Володар перснів. Повернення Ріна

Гельмова ущелина або Перша велика битва

За наказом короля було вирішено зібрати всіх чоловіків, здатних битися, і сформувати з них армію, аби дати відсіч ворогам. Ріну ця ідея не сподобалася.
- Теоден розуміє, що ці люди помруть? - обурювався юнак, крокуючи слідом за Боромиром. - Це божевілля! Нехай випустять мене. Я сам упораюся.
- Війна не обходиться без смертей, - мовив ґондорець, - як з одного боку, так і з іншого. Теоден не відпустить тебе. Можеш навіть не сподіватися.
- А яким чином він збирається захистити вхід? - допитувався Окумура. - Ворота дерев'яні. Їх можна пробити.
- З яких це пір ти став таким похмурим? - здивувався Боромир. - Я чув про Гельмову долину. Це стародавня фортеця. Її ворота ще не пробивала жодна армія.
- Боромире, Нарлоне, - до них підбігла Телівен, - а де принц?
- Пішов з Теоденом, Араґорном і Ґімлі, - відповів Рін, - мені чомусь здається, що Теоден надто запишався. Невже Саруман такий дурень, якщо не врахував попередніх невдач?
- Зате у нього нема Нарлона, - посміхнувся Боромир.
- Ти один заміниш тисячу воїнів, - додала Телівен. Екзорцист вдоволено хмикнув.
- А куди ми йдемо? - поцікавився Рін.
- У зброярню, підберемо обладунки, - відповів ґондорець, - хоча тобі, Нарлоне, вони навряд чи потрібні.
Чоловік мав рацію, та Ріну все одно не було чим зайнятися, тому він пішов з ним за компанію.
Обійшовши ледь не всю фортецю, трійця зайшла до величезного приміщення, де знаходилися обладунки та зброя. Короткі й довгі мечі у піхвах висіли на стінах, в кутах стояли списи. У центрі знаходилися обладунки, всі розібрані по деталях: рукавиці, наручі, наплічники, кольчуги... Рін розглядав все це без особливої цікавості.
- А давай тобі шолом надягнемо, - запропонувала ельфійка Окумурф.
- Телівен, та не знущайся, - надувся юна.  Боромир уже знайшов собі кольчугу і зібрався приміряти її.
Двері в зброярню ледь не злетіли з петель. Сюди зайшов Деніель. По міцно стиснених губах і кам'яному виразу обличчя брів було видно, що янгол чимось незадоволений. За ним на деякій відстані крокувала Вікка.
- На два слова, Нарлоне, - сказав Деніель, а тоді вийшов.
Боромир завмер з кольчугою в руках. Рін глянув спочатку на здивовану Телівен, тоді перевів погляд на Вікку.
- Що це з ним? - порушив тишу екзорцист.
- Краще не питай, - зітхнула пантера, - піди і дізнаєшся.
Рін знизав плечима і рушив назовні, щиро дивуючись, чому Ден похмурий.
Янгола він знайшоу в декількох кроках від зброярн.  Схрестивши руки на грудях, Деніель дивився на небо.
- Дене, що трапилося? - запитав Окумура.
- Я злий, - надто спокійно відповів Деніель. Він не обертався. Не хотів, аби Рін бачив лють в очах воїна божого, - я був з Араґорн, Леголасом, Геімлі й Теоденом. Нам потрібна допомога, інакше ми не вистоїмо. Чому король цього не розуміє?!
Останні слова були вимовлені на підвищеному тоні. Екзорцист округлив очі. Деніель ніколи раніше не кричав.
- Дене, я знаю, - якомога спокійніше мовив юнак, - і розумію, але Теоден має рацію. Звідки нам чекати підмогу?
- Гноми Еребора, - тихо, але чітко вимовив янгол, - я впевнений, що вони допомогли б тобі.
- А це хороша ідея, - засяяв Рін, - проте як ми передамо послання Торіну? Крім того, звідси до Еребора неблизький шлях. Поки гноми прийдуть...
- Але ж прийдуть, - нетерпляче обірвав екзорциста Деніель, - то ти згоден? Я можу відправити послання. Ти просто кажи, що потрібно передати.
- Ти туди полетиш? - здивувався Рін.
- Ні, - янголу все ж довелося повернутися. У його руках сяяла маленька біла сфера, - я теж дещо вмію. Говори своє послання і швидше.
- Гаразд, - екзорцист був збентежений наполегливістю Деніеля, та вирішив запитати про все пізніше, - привіт, Торіне. Це я, Рін. Сподіваюсь у вас все добре. Якщо ти не зайнятий, можеш допомогти? А то у нас тут повно орків. Ми у Рохані. До зустрічі.
- Ти невиправний, Нарлоне, - янгол зітхнув, - це не послання, а якесь запрошення на свято. Та нехай буде, бо у мене нема часу створювати ще одне.
Деніель щось прошепотів сфері, а тоді з усієї сили жбурнув її в небо.
- Дене, ти... дивний, - все ж прокоментував Окумура, - що з тобою?
- Я не хочу, щоб на моїх очах помирали люди, - тихо вимовив янгол, - схоже, я прив'язався до цього світу і... і все таке. Не бажаю повертатися в Рай. Правда, смішно звучить?
- І зовсім не смішно, - сказав Рін, - може, старий дозволить тобі залишитися в Середзем'ї. Правду кажучи, я б теж залишився, але в Асії мій дім, мої друзі. Хоча я навіть не знаю, де в мене більше друзів, ха-ха. Ти маєш бути там, де сам хочеш, а не де хтось воліє, щоб ти знаходився.
- Я радий, що ти мене зрозумів, - сказав Деніель, - а ще...
- Ось ви де! - почули янгол і юнак голос Ґімлі. З гномом ішли Араґорн і Леголас. Вони теж вирішили надягти обладунки.
Рін і Ден рушили за спадкоємцем Ісілдура, ельфом і гномом, хоча брати обладунки не збиралися. Екзорцист чомусь відчував, що янгола обірвали, коли він збирався сказати щось важливе.
"Ех, Дене", - подумав юнак, - "у тебе таємниць більше, ніж у всіх Хранителів разом. Що ж ти хотів мені сказати?"
Араґорн, як і Боромир, надягнув кольчугу, наручі, до пояса прикріпив ніж і меч. Рін стояв коло Дена і спостерігав за приготуванням людей до бою.
- А ти чому не в обладунках? - запитав Окумура у Телівен.
- Та що зі мною трапиться? - сказала ельфійка.
- Тебе варто було б відправити у печери, - заговорив Леголас, - мені було б спокійніше.
Деніель кивнув головою.
- І не подумаю! - палко заперечила Телівен. - А чому ви Вікку лишаєте?
- Вікка перевертень, - нагадав Ден.
- Точно, а я - безпорадна дитина, - не вгамовувалася ельфійка, - принце, ти ж знаєш, що я була і в більш небезпечних ситуаціях.
Леголас зітхнув.
- Залишайся, Телівен, - заговорив Араґорн, котрий досі мовчав, - я вважаю, що твоє місце разом з нами.
Ельфійка променисто посміхнулася, почувши такі слова.
З'явився Ґімлі, який надягав кольчугу.
- Якби я мав час, я б підігнав її за розміром, - заявив гном. Металева сорочка діставала йому до п'ят.
Араґорн і Леголас перезирнулися. Боромир хмикнув. Дівчата тихенько сміялися. Ден і Рін старанно зберігали серйозні вирази облич.
- Трохи тіснувата в грудях, - повідомив Ґімлі. Окумура відвернувся, намагаючись не сміятися надто голосно.
Потім Хранителі поспішили відійти в сторону, бо в зброярню прийшли ті, кому були потрібні мечі й обладунки. Прості люди, які до цього дня тримали лише інструменти для обробки землі, тепер невпевнено стискали руків'я мечів. Були тут і немолоді чоловіки, і хлопці п'ятнадцяти років. Воїни Теодена всім по черзі роздавали зброю.
Дивлячись на це, Деніель осудливо хитав головою. У янгола не знаходилося слів, щоб висловити те обурення, яке вирувало в його душі.
"Вони змучені довгою дорогою, втомлені й зневірені", - думав Ден, - "Господи, за що їм стільки негараздів? І ще війна... Добре, хоч з нами Нарлон. Але все ж..."
Раптом зовні почувся звук рогу. Всі напружилися. Невже вороги прибули завчасно?
- Це не ріг років, - повідомив Леголас. Хранителі миттю побігли до воріт фортеці.
Побачене змусило здивуватися жителів Едорасу. Вбрані в обладунки сріблястого кольору і сині плащі, з великими луками в руках, до Гельмової ущелини йшли ельфи.
- Відчинити ворота! - почулося зі стіни.
- Покличте короля! - кричав ще хтось.
- От бачиш, Дене, - посміхнувся Рін, - а ти хвилювався.
- Звідки вони? - питав янгол, який, схоже, був здивований не менше, ніж люди. Війська ельфів він ніколи не бачив.
- З Рівенделлу, - повідомила радісна Телівен, - пішли вниз.
Вони спустилися з зовнішньої стіни до входу, де вже стояв одягнений в обладунки Теоден. Король Рохану дивився на ельфів, не вірячи своїм очам.
До Теодена вийшов Галдір. На відміну від інших воїнів, на ньому красувався темно-червоний плащ. Крім того, ельф не носив шолома. Його сріблясте волосся ледь помітно сяяло в нічній темряві.
- Як це можливо? - запитав вражений Теоден.
Галдір вклонився на знак поваги, а тоді сказав:
- Нас прислав Елронд з Рівенделлу. Ельфи і люди колись об'єдналися в союз. У далекому минулому ми боролися і вмирали разом. Ми прийшли віддати шану цьому союзу.
Араґорн радісно привітав Галдіра, обнявши його, як давнього друга.
- Ми такі раді вам, - з посмішкою мовив спадкоємець Ісілдура.
Всі ельфи одночасно повернулися до правителя Рохану.
- Ми пишаємося, що знову будемо боротися з людьми проти спільного ворога, - додав наостанок ельфійський командир.
Після цього він почав розставляти лучників на стіни фортеці. Всі почали готуватися до оборони.
Теоден з охороною знаходився на одній з веж, яка відокремлювалася від зовнішньої стіни десятком кроків. Люди зайняли позиції на вежах і на лівій від воріт стіні, ельфи розташувалися на правій. Всі завмерли. Ніхто не наважувався потурбувати нічну тишу.
Рін, стискаючи руків'я Курікари, був біля Деніеля, Вікки, Телівен, Боромира, Араґорна, Ґімлі й Леголаса. Друзі намагалися триматися разом. Хранителі теж мовчали. Навіть зазвичай весела Телівен зараз напружено вдивлялася вдалину, туди, звідки наближалася армія орків. Ден на перший погляд здавався безтурботним і розслабленим. Але Вікка, що знаходилася поруч, відчувала лють янгола. Деніель бажав смерті супротивникам не менше, ніж Окумура. Пантера легенько стисла долоню янгола у своїй, заспокоюючи його. Ден натягнуто посміхнувся, показуючи, що з ним все добре.
На відміну від нього, Боромир, Араґорн і Леголас зберігали крижаний спокій. Ґімлі бурчав, бо він навіть не бачив, що відбувається.
- Міг би вибрати краще місце, - сказав гном Леголасу. Ельф посміхнувся.
Загримів грім. Сяйнула блискавка, порушуючи тишу і на мить розсіявши темряву ночі.
- Твої друзі з тобою, Араґорне, - сказав Леголас.
- Було б добре пережити цю ніч, - додав Боромир. Араґорн попрямував до ельфів роздавати вказівки.
- Ми переживемо, - впевнено заявив Рін, - а вони, - хлопець вказав на ворожу рать, - не переживуть. Я обіцяю.
- Ну, раз ти обіцяєш... - посміхнувся ґондорець.
Блискавка вже вкотре освітила долину. А тоді почався дощ. Навіть не дощ - злива. Здавалося, вищі сили намагалися розігнати війська, змусити їх відкласти бій. Проте захисники фортеці навіть не поворухнулися. А орки тим більше чхати хотіли на дощ. Вони йшли щільним строєм, піднявши списи. Від їхнього тупоту здригалася земля. І не було цій силі кінця і краю.
- Свята Кішка!.. - вирвалось у Вікки.
- Все добре, - прошепотів їй Деніель, якого навіть така кількість ворогів не злякала.
- Ми вб'ємо їх, - прошипів Рін. Його дратувало гарчання орків.
Араґорн ходив повз ельфів.
- Ніякого милосердя! - голосно говорив чоловік ельфійською мовою. - Бо з їхнього боку милосердя не буде!
Вороги зупинилися в кількох десятках кроків від фортеці. Здоровенний огидний орк зі скуйовдженим волоссям, у чорних обладунках і з величезним тесаком вибрався на камінь і щось прогарчав.
Війська завмерли. Всі очікували першого кроку.
- Їхній командир мій, - заявив Окумура.
- Ще чого, - хмикнув Деніель.
- Що там відбувається? - підстрибував від нетерпіння Ґімлі.
- Тобі описати чи знайти підставку? - поцікавився Леголас. Гном нічого не відповів, лише посміхнувся.
Орки почали стукати списами об землю. Рін скривився, немов від зубного болю. Араґорн оголив меч. Те ж саме зробили Боромир і Вікка. Телівен і Леголас тримали напоготові луки з натягнутими на тятиви стрілами. Ґімлі стиснув сокиру. Лише янгол і екзорцист поки нічого не робили.
Всі захисники Гельмової ущелини цілилися в оскаженілих орків.
- Чого ми чекаємо? - запитав Рін, але йому ніхто не відповів.
І тут один з воїнів Едорасу не витримав і випустив стрілу, яка потрапила в шию орка. Одночасно почувся крик Араґорна:
- Не стріляти!
Але було пізно. Мертвий орк упав, а його численні родичі, видавши грізний рев, кинулися в атаку.
- Не стріляти? Що за нісенітниця? - дивувався екзорцист. - Гадали мирно розійтися з цими чудовиськами?
Він дістав Курікару з піхов. Спалах синього полум'я вночі був особливо яскравим. Зірвавшись із леза, вогонь спопелив перший ряд орків.
- Приготуйтеся стріляти! - наказав Араґорн.
Ельфи Рівенделлу, як один, натягнули стріли на тятиви луків. Наконечники раптово загорілися синім полум'ям.
- Так буде легше, - пояснив Окумура, - і цілитися особливо не треба.
- Випустити стріли! - пролунав ще один наказ.
Сині вогники метнулися в повітря, а тоді, ніби яструби, впали на ворогів. Рін мав рацію, особливо цілитися не знадобилося. Ледве торкнувшись орків, вогонь одразу ж спалював їх.
Араґорн не переставав командувати. Ельфійські стріли, розсікаючи повітря, позбавляли життів ворогів. Орки гинули сотнями, але не зупинялися, а вперто йшли до мети.
- Пустіть їх до мене! - кричав Ґімлі, знемагаючи від нетерпіння.
Орки вже досягли стін і почали ставити дерев'яні драбини. Ворожі арбалетчики почали обстрілювати захисників фортеці.
- Ну ні! - Рін змахнув мечем. У повітрі замерехтів світло-синій колір. Стріли орків тепер не досягали людей і ельфів, бо згорали в полум'ї.
- Молодець, Нарлоне! - крикнув хтось із людей.
- Радий старатися! - відгукнувся юнак.
- Зараз почнеться, - Деніель простягнув руку вгору. За мить янгол стискав масивне руків'я свого меча.
- Якщо ти не помітив, бій уже почався, - Окумура якраз скидав драбини назад до орків.
Втім, драбин виявилося багато. Вороги, наче мурахи, дерлися вгору. Помітивши одну таку драбину, Ґімлі побіг до неї, а тоді відрубав голову прислужнику Сарумана, котрий квапився вибратися на стіну. Прилетів Ден і одним помахом меча розрубав дерев'яну конструкцію.
Телівен поміняла лук на меч і вже щосили орудувала ним, оскільки настирливі орки часу не втрачали. Пробивши людський захист, вони почали просуватися вперед по стіні, допомагаючи родичам.
- Ну, ви зараз отримаєте, - Вікка обернулася на пантеру і побігла до орків, розкидаючи їх лапами направо і наліво. Боромир був біля Араґорна. Вони разом з ельфами знищували ворогів. Спритні мешканці Рівенделлу були швидші за людей, тому вбити їх було непросто.
- Леголасе! - крикнув Гімлі. - У мене вже два!
- У мене сімнадцять, - весело повідомив ельф.
- Як?! - обурився гном. - Щоб якийсь гостровухий обійшов мене?
І він зі ще більшим завзяттям кинувся на орка, який тільки-но вибрався на стіну.
Рін і Ден вже за звичкою стали спиною до спини і вбивали ворогів. Синій і золотий мечі, розсікаючи повітря, позбавляли ворогів життя. Неподалік, немов метелик, пурхала Телівен, не втомлюючись пробивати лезом обладунки супротивників. Вікка, люто гарчала й бігала по стіні, потужними ударами лап відправляючи орків на той світ. Всі, хто захищав Гельмову долину, билися сміливо і відчайдушно. Ніби востаннє. Хоча для деяких людей і ельфів цей бій і став останнім.
- Нарлоне, можеш на кілька хвилин їх зупинити? - запитав Деніель, проштрикнувши чергового орка. Істота впала янголу під ноги, а той вже вбивав наступного.
- Можу, - кивнув Окумура, - дивись і вчись.
Спопеливши ворогів, що його оточили, хлопець підняв Курікару вгору. Синє полум'я спалахнуло високо в небі. Багато хто підняв голови, спостерігаючи, як вогонь, набуваючи форми гігантського птаха, впав на орків за стіною. Не було ніякого вибуху. Частина ворогів просто розчинилися в синьому полум'ї.
- Зміцнюйте позиції! - наказав Араґорн, поки лавина орків трохи зупинилася. Люди й ельфи почали вбивати слуг Сарумана, які все ще господарювали на стінах фортеці.
- Вражаюче, - мовив Деніель, - я б поаплодував, але зараз трохи зайнятий.
Янгол відрубав голови відразу двом оркам.
- Дякую, я задоволений, - хмикнув юнак.
Біля них, немов з повітря, з'явилася Телівен. Одяг у неї був забруднений кров'ю ворогів, але сама ельфійка не постраждала.
- Бачу, я тут зайва, - посміхнулася Телівен, - ви тут відмінно справляєтеся.
- Намагаємося, - сказав Рін.
Деніель мовчав. Навіть у такій серйозній ситуації янголу було ніяково знаходитися поруч з ельфійкою.
- Тоді я піду до Галдіра, - Телівен помахала рукою і побігла вперед, на ходу перерізавши шию орку.
Бій тривав. Вороги, отямившись від атаки Ріна, продовжували наступ на фортецю. Їхніх драбин стало ще більше. Крім того, орки знову обстрілювали захисників Гельмової долини, та ніякого результату це не принесло. Їхні стріли згорали, не долітаючи до цілей.
- Шістнадцять, - рахуапв Ґімлі, відрубавши голову супернику, - сімнадцять, вісімнадцять...
- Міст! - зненацька крикнув Араґорн. - Вони на мосту! Бийте їх!
- Що там таке? - відволікся від зменшення ворогів екзорцист.
- Орки, - відповів Ден, - а хто ще, по-твоєму, там повинен бути?
- Проте Араґорн просто так не хвилюється, - не вгамовувався Рін.
- Зануда, - похитав головою Деніель, а тоді злетів угору. Все ж і йому стало неспокійно.
Придивившись, янгол побачив щільний ряд орків, які, накрившись щитами, йшли до воріт. Ельфи Рівенделлк обстрілювали ворогів, та останні вперто просувалися вперед, незважаючи на втрати.
"Не подобається мені це", - подумав Ден. Спочатку він захотів полетіти до мосту і повбивати супротивників, але потім згадав, що його нашпигують стрілами раніше, ніж він долетить. Щит Ріна туди не досягав.
Янгол спустився до Окумури, захистивши екзорциста від двох надто нахабних орків.
- Я б і сам їх убив, - був незадоволений юнак.
- Не до цього зараз, - сказав янгол, - на мосту коїться щось недобре.
- От же дідько! - вилаявся Окумура. Розмахуючи Курікарою і знищуючи орків на шляху, хлопець побіг до стіни над воротами. Деніель ледве встигав за екзорцистом.
- Що знаходиться на тому клятому мосту? - гарчав хлопець. - Що ?!
Ще не пробігши навіть половини шляху, Рін змахнув мечем. Смуга полум'я спопелила половину ворогів на мосту. Ті навіть крикнути не встигли.
Проте Окумура спізнився, бо вибухівка вже була закладена у водостоку. Як на зло, екзорциста збив орк, стрибнувши згори. Рін ворога не бачив, бо зосередив увагу на мосту. Та й Ден не попередив, бо кудись зник.
Ухилившись від орківського меча, Окумура миттєво спалив нападника.
- Щоб тебе чорти в котлі живцем варили, - щиро побажав недругу юнак, піднімаючись. І тут почув крик Араґорна:
- Убий його, Леголасе! Збий його!
Рін лише встиг побачити, як нашпигований стрілами орк з величезним факелом стрибає вперед. А тоді одна зі стін фортеці злетіла в повітря. На всі боки полетіли камені, розчавивши і орків, і захисників Гельмової ущелини. Передсмертні крики заглушили шум дощу. Густий дим упереміш з пилом огорнув місце вибуху. У стіні утворилася діра.
Від такого раптового повороту подій Рін ледь не впустив Курікару. Хлопець був у глибокому шоці, не в силах повірити в побачене. Як ці виродки змогли пробити такий надійний захист?
Це здавалося неможливим, якимось страшним сном. Рін тремтів, але не від холоду. Разом зі стіною, здавалося, руйнувалася його надія в те, що мешканці Едорасу переживуть цю ніч. Страх за друзів заполонив його душу, паралізував, змусив завмерти у відчайдушній спробі осягнути цю нескінченну мить.
"Треба йти до зруйнованої стіни", - промайнуло в думках оглушеного юнака, бо він помітив, як орки попрямували до фортеці через дірку, - "стоп, а де всі?"
- Дене! - крикнув Окумура, спускаючись зі стіни. - Вікко! Телівен! Араґорне!
Шлях екзорцисту перегородили орки, але Рін не збирався затримуватися через цих тварюк. Юнак устромив меч у землю. Синій вогонь, немов річка, хлинув на ворогів, перетворюючи їх на попіл. Рін помчав далі.
- Нарлоне! - біля Окумури приземлився Деніель. Білий одяг янголв стала брудно-сірим. - Ти не бачив інших?
- Хотів запитати у тебе те ж саме, - сказав екзорцист. Він змахнув мечем, захищаючи роханців від орків.
Люди й ельфи стрімко втрачали позиції. Зовнішні стіни вже були зайняті орками. Вороги йшли далі до фортеці, нещадно вбиваючи всіх, хто траплявся на шляху. І тепер зупинити їх було неможливо. Крім того, до мосту піднесли таран. Від кожного удару на дерев'яній поверхні з'являлися тріщини. Було зрозуміло, що двері довго не витримають.
Ріну тим часом вдалося знайти Вікку. Пантера допомогла відшукати Боромира і поранену Телівен.
- Ну чому ти ніколи нікого не слухаєш? - докоряв Окумура ельфійці.
- Це всього лише стріла, - огризалася Телівен, - і потрапила вона в плече. Тож це не смертельно.
Коло зруйнованої стіни якраз кипів бій. Ельфи на чолі з Араґорном стримували орків, не даючи ворогам просуватися далі. Ґімлі люто рубав сокирою поплічників Сарумана. Леголас, стрибнувши на щит, з'їхав зі сходинок, убивши заразом трьох орків. Потім ельф спритно поміняв лук на меч і одразу ж зніс голову найближчого орка.
- Боромире, приглянь за Телівен, - попросив Рін, - хлопці, я йду! -
екзорцист побіг до Араґорна, а сині смуги вогню яскраво спалахнули в повітрі, розрізаючи десяток ворогів.
- За мною не потрібно доглядати, - обурилася ельфійка. Вона теж вирішила допомогти Леголасу, але Боромир зупинив її і похитав головою.
Тут у небі спалахнуло сліпуче біле світло. Орки, які знаходилися по той бік стіни, завмерли і подивилися вгору. А світло бризнуло тисячею золотих осколків, які впали на ворогів. Пролунав вибух не гірший, ніж влаштували орки. Від частини армії Сарумана залишилися лише шматки м'яса впереміш з обладунками та зброєю.
- Що це було? - запитав приголомшений Боромир.
- Це ж не Нарлон? - поцікавилася Телівен.
- Це Ден, - зітхнула Вікка, яка вже бачила силу янгола у Великій Пущі. У ту ж мить незворушний янгол приземлився біля них.
- Ти поранена, - звернувся Деніель до Телівен.
- Та то дрібниці, - відмахнулася ельфійка, та янгол не став її слухати. Він торкнувся рукою до стріли, яка повільно розсипалася на піщинки. Ден прошепотів коротку молитву і на секунду поклав долоню на плече Телівен. Рана почала затягуватися.
- Дякую, - мовила ельфійка, - тепер можна і побитися.
Деніель зібрався заперечити, але всі почули голос Теодена:
- Араґорне, відступайте! Відводьте людей і ельфів!
- Відступаємо до фортеці! - крикнув спадкоємець Ісілдура, вдаривши орка ногою. - Негайно відходимо у фортецю! Галдіре! - Араґорн звернувся до ельфа з Лоріена, який все ще бився на стіні.
- Відступаємо, Нарлоне, - наказав Араґорн Ріну, який невпинно розмахував мечем. Екзорцист послухався. Правда, відступав він ледь не останнім, захищаючи людей і ельфів.
- Куди ви мене тягнете? Пустіть! - обурювався Ґімлі, якого відтягали в безпечне місце Леголас і Боромир. - Я їм ще покажу!
- Галдіре, швидше! - крикнув Окумура, бо ельфа затримали орки, які перегородили йому шлях.
Біля Галдіра з'явилися Телівен і Деніель. Утрьох вони розчистили шлях і приєдналися до решти захисників.
Правда, у фортеці справи йшли не краще. Орки майже пробили ворота і навіть примудрилися поранити короля. Було важко стримати цю невпинну ворожу силу.
- Перекрийте ворота балками! - скомандував Теоден. - Швидше несіть балки!
- Якщо ці тварюки будуть лізти, нам ні за що не вдасться забарикадуватися, - сказав Рін, - можна, я їх затримаю? Араґорне, та не мовчи ти.
- Мабуть, у цей раз я змушений з тобою погодитися, - сказав нащадок Ісілдура, - бери Деніеля і відволічіть орків. Але не затримуйтеся.
- Буде зроблено, - посміхнувся екзорцист, - Дене, підкинь мене.
Янгол розправив крила, схопив юнака за комір сорочки і злетів угору. Опинившись за воротами фортеці, Деніель жбурнув хлопця прямо на голови орків.
- Я тобі це пригадаю, крилате непорозуміння, - пробурчав Окумура, розкидаючи ворогів.
Ден, посміхнувшись, опустився біля Ріна. Друзі знову взялися разом трощити ворожу рать.
Поки янгол і екзорцист відганяли орків, роханцям удалося зміцнити ворота.
- І що це за звичка - робити дерев'яні двері? - обурювався Рін. - Їх же легко вибити.
Він опустив Курікару на голову ворогу, розрубавши того на дві частини. Наступних орків охопило синє полум'я.
- Всі претензії щодо цього висловиш Теодену, - сказав Деніель.
- Нарлоне, Деніелю, повертайтеся! - почули друзі голос Араґорна.
- Давай ще трохи повеселимося, - попросив екзорцист.
- Ні, - заперечив янгол, розправляючи крила.
- Одну секунду, - юнак черкнув Курікарою по мосту. На кам'яній поверхні спалахнуло синє полум'я. Орки злякано відсахнулися назад, бо вогонь почав охоплювати весь міст.
- На деякий час вони до воріт не підійдуть, - пояснив Рін, якого Ден вже опускав за стіною фортеці.
- Молодці, - похвалив Араґорн. Теоден коротко кивнув.
- Не час відпочивати, - сюди прибіг Боромир.
- Говори, що треба робити, - пожвавився Окумура.
Ґондорець повів янгола і хлопця на стіну фортеці, куди орки знову ставили драбини. Леголас дуже влучно потрапляв в мотузки, що скріплювали драбини, через що ворожі конструкції падали назад. Ґімлі теж допомагав, правда, він рубав мотузки сокирою. Вікка і Телівен бігали туди-сюди, вбиваючи ворогів, яким вдалося вибратися на стіну.
- Ех, я їм зараз... - Рін не доказав, бо помітив, що Деніель ледь тримається на ногах. Янгол був незвично блідий. - Дене, що з тобою?
- Я... втомився, - неохоче зізнався янгол, - ніколи ще я так довго не бився. Зараз я абсолютно безпомічний.
- А хай йому грець, - прошипів Окумура. Хлопець не знав, що робити. Йому хотілося побитися. Та залишати Деніеля він не збирався.
- Всі наза!  - пролунав наказ одного з воїнів. - Вони прориваються! Відступаємо негайно! Швидше всім сховатися в замку!
- Пішли, Дене, - мовив юнак, - зможеш іти?
- Я ще не настільки слабкий, щоб мене підтримувати, - огризнувся янгол.
Воїни почали відступати до замку. Це був останній захист. Далі шляху не було, хіба що в печери.
Піднімаючись по гвинтових сходах, Рін, Ден і Боромир зіткнулися з Віккою й Телівен.
- Я рада, що ви живі, - сказала пантера.
Опинившись у замку, воїни в першу чергу забарикадували двері.
- Знову дерев'яні, - зітхнув Окумура. У ту ж мить в двері з того боку вдарили тараном.
- Несіть ще балки! - крикнув Боромир. Залишивши Дена, Рін побіг допомагати.
Світало. Положення захисників Гельмової ущелини було гірше нікуди. Їх загнали в саме серце фортеці і вороги збиралися проникнути навіть сюди.
Теоден вже не виглядав гордим і впевненим у перемозі. Зараз король з гіркотою в очах дивився на своїх людей, розуміючи, що це він привів жителів Едорасу сюди.
- Фортеця захоплена, - приречено виголосив король Рохану. Деніель, почувши це, здригнувся, - все скінчено.
- Ти казав, цю фортецю не можна захопити, поки її захищають твої воїни! - крикнув Араґорн. - Вони і зараз захищають! Вмирають, захищаючи її! З печер є вихід, щоб пішли жінки і діти? Є інший шлях?
- Є, - після недовгого мовчання відповів Гамлінг, - але він веде в гори. Далеко їм усе одно не піти. Урук-хаїв надто багато.
Почувся черговий удар у ворота.
- Накажіть жінкам і дітям іти в гори, - скомандував Араґорн, - і завалити хід!
- Стільки смертей... - заговорив Теоден, - що можуть зробити люди проти такої лютої ненависті?
- І це все, на що ви здатні, ваша високосте? - кривлячись від нечуваної втоми, запитав Деніель. Правитель Рохана і нащадок Ісілдура подивилися на янгола. - Виходить, ми даремно боролися? Даремно гинули люди й ельфи? Чи не простіше було б залишитися в Едорасі й чекати, коли орки прийдуть і приріжуть всіх? Якщо ми просто здамося, отже, наші старання виявилися безглуздими.
Сказавши це, Деніель сперся об стіну.
- Що нам робити? - запитав Теоден.
- Бити їх, - відповів Араґорн таким спокійним голосом, наче він знаходився в Рівенделлі, а не в оточеній орками фортеці, - зробити вилазку. За Рохан. За твій народ.
- Сонце сходить, - зауважив Ґімлі.
Арагорн глянуу в невелике віконце, спостерігаючи за тим, як сонячні промені проникають у приміщення. В очах спадкоємця Ісілдура з'явилася надія.
- Так, - голос Теодена зміцнів, - звуки Роханського рогу будуть чутні на всю Гельмову долину в останній раз.
- Так! - грізно змахнув сокирою Ґімлі.
- Я з вами! - підбіг до них Рін. - Що б ви не задумали.
Деніель зібрався йти разом з Окумурою, але на його плече лягла рука Телівен.
- Тобі не можна, Деніелю, - сказала ельфійка, - ти втомився.
- Ми приглянемо за тобою, - додала Вікка, підійшовши до янгола.
Той лише зітхнув, але заперечувати не став. Крім того, Дену було приємно, що Телівен хвилюється за нього.
- Нехай в цей час, - сказав правитель Рохана, - ми оголимо мечі разом.
Ґімлі вибрався на вежу, де знаходився величезний ріг. Грізні звуки пролунали ущелиною. Навіть орки зупинилися.
- У бій, сини Еорла! - скомандував Теоден. - Не на життя, а на смерть кличу за собою! У бій, еорлінги!
І жменька воїнів на чолі з правителем Рохану осідлала коней і помчала до орків, які все-таки вибили двері. Немов лавина, роханці змели ворогів, що бігли їм назустріч. Були тут і Рін, і Боромир, Леголас і Галдір. Араґорн їхав біля Теодена. Зараз вони були роханцями, а не чужинцями чи прибульцями з інших світів.
Вершники пробили ряди орків. Рубаючи наліво і направо, вони їхали все далі. Приголомшені вороги не встигали чинити опір і миттєво гинули від мечів. Коні топталися по трупах ворогів. Теоден вів загін по мосту, очищаючи від супротивників шлях. Вони прямували туди, де ворогів було неймовірно багато. І ця чорна хвиля гарчала, кричала, стукала ногами по землі і намагалася захопити Гельмову долину. Це було жахливе видовище.
"Сарумане, ти неодмінно поплатишся за всі свої злодіяння", - пообіцяв Рін, спалюючи орків.
І тут Араґорн помітив білого вершника на східній стежці. На тлі сонця, що сходиило, це видовище було ще більш прекрасним і дивовижним.
- Ґендальф, - посміхнувся Араґорн.
- Старий, - Рін розцвів від радості.
За спиною Ґендальфа показалися ті самі вершники, яких Хранителі Персня зустріли, переслідуючи урук-хаїв. Орки злякано позадкували подалі від сліпучого сяйва, яке оточувало мага.
- Еомер, - зрадів Теоден, побачивши ватажка роханців.
- За короля! - крикнув Еомер, вдаривши коня в боки. Ґендальф їхав попереду. Підкріплення подібно до морської хвилі, яка очищає землю від бруду, спустилося схилом до оркам. Вороги, до речі, швидко отямилися й рушили на воїнів Еомера, виставивши уперед списи. Але тут зійшло сонце і засліпило ворожу рать.
Воїни марки змели перші ряди, ніби орки були зроблені з паперу. І здавалося, що Еомер привів не дві, а двісті тисяч воїнів. Бо вони все прибували і прибували. Чи це Ріну від радості здалося.
- Перемога, чорт забирай! - заволав хлопець, змахнувши Курікарою наостанок і спалюючи найближчих орків.
Серед армії Сарумана почалася паніка і орки почали тікати з Гельмової ущелини назад в Ізенґард.
"Напевно, проклинають той день, коли вирішили напасти на нас", - посміхнувся екзорцист. Це був найприємніший момент - спостерігати за відступом ворогів.
Еомер з воїнами гнали орків до самого Фанґорна.
- Не заходьте в ліс! - скомандував Ґендальф. - Тримайтеся подалі від дерев.
Роханці спинилися на самісінькій межі перед масивними старезними стовбурами. Орки вже зникли в лісі.
- Дарма вони туди полізли, - мстиво сказав Окумура. І, як за сигналом, з лісу почулися панічні крики ворогів. Верхівки дерев ворушилися. Схоже, енти розважалися наповну, роздавлюючи поплічників Сарумана, як тарганів.
Повернувшись назад до фортеці, Рін пішов шукати Деніеля. Краєм ока він помітив щасливу Еовін, яка обіймала Араґорна.
- Він їй подобається, - пролунав спокійний голос янгола. Рін укотре здригнувся.
- Дене, ти чому не відпочиваєш? - запитав юнак. - Я, між іншим, хвилювався.
- Вікка допомогла мені повернути трохи енергії, - відповів Ден, - бачу, ми перемогли.
- Так, і ти таке пропустив! - від почуттів, які досі вирували в душі, Окумура почав махати руками, немов вітряк лопатями. - Старий, як завжди, з'явився ефектно. Та він наче бог! А ще енти! Вони розтоптали тих орків, котрі втекли.
- Ти не вмієш розповідати, Нарлоне, - похитав головою янго.  Вони удвох крокували вниз. Ден сумно зітхав, бачачи трупи людей чи ельфів, - я тільки й зрозумів, що ми перемогли.
- У мене на рахунку сорок два, - говорив Леголас, який знаходився неподалік.
- О, сорок два? - здивувався Ґімлі,  котрий зручно розсівся на мертвому оркові. Гном курив люльку. - Зовсім непогано для гостровухого ельфійського князька. А я ось сиджу на сорок третьому.
Рін і Ден лише посміхнулися.
Леголас миттєво випустив стрілу в орка.
- Сорок три, - задоволено оголосив ельф.
- Він уже був мертвий, - заперечив Ґімлі.
- Ні, він смикався, - стояв на своєму Леголас.
- Смикався?! - обурився гном. - Та він смикався тому, що моя сокира встромилася йому в нерви!
- Ось ви де! - пролунав радісний голос Телівен. Разом з ельфійкою йшла Вікка. - Ми перемогли, хлопці.
- Це ще не кінець, - пробасив Ґімлі.
- Так, - погодився Рін, - це лише початок війни не тільки за Середзем'я, але й за всі інші світи. Одне добре - ми розтрощили військо Сарумана...
- І при цьому розлютили Саурона, - додав Леголас.
- Всім не догодиш, - розвів руками юнак.
- Але ж ми переможемо, чи не так? - запитала Телівен.
- Все залежить тільки від нас, - замислено мовив Деніель.