Володар перснів. Повернення Ріна

Розмови в Лоріені

Загін під керівництвом Араґорна йшов все далі від злощасної ​​Морії. Вони залишили скелясту місцевість позаду, перетнули невелику річку і продовжили шлях до лісу, що показався попереду.
Тепер в кінці плентався Рін. Трохи попереду крокував Деніель, озираючись майже щохвилини. Янгол очікував від екзорциста чого завгодно, тож був напоготові. Ще не вистачало, щоб Окумура вирушив назад.  Ґендальфа це не поверне.
- Ріне, може, поговоримо? - до хлопця підійшла Вікка.
- Про що? - глухо запитав екзорцист. Чого-чого, а базікати зараз він не хотів.
- Досить уподібнюватися Деніелю, - насупилася пантера. Янгол невдоволено глянув на неї, - не можна так.
- Відчепись, - кинув Окумура.
- Ти ж легендарний Нарлон, - почала підбадьорювати хлопця Вікка.
- Ніякий я не Нарлон, - зітхнув Рін.
- Ти знову за своє... - почала Вікка, але замовкла, коли екзорцист дістав Курікару. Полум'я ледь горіло на лезі, що не на жарт стривожило дівчину.
- Що з тобою, Ріне? - запитала пантера.
- Не знаю, - пролунала байдужа відповідь, - та й яка різниця?
- Дене, - покликала Вікка янгола. Той неохоче підійшов. Мабуть був ображений на Окумуру за те, що той його ледь не вдарив, - у Ріна полум'я майже не горить. Що з ним?
- Мені звідки знати? - поцікавився янгол.
- Дене, будь ласка, допоможи, - благала Вікка.
- Але якщо він ще раз спробує вдарити мене - я вдарю у відповідь, - заявив янгол, - він просто втратив віру у себе.
- Це лікується? - запитала Вікка.
- Залежить від самої... людини, - відповів Деніель, а тоді пішов уперед.
- Ден ображений на тебе, - сказала Вікка.
- Начхати, - відгукнувся Рін.
- Ґендальф попросив Дена приглядати за тобою, - сказала пантера. Окумура підняв голову, - ще в Рівенделлі.
Дівчина пішла за Деном. Екзорцист хотів зупинити її, поговорити, але на очі знову наверталися сльози. Старий усе передбачив...
***
Нарешті Хранителі Персня опинилися в Лоріені. Ліс цей був загадковим і чарівним. Вітер шумів у височині і зривав пожовкле листя. Тут панували спокій і легкий осінній смуток. Хоча останнє могло здатися, бо печаль була в серцях подорожніх.
- Тримайтеся ближче, гобіти, - насторожено сказав коротунам Ґімлі. Він був єдиним, хто відчував незручність в цьому лісі, - кажуть, тут живе велика чаклунка, ельфійська відьма, яка має велику ​​силу. Хто на неї подивиться - потрапить під її чари.
- Що? - обурилася Телівен, яка почула тираду гнома. - Послухай, Ґімлі, я тебе поважаю, але давай не очорняти володарку Лоріена.
Рін, який замислено брів десь позаду, раптом зупинився. Поєднання слів "володарка Лоріена" викликало у нього спогад. Гарний спогад.
- Благословенне місце... - прошепотів Деніель.
- Гадаєш, я все вигадав? - Ґімлі сперечався з Телівен.
- Так, - коротко відрізала ельфійка, - це мій дім. Ще один притулок ельфів.
Янгол уважно слухав Телівен.
- Добре, що у вас є гном, якого так просто не піймаєш, - бурчав Ґімлі, - у мене гостре око і слух лисиці...
Він зненацька ледь не напоровся на натягнуті стріли. Хранителів Персня оточили ельфи.
"Якщо випадок у Лихоліссі повториться, я заріжусь", - похмуро подумав Рін. Він навіть не став діставати Курікару, бо не було сенсу. Полум'я все одно ледь горіло.
- Гном дихає так голосно, що його можна вполювати в темряві, - до загону вийшов ельф у сріблястих шатах з довгим світлим волоссям. Ґімлі обдарував жителя Лоріена похмурим поглядом.
У супроводі ельфів подорожні опинилися в глибині лісу. Тут було темно, морок розганяли ліхтарі, що висіли на деревах і освітлювали все навколо блідим світлом.
- Мої вітання, сину і посланцю Трандуїла, - звернувся ельф до Леголаса. Той відповів довгою ельфійською фразою, - вітаю тебе, Телівен.
Ельфійка схилила голову і теж заговорила ельфійською. Хоча ситуація була серйозною і напруженою, очі Телівен сяяли від радості. Ще б пак, адже вона давно не була в Лоріені.
- Наше Братство багатьом вам зобов'язане, - заговорив Араґорн.
- Араґорне, сину Араторна, - сказав ельф, - ми чули про тебе.
І знову незрозумілі слова, в які Рін навіть не вслухався, бо не розумів.
- Ось вона, знаменита чемність ельфів, - невдоволено буркнув Ґімлі, - говоріть, аби всім було зрозуміло.
- Ми не ведемо ніяких справ з гномами, - досить зарозуміло заявив ельф.
- Ви знаєте, що думає про це гном? - не замовкав Ґімлі і вимовив фразу своєю мовою.
"Щось знайоме", - Рін вже чув ці слова від Торіна, тому і запам'ятав. Ця фраза була гномівською лайкою.
- Це було не дуже чемно, - звернувся до гнома Араґорн.
- Нарлоне, Синє Полум'я Еребора, - ельф звернув увагу на Ріна, - про твоє повернення чутно всюди.
Окумура мовчки кивнув на знак вітання.
Ельф подивився на Фродо.
- Ти несеш з собою велике зло, - такими були слова жителя Лоріена, - ви не можете йти далі.
Араґорн рушив за Ґалдіром (так звали того ельфа) і вони дуже довго про щось сперечалися.
- Чому вони нас зупинили? - запитала Вікка. Загін терпляче чекав закінчення суперечки.
- Тому що в Лоріен ще ніколи не приносили Перстень, - тихо пояснила Телівен, яка прислухалася до розмови Араґорна і Ґалдіра, - ельфи не бажають, щоб воно залишалося в цьому лісі. От Ґалдір і стривожений.
Незабаром ельф повернувся.
- Ходіть за мною, - сказав він Братству.
Їх повели у загадкові хащі ледь помітною стежкою. Рін оглядав місцевість і розумів: якби опинився тут сам-один - він ніколи б не вибрався.
- Ми прийшли, - Ґалдір спинився, вказуючи на столітні дерева, що вивищувалися попереду, - це Керін-Амрот, серце ельфійського королівства, царство володаря Келеборна і володарки Ґаладріель.
Рін ледь стримував хвилювання. Минулого разу володарка Лоріена ненав'язливо відмовила його від повернення додому. І правильно зробила, бо, як виявилося, Вельзевул теж розгулював Середзем'ям. Слова ельфійки мали величезний вплив. Окумура сподівався, що Ґаладріель зрозуміє мету Братства Персня і ​​не стане їх затримувати.
Будинки ельфів Лоріена розташовувалися на деревах. Гвинтові сходи вели все вище і вище в освітлену ліхтарями напівтемряву. Світло було неяскравим і не сліпило очей. Навіть Рін на кілька секунд забув про скорботи і милувався пейзажем, що відкрився з висоти. Так, схожість з Лихоліссям була, але ельфи Лихолісся жили під землею. Ельфи Лоріена більше любили свободу і повітря.
Незабаром Хранителі опинилися в найбільш освітленому місці. Ґалдір спинив їх перед широкими сходами, які вели вгору.
І тут до загону вийшли володарі Лоріена, Келеборн і Ґаладріель. Вони трималися за руки. Високі, прекрасні, в білосніжних шатах. На голові володарів красувалися витончені корони. Ельфи виглядали молодими, хоча погляд мудрих і проникливих очей свідчив, що живуть вони не одне тисячоліття.
Рін, як і під час першої зустрічі, не знав, що сказати. У Мері і Піппіна відвисли щелепи. Араґорн схилив голову в знак вітання. Телівен ледь помітно посміхнулася.
- Ворогам відомо про ваш прихід сюди, - заговорив Келеборн, - ваша надія зберегти таємницю марна. Я бачу дванадцять, але знаю, що з Рівенделлу вийшли тринадцять. Скажіть мені, де Ґендальф, бо я бажаю поговорити з ним.
Нагадування про старого було схоже на ляпас Вікки - болюче і раптове. Хоча ні, це виявилося ще болючіше. Рін опустив голову, намагаючись не розплакатися.
- Ґендальф Сірий не перетинав кордону Лоріена, - мелодійним, але сумним голосом заговорила Ґаладріель, - він впав у морок...
Окумурі стало ще болючіше. Хлопець стиснув зуби і розглядав підлогу, хоча був упевнений, що сльози на очі навертаються не тільки у нього.
- Його поглинули тіні полум'я, - сказав Леголас, - Балрог Морґота. Даремно ми вирушили в Морійську пастку.
- Жоден вчинок Ґендальфа не є марним, - сказала Ґаладріель, - нам невідомі його справжні наміри, - вона подивилася на похмурого гнома - не дозволяй порожнечі Казад-Дума заповнити твоє серце, Ґімлі, сину Ґлоїна. Бо світ став сповненим небезпеки. І у всіх краях нині любов затьмарена сумом.
- Що тепер буде з Братством? - запитав Келеборн. - Без Ґендальфа надія втрачена.
- Ви йдете по лезу ножа, - мовила Ґаладріель, - варто трохи оступитися - і ви зірветеся, несучи загибель всім. І все ж надія залишається, поки Братство єдине. Не точіть серця тривогою. Ідіть і відпочивайте, бо ви пригноблені втомою і сумом. Сьогодні ви будете спати спокійно.
***
Рін не знав, де інші. Опинившись внизу, хлопець одразу ж пішов подалі від Хранителів. Хотів побути сам, хоча Вікка спочатку пішла за ним. Екзорцист глянув на пантеру і мовчки похитав головою.
- Знову тікає? - до Вікки підійшов Деніель.
- Не думала, що можна настільки закритися від усіх, - зітхнула дівчина.
- Потрібно зачекати, - терпляче сказав янгол, - іноді навіть демону треба побути на самоті.
- Все-таки ти змінився, Дене, - тихо сказала Вікка.
Рін тим часом ішов так довго, як тільки міг. У Лоріені хлопець зрозумів, що дуже втомився. І ось зараз екзорцист притулився до дерева, дивився на мерехтливе світло і слухав сумну пісню ельфів. Він подумав, що старий не схвалив би його поведінку.
"Містере Окумура, ти не повинен віддалятися від друзів", - сказав би Ґендальф.
"А ти, старий, взяв і помер", - Рін шмигнув носом, - "та ще й Дену наказав наглядати за мною. Я не дитина! Це через тебе я не зміг тебе врятувати. Не треба було тебе слухати, а спалити  клятого Балрога. А тепер..."
- Не варто звинувачувати себе в смерті Ґендальфа, - Окумура піднявся з землі, почувши голос Ґаладріель. Володарка Лоріена, здавалося, просто проходила повз, - ти не винен, Нарлоне.
- Цього не повинно було статися, - мовив Окумура, - я міг щось зробити...
- І тому ти вирішив кинути своїх друзів, які хвилюються за тебе? - запитала ельфійка. - Ти вважаєш, що через тебе може загинути ще хтось. Це не так.
Окумура витріщився на срібноволосу володарку, яка з розумінням посміхнулася йому. Звідки вона знає?
- Я вже ні на що не здатний, - пробурмотів юнак, - у мене навіть сили нема.
- Твоя сила завжди з тобою, - сказала йому ельфійка, - в твоєму серці. Щоб користуватися своїми здібностями, не потрібен меч. Та сила, що була дана тобі від народження, не може зникнути, бо це частина тебе. Ти боїшся, що можеш підвести загін. Тобі страшно втратити ще когось. Ти в розпачі й не віриш собі. Тому сила ослабла. Варто лиш повірити в себе. Ти потрібен Братству. І Середзем'ю.
Слова ельфійки діяли заспокійливо. Печаль залишилася, але Рін усвідомив, що Перстень ще не кинули у Вогняну гору. Це лише початок. І невідомо, скільки ще буде втрат, але потрібно виконати те, заради чого всі вони зібралися.
- Ми ж переможемо? - запитав юнак, щиро сподіваючись на позитивну відповідь.
- Це залежить від вас, - відповіла Ґаладріель, - від вашої сили волі і бажання звільнити світи, від вашої згуртованості. Навіть наймогутніше зло можна перемогти. Надія завжди є.
- Старий теж так сказав би, - зітхнув Окумура, але йому стало легше. А треба було просто поговорити, - він би всіх підбадьорював.
- Ще не все втрачено, тож не впадай у відчай, - мовила ельфійка, - іди до друзів. Вони чекають.
Окумура зробив кілька кроків туди, звідки прийшов, а потім озирнувся.
- Дякую вам, - хлопець вклонився володарці Лоріена. У відповідь отримав променисту посмішку.
***
Вікка і Деніель знаходилися неподалік від інших Хранителів. Боромир щиро горював. Араґорн мовчав, опустивши голову. Мері і Піппін плакали, Сем був біля Фродо. Останній сидів, не рухаючись, і дивився вдалечінь. Рін згадав, що Фродо не менш, ніж він, рвався допомогти старому.
Леголас змінив свій непримітний одяг на сріблясті шати й умовляв Телівен переодягнутися. Але ельфійка нібито не помічала його, а прислухалася до співу жителів Лоріена. Рін також згадав, що вона плакала, коли загинув Ґендальф.
А екзорцист, до речі, досі не знав, як старий з усіма познайомився.
Вікка зараз була в образі пантери і нерухомо лежала біля Деніеля. Почувши кроки, вона підняла голову і байдуже подивилася на Окумуру.
- Якщо ти прийшов побитися, то зараз не самий відповідний час, - янгол... сумував? Його голос був сумним, а не байдужим, - приходь, коли мій настрій покращиться.
Пантера насторожено дивилася на Ріна, тоді перевела погляд на Дена.
- Вибачте, - вимовив екзорцист, - я трохи погарячкував. Вибач, Дене, що обізвав тебе і мало не вдарив. Просто... це було для мене справжнім потрясінням. Старий став дорогою для мене людиною, навіть незважаючи на те, що ми з різних світів. Я хотів урятувати його.
Вікка навіть сіла.
- Я не ображаюся, - сказав янгол, - у мене ніколи не було таких ситуацій, тому я постараюся зрозуміти тебе.
Рін здивовано роздивлявся Деніеля, ніби вперше бачив. Він не очікував такого від янгола. Хлопець взагалі вважав, що Ден назавжди залишиться холодною і бездушною істотою.
- Дене, це точно ти? - Вікка стала людиною. - Я не очікувала від тебе такого розуміння.
- Якби я справді ненавидів його - нізащо б не погодився на прохання Ґендальфа, - відгукнувся Деніель.
- Розкажи, коли це сталося, - попросив Рін.
- Шостий день у Рівенделлі, - охоче почав янгол, - Ґендальф знайшов мене в саду і сказав, що подорож буде небезпечною і він не завжди зможе бути з нами. І попросив, аби я пригледів за тобою, як за наймолодшим із загону і не дозволяв тобі робити необдумані вчинки. Я погодився.
- Що? Просто взяв і погодився? - не вірив екзорцист. Хлопцеві хотілося додати що-небудь саркастичне, але він вирішив, що це буде недоречно.
- І чому ти так змінився? - допитувалася Вікка.
"Причину звати Телівен", - подумки відповів Деніель, - "але вам про це краще не знати".
- Яка різниця? - знизав плечима янгол.
- Велика, - пантера посміхнулася, - Дене, я дуже рада, що ти відтанув.
- Я помилився щодо тебе, - звернувся янгол до Ріна, - тепер мені здається, що багатьом архангелам варто повчитися у тебе людяності, самовідданості, готовності допомогти, емоційності та інших якостей. Янголи занадто віддалилися від людей. Як би це фантастично не звучало, та я засмучений поведінкою побратимів... і своєю теж. Я повинен вибачитися за ворожість. Тому, - Деніель підійшов до остовпілого Окумури і простягнув руку, - меллон.
Вікка аж сіла від подиву, розкривши рота. Якщо на початку подорожі примирення янгола і сина Сатани здавалося чимось нереальним, то зараз пантера удостоїлася честі спостерігати за цим.
- Що ще за меллон? - запитав Рін. Смерть Ґендальфа витіснила з голови хлопця всі незначні спогади про Морію.
- Друг ельфійською, - видавила Вікка.
Тепер і в екзорциста відвисла щелепа.
- Дене... я не вірю!.. - вирвалося у юнака.
- Мені ще довго стояти?  - поцікавився янгол. Рін схаменувся і енергійно потиснув Деніелю руку. - Але звати я тебе буду Нарлоном.
- Я Рін, - обурився хлопець, хоча він уже не звертав уваги, як його називають.
- А я Деніель, - спокійно сказав янгол. Він відійшов від хлопця і сів коло Вікки.
- Денчику, ти неймовірний, - пантера обняла янгола.
А Рін досі переварював події, які відбулися за цей час. Спочатку Ґаладріель, тоді Ден... Але стало зрозуміло, що розмови і справді допомагають. Стає легше і не так самотньо. Та й вчинок Дена - це щось. Втім, Окумура ніколи не вважав янгола ворогом.
- Боромир теж засмучений, - озвалася Вікка.
- Всі засмучені, - сказав Деніель, - я теж не очікував... Ґендальф могутніший за мене.
- Напевно, вони зараз в хорошому місці, - виголосив Рін, дивлячись вгору, - батько і старий. Сидять удвох за якимось столиком. Старий курить люльку, а батько розповідає щось кумедне... - хлопець кліпнув. - Вони щасливі... хоч це радує...
- Вони заслужили на власний світ, - додав Ден.
Вони знову замовкли, слухаючи, як Сем придумує вірші про салюти Ґендальфа.
- Твоя сила... вона з'явилася? - запитала Вікка.
Рін дістав Курікару з піхов, показуючи ледь помітні сині вогники.
- Ні, - відповів екзорцист, - будемо сподіватися, що це ненадовго.
***
Прокинувшись рано-вранці, Рін примружився, бо сонце сліпило очі. Він різко підвівся, сподіваючись почути голос Ґендальфа чи хоча б помітити одягнену в сіре високу фігуру мага. Хотілося сказати, що хлопець добре виспався, але...
"Старий назавжди залишився в Морії", - згадав екзорцист, - "навіть на могилу до нього неможливо прийти..." - хлопець глибоко вдихнув, намагаючись відігнати наполегливе бажання поплакати, і глянув навколо.
Всі ще спали. Звичайно, бо Лоріен надійно захищався. Тож в орків не було жодного шансу проникнути сюди. Хранителі користувалися миттю й відпочивали. Було чутно сопіння Сема і хропіння Ґімлі?. Мері і Піппін спали як убиті. Телівен і Леголас кудись поділися. Напевно, прокинулися ще раніше і пішли базікати з жителями Лоріена.
Помітивши Фродо, Окумура здивувався. Гобіт не спав.
Оскільки спати все одно вже не хотілося, юнак пішов до племінника Більбо.
- Ельфи розбудили? - поцікавився Рін.
Фродо похитав головою.
- Міг би ще поспати, - продовжив екзорцист.
- Не хочеться, - відказав Фродо.
- Як ти познайомився зі старим? - раптом запитав Окумура. - Знаю, зараз не вельми відповідний час для таких розмов...
- Ґендальф був хорошим другом дядька, - почав гобіт, - мені з дитинства було цікавіше ходити до дядька в гості, ніж сидіти вдома. Мешканці Ширу вважали дядька дивакуватим гобітом. До нього заходили гноми, ельфи і Ґендальф. Він частенько приїздив до дядька. Там ми і познайомилися. Ґендальф завжди з'являвся зненацька. Він умів дивувати. Чого тільки коштували його феєрверки на дні народження дядечка... Здається, це було сто років тому. Все хороше так швидко минає...
- Коли я вперше опинився в цьому світі, то першим, кого я зустрів, був старий, - сказав Рін. Той літній день він буде пам'ятати завжди, - я не розумів, що він говорив, але чомусь пішов за ним. Мій батько був таким же веселим і мудрим. Так-от, завдяки старому я познайомився з багатьма мешканцями Середзем'я. Старий відвідував мене, коли я повернувся в Японію. Він усюди встигав. І вічно наражався на неприємності... Я хотів урятувати його. Якби не Ден, я б стрибнув за старим.
- Я б теж стрибнув, - сказав Фродо, - хоча користі від мене ніякої.
- Старий так не вважав, - заперечив екзорцист, - інакше він не взяв би вас у цю подорож. Пам'ятаю, Більбо теж вважали ні на що не придатним. А в результаті він врятував Торіна і звільнив нас з ув'язнення в Лихоліссі. Кожен з нас зіграє велику роль в майбутньому.
- Ти вже говориш, як Ґендальф, - зауважив Фродо.
Незабаром прокинулися й інші Хранителі. Але затримуватися ніхто не збирався. Вони почали збиратися в дорогу. До них прийшли ельфи і принесли їжу та інші припаси, а також плащі з каптурами. Ці плащі були зшиті з легкого матеріалу сірого кольору. Кожен плащ застібався у шиї за допомогою брошки у вигляді зеленого листа з сріблястими прожилками.
Ґаладріель і Келеборн прийшли попрощатися з Братством Персня.
- Ніколи ми ще не одягали чужинців в одяг нашого народу, - мовив Келеборн, - нехай ці плащі вкриють вас від ворожих очей.
Також ельфи Лоріена подарували Хранителям чотири витончені човни світло-сірого кольору. Потім подорожні розсілися у човни. В першому пливли Араґорн, Фродо і Сем, у другому - Боромир, Мері і Піппін, у третьому - Леголас, Ґімлі й Деніель, а в четвертий сіли Рін, Вікка і Телівен. Ельфійка зголосилася навчити юнака і пантеру веслувати.
Окумура зовсім не хотів іти. У Лоріені вони побули ще менше, ніж в Рівенделлі. Він частенько діставав довгий ланцюжок, на якому висів кулон у вигляді язика синього полум'я - подарунок Ґаладріель.
"Не віддам це навіть за все золото Еребора", - думав екзорцист.
"Вір у себе", - почув хлопець слова володарки Лоріена в голові. Ґаладріель стояла на березі і проводжала Хранителів поглядом.
- Найпрекрасніша з ельфів, - сказав Ґімлі.
"Готовий посперечатися щодо цього", - злегка посміхнувся Деніель, дивлячись на Телівен.
- А веслувати не так вже й важко, - говорив Рін, - хочу собі такий човен. Можна буде влаштувати гонки на воді.
І хоча Курікара досі нормально не горіла, хлопцеві було набагато легше.
Чотири човни повільно пливли вниз річкою, лишаючи позаду чарівний Лоріен.