Володар перснів. Повернення Ріна

Рохан іде на поміч

- Чому, ну чому я не пішов зі старим? - бурчав Рін. Хлопець уявлення не мав, що відбувається в Ґондорі, тому нервувався. А вирушити слідом не було можливості, бо юнак не знав дороги. Середзем'я досі було для Окумури нерозгаданим світом. Крім того, слід було чекати, коли запалять сигнальні вогні.
- Так кортить битися? - запитав Деніель. Янгол не горів бажанням наближатися до Мордору, але залишатися осторонь у нього не виходило. Все ж Ден був воїном і в глибині душі жадав смерті ворогів.
- Так, кортить, бо я вмираю від нудьги, - відповів Окумура. Приятелі знаходилися в Золотому палаці й, відверто кажучи, байдикували. Араґорн і Мері ходили по периметру замку і вдивлялися удалечінь. Боромир, Леголас і Ґімлі теж кудись поділися. Вікка у подобі пантери ще спала під столом. Телівен блукала Едорасом, час від часу з'являючись в палаці.
- Невже в своєму світі ти не нудьгував? - здивувався Ден. - У вас так багато демонів?
- Небагато, - відповів Рін, - проте в екзорцистів завжди знайдеться що робити. Цікаво, як там Юкіо? Напевно, відпочиває, бо істоти Середзем'я не такі небезпечні. Їх можна вбити звичайною зброєю.
- Помиляєшся, Нарлоне, - заперечив янгол, - не думаю, що твій брат відпочиває. Оскільки світи стали зближуватись, я вважаю, що в Асію почали лізти демони.
- Що? - перепитав хлопець, а в голову почали закрадатися тривожні думки.
- Розумієш, найближче до Асії знаходяться Середзем'я, Рай, Геєна і ще один, невідомий мені, світ, - пояснив Деніель, - тому брами пекла можуть відкритися на Землі.
- І що ж робити? - стривожився Окумура. - Я хвилююся за Юкіо. А як він не впорається?
- Таке враження, що в Асії є тільки Юкіо, - хмикнув Ден.
- Ні, є ще паладіни, - сказав Рін, - кажуть, вони настільки сильні, що їх не переможе навіть Сатана. Я теж хочу стати паладіном.
- Ти ним неодмінно станеш, - впевнено мовив янгол, посміхнувшись. Але, помітивши Телівен, Ден перестав посміхатися.
- Коли ти їй скажеш? - поцікавився Рін. - Тільки не треба питати, про що я. Ти і так все розумієш.
- Я боюся, Нарлоне, - чесно відповів Деніель, - навіть не знаю, чого боюся. Ти не уявляєш, як це складно - поговорити з тим, хто тобі небайдужий.
- Деніелю, - Окумура подивився на друга, напевно, вперше назвавши янгола повним ім'ям, - незабаром ми зіткнемося з Сауроном і його армією. Я не знаю, чим закінчиться ця війна. Звісно, я сподіваюся на краще, але... Ти шкодуватимеш про те, чого не зробив.
- Ти просто ніколи не закохувався, - зітхнув янгол.
- Можливо, - погодився екзорцист, - та почуттів не варто боятися. Їх треба розуміти і приймати.
- Я врахую, - сказав Деніель, - а зараз...
До палацу, важко дихаючи від бігу, увірвався Араґорн.
- Сигнальні вогні Мінас-Тіріта запалилися! - голосно заявив спадкоємець Ісілдура. Всі присутні дивилися на нього. - Ґондор кличе на допомогу!
Прийшла схвильована Еовін і подивилася на Теодена. Сонна Вікка визирнула з-під столу. Рін і Ден напружилися. Всі чекали слова правителя Рохану.
- І Рохан з'явиться, - оголосив Теоден, через що Рін ледь не пустився в танок, - тож варто зібрати рохіррімів.
Почалася суцільна метушня. Воїни якнайшвидше сідлали коней. Не можна було зволікати, бо з кожною секундою ворог наближався до Ґондору. Теоден послав воїнів у різні кінці країни, аби зібрати гідне військо.
На подив Ріна, з воїнами поїхали Еовін з Мері. Гобіт буквально світився від щастя, бо Теоден призначив його зброєносцем Рохану.
- Здивований? - до екзорциста під'їхала Вікка, яка вже навчилася їздити на коні. - Гадаю, Мері ще себе покаже.
- Та я й не проти, - сказав Окумура, - нарешті ми розгромимо ще одне військо.
- Звідки така впевненість? - здивувався Боромир. Ґондорець, як ніхто інший, бажав скоріше опинитися в рідному місті.
- У вас є я, - гордо заявив екзорцист, - ну і всі інші.
- Скромний, як зазвичай, - посміхнувся Боромир.
Ґімлі їхав разом з Леголасом і бурчав.
- Кіннота, - зневажливо хмикнув гном, - хотів би я вести на війну легіон озброєних до зубів гномів.
- Твоїм родичам не треба їхати на війну, - відгукнувся ельф, - війна сама крокує їхніми землями.
Ці слова змусили Ґімлі заспокоїтись і замислитися.
Воїни Рохану їхали з Едорасу. Прапор з білим конем майорів на вітрі. Роханців проводжали жінки, чиї сини й чоловіки знаходилися серед одягнених в зброю рохіррімів.
- Настав час, вершники Рохану!  - голосно сказав Еомер. - Ви дали клятву. Прийшов час виконати її! За короля і країну!
Сотні воїнів ударили коней в стремена і поскакали вперед, до Мінас-Тіріту. Туди, де збиралися чорні хмари Мордору, де тінь Саурона закрила сонце. Туди, куди прямувала і ворожа армія.
***
Військовий табір роханців розкинувся уздовж рівнини на досить велику площу. Воїни зупинилися біля похмурої ущелини, яка не подобалася Дену і лякало Вікку.
Вершники їздили на конях, виконуючи доручення. Звісно, можна було вирушати на війну хоч зараз, але Теоден чекав підкріплення з інших міст Рохану.
Ледве помітивши правителя, воїни на секунду відривалися від справ і вітали Теодена поклонами.
- Грімбольте, скількох ти привів? - запитав король.
- Близько п'ятисот з Вестфолду, - почулася відповідь.
- З нами ще триста воїнів з Вермарку, - доповів посильний.
- А де вершники зі Сноубону? - поцікавився Теоден.
- Вони не з'явилися, - відповіли йому.
- Чому це вони не з'явилися? - дивувався Рін. - Треба було мене послати. Я б їх жваво розворушив.
- Нічого не поробиш, Нарлоне, - відповів Боромир, - на кожній війні так. Одні захищають все те, що їм дороге, а інші відсиджуються. Але ми не можемо довше чекати.
- А чи не можна було розташуватися в іншому місці? - запитала Вікка, кидаючи підозрілі погляди на ущелину.
- Не знав, що перевертні не люблять гори, - посміхнувся Ґімлі.
- Причина не в цьому, - відгукнувся Деніель, - тут незатишно.
- Чому я нічого не відчуваю? - здивувався Окумура. - Мені всюди нормально.
- Тобі навіть в Мордорі буде нормально, - пожартував янгол.
Нарешті загін опинився в центрі табору. Прив'язавши коней, Хранителі розбрелися околицями. Араґорн, Леголас, Ґімлі й Боромир розмовляли з Теоденом, а Рін, Ден, Вікка і Телівен вирішили пройтися до своїх наметів.
- Давно хотів тебе запитати, - звернувся Рін до Дена, - звідки з'являється твій меч? З Раю?
- Він нікуди не зникає, - відповів янгол.
- Знаєш, такий Ескалібур важко заховати, - мовив екзорцист, - а зараз твого меча немає.
- Це тому, що меч - частина моєї сили, - пояснив Деніель, - і я просто надаю їй відповідний вигляд. Якби я захотів, у мене бул би сокира. Чи спис.
- Зручно, - прокоментував Окумура, - а ти ще казав, що нічого не вмієш.
- Якщо порівнювати мене з архангелами, то я і справді нічого не вмію, - заперечив Деніель.
- Проте архангели не допомагають нам і не б'ються з орками, - втрутилася Телівен, - а ти весь час вдосконалюєш свої навички.
Янгол зніяковів, не знаючи, що сказати. Рін і Вікка переглянулися і вирішили піти, але тут хлопець помітив Гамлінга, який поспішав до Теодена.
- Ваша високосте! До нас прибуло підкріплення! - почули Хранителі. - Гноми з Еребору!
Настала тиша, бо роханці були невимовно здивовані такому повідомленню. Теоден стояв і дивився на Гамлінга, гадаючи, чи не почулося йому. А тоді правитель Рохану зауважив двох гномів. Вбрані в чудові блискучі обладунки, вони йшли до Теодена, на ходу знімаючи шоломи.
- Філі! Кілі! - заволав Рін, налякавши своїм вигуком всіх, хто знаходився поруч. Та хлопець не звернув на це уваги, бо вже біг до друзів.
Екзорцист не помилився, це й справді були племінники Торіна. Філі майже не змінився, залишаючись невисоким, але міцним білявим гномом з заплетеною в кіски бородою. Кілі був вищим, з темним волоссям і - що найбільше здивувало Ріна - майже такою ж довгою бородою, як і в брата. Через це юнак на мить прийняв Кілі за іншого гнома.
- Окумура! - зраділи брати, по черзі обійнявши давнього друга так, що ледь не зламали Ріну ребра.
- Хлопці, тут таке коїться, - почав екзорцист, - ви вже пропустили бій у Гельмовій ущелині. Ми там таке влаштували... Орки довіку пам'ятатимуть!..
- Як це розуміти? - вирішив втрутитися Теоден, бачачи, що гноми не поспішають пояснювати причину своєї появи.
- Пізніше поговоримо, - Філі й Кілі поплескали Ріна по плечу і попрямували до короля.
- Бачу, ви добре знайомі, - сказала Вікка, коли екзорцист повернувся і почав розповідати про гномів Еребору.
- Вони хороші хлопці, - посміхаючись, відповів Окумура, - я вас неодмінно познайомлю.
Поява гномів помітно підбадьорила роханців. З жителями Еребору в людей з'явився шанс повірити у перемогу. Та й Рін не так хвилювався через майбутню битву.
- Чого це вони? - хлопець помітив переляканих коней, які неспокійно тупцювали біля ущелини. Воїни марно намагалися заспокоїти тварин.
- Коні стривожені, - сказав Леголас. Ґімлі з ним не було. Очевидно, гном вирушив до родичів, - а люди пригнічені.
- Поруч з цією горою їм стає моторошно, - заявив Еомер, що проходив повз.
- Що це за дорога? - запитав Боромир, дивлячись на ущелину. Здавалося, стежка веде прямо в Мордор. Там було темно, сірий туман стелився по землі, а ще звідти дув крижаний вітер. - Куди вона веде?
- Це дорога на Дімгольт, - відповів Леголас, - підгірний шлях.
- Звідти ніхто не повертався, - додав Еомер, - погане це місце.
Вікка здригнулася.
- Там живуть лиш мертві, - пробурмотіла пантера, - і від цього мені лячно.
- Нехай тільки нас не чіпають, - сказав Окумура, не відчуваючи особливого страху, - а де Ден? Пішли краще його пошукаємо.
***
Пізно вночі, коли більшість воїнів спали, Рін після дружньої бесіди з Філі й Кілі повертався до себе. Було холодно, тому юнак поспішав скоріше опинитися у наметі й поспати.
Племінники Торіна розповіли, що отримали повідомлення Ріна. Але Король Еребору не зміг прибути, тому довірив братам командування військом. Крім того, Торін запрошував Окумуру в Еребор. Після війни з Сауроном, звичайно.
Екзорцист теж не мовчав. Він докладно пояснив братам ситуацію в Середзем'ї, та й у всіх світах. Розповів, з чого все почалося. Філі й Кілі були здивовані тому факту, що Більбо і в цій історії зіграв не останню роль.
Повз хлопця промчав Мері, розмахуючи коротким мечем. Гобіт нагадував гнома в обладунках. Рін посміхнувся.
- Не треба його підбадьорювати, - почув юнак голос Еомера. Воїн сидів біля багаття і вечеряв. Еовін, яка секунду тому посміхалася, тепер дивилася на Еомера з виразом невдоволення на прекрасному обличчі.
- Не треба в ньому сумніватися, - відказала вона.
- Я не сумніваюся в хоробрості напіврослика, - незворушно сказав Еомер, - лише в довжині його рук.
Воїни, що сиділи поруч, засміялися.
- Чому Мері повинен залишитися? - невдоволено запитала дівчина. - У нього не менше причин воювати, ніж у вас. Чому він не може боротися за тих, кого любить?
Рін зітхнув і пішов далі.
Деніель і Вікка не спали. Вони сиділи біля багаття. Пантера наспівувала пісню, судячи зі слів, колискову, янгол слухав, заплющивши очі.