І Хранителі Персня побігли вперед.