Володар перснів. Повернення Ріна

Полегле королівство гномів

Загін почав подорож у похмурому і непривітному царстві гномів. Хоча було невідомо, кому тепер належала Морія. Гноми ж загинули. Кожен Хранитель не випускав з рук зброю, а якщо зупинялися на привал, то ненадовго.
Подорожні простували кам'яними мостами, які з'єднували печери. А внизу були порожнеча і темрява.
- Багатство гномів було не в золоті, а в мітрилі, - сказав Ґендальф, коли вони йшли стежкою повз сходи, що вели кудись у темряву, - пам'ятаю, у Більбо була кольчуга з мітрилу. Йому Торін подарував.
- Воістину королівський дар, - прокоментував Ґімлі.
- Так, - кивнув маг, - йому не казали, але ця кольчуга вартує більше, ніж весь Шир.
Вікка йшла відразу за гобітами і частенько оглядалася.
- Що з тобою? - запитав Рін.
- Мені здається, що за нами стежать, - відповіла дівчина, - але я нікого не бачу. Це дратує.
- А ти впевнена? - поцікавився хлопець.
- Моє чуття ще жодного разу не підводило, - мовила Вікка, - хоча, може бути, це через те, що ми блукаємо під землею і постійно чекаємо нападу. Я ніколи не перебувала під землею так довго. Та й Ден також.
Хоча янголу, схоже, було все одно, де він. Деніель знову виглядав незворушним. Та він був ще напруженішим, ніж всі інші. Особливо його лякала безодня. Деніелю здавалося, що саме звідти виходить найбільша небезпека.
Хранителі Персня піднялися кам'яними сходами - старезними й гігантськими - які вивели до трьох коридорів. Ґендальф зупинився і почав дивитися на кожен з входів, а тоді сказав:
- Я не пам'ятаю цього місця.
Довелося зробити привал.
Араґорн і Боромир мовчки курили люльки. Гобіти тихо шепотілися, збившись у купку. Леголас, Ґімлі й Телівен приглядали за ними. Деніель, Вікка і Рін сиділи неподалік від ельфів і гнома. Янгол, до речі, нічого не мав проти компанії юнака.
- Невже ми заблукали? - хникав Піппін.
- Ґендальф щось придумає, - заспокоїв його Мері.
- Але я їсти хочу, - не вгавав Тук.
- Помовч, - сказав Мері.
- А знаєш, - озвалася Вікка, - Боромир не такий вже поганий.
- Ага, - заговорив Окумура, - покажи йому Перстень і побачиш, що буде.
- Ріне, ти ділиш світ на чорне і біле, - мовила пантера, - і не визнаєш півтонів. Шкода, що ти не відчуваєш сили Персня. Вона пригнічує волю людей, підпорядковує, затуманює розум. Мета Боромира і справді благородна, - захистити Ґондор. І я його розумію, бо сама б зробила багато чого заради захисту свого племені. Але Перстень спотворює ціль Боромира. А ще я вважаю, що він вирушив з нами, аби довести, що його воля сильніша за волю Персня.
- Поки я в цьому сумніваюся, - Ріна було нелегко переконати, - та все ж постараюся не бачити в Боромирі ворога.
- Всі вороги - тут, в Морії, - втрутився Деніель, - я вже говорив про це.
- Дене, ми скоро виберемося звідси, - заспокоїла янгола Вікка, - а ти, до речі, став балакучий.
- Тобі здалося, - буркнув Ден.
- О, - раптом сказав Ґендальф, поглядаючи на один з коридорів, - нам туди.
Хранителі відразу ж піднялися.
- Він згадав, - зрадів Мері.
- У цьому коридорі повітря не таке затхле, - пояснив маг, - якщо в чомусь сумніваєшся, Меріадоку Брендібеку, покладайся на свій нюх.
І вони пішли вниз.
Цей коридор вивів їх в хол, стелю якого підтримували численні кам'яні колони. Через брак світла стеля губилася в темряві.
- Ризикнемо запалити світло яскравіше, - сказав Ґендальф. Камінь на його палиці спалахнув, - перед вами велике царство і гномів місто Казад-Дум.
Величезна кількість масивних колон відкрилися поглядам Хранителів, показуючи велич гномів королівства. І нехай зроблено все було з каменю, але видовище все одно вражало. Навіть не вірилося, що тут жили гноми, а не велетні.
У цьому місці Рін відчув себе маленькою комашкою. Він уже вкотре захопився вмінням гномів перетворювати непримітні печери в розкішні холи й житлові приміщення.
Ґімлі виглядав гордим. Ще б пак, він нарешті побачив велике гномівське царство, творіння своїх родичів.
- Так, дійсно немає слів, - порушив тишу Сем.
- Неймовірно, - прошепотіла Телівен, не приховуючи усмішки.
Вони йшли вперед. Хол здавався нескінченним. Але раптом Ґімлі зупинився і побіг кудись убік.
- Ґімлі!  - гукнув гнома Ґендальф, але той ніби й не чув мага.
Довелося йти за Ґімлі. Біля прочинених дерев'яних дверей знову з'явилися скелети гномів. А за дверима стояла біла труна, де і спинився Ґімлі. Гном ридав.
Ґендальф підійшов ближче і прочитав вибиті на кам'яній поверхні руни:
- Тут спочиває Балін, син Фундіна, повелитель Морії. Отже, він мертвий.
- Балін? - Окумура теж підійшов біля труни. - Ні... не може бути!
- Цього я і боявся, - сказав маг, глянувши на Хранителів, які мовчки стояли біля могили. Рін не міг повірити, що добряка Баліна вже нема. Він не знав, про що думають інші, але сам хлопець згадував розповіді старого гнома. А ще екзорцист згадав, як Балін бив гоблінів під час Битви П'яти Воїнств, нічим не поступаючись Торіну. І ось тепер...
"Ми так і не побачилися", - думав хлопець, - "але ж можна було попросити старого на день перенести мене в Еребор. Сумно. Спочивай з миром, друже Балін. Якщо стріну тих, хто тебе вбив - неодмінно помщуся".
Ґендальф тим часом помітив на підлозі товсту книгу, подряпану мечами і покриту темними плямами крові. Маг підняв книгу, здмухнув пил, розгорнув майже в кінці і почав читати:
- "Вони захопили міст і другий рівень... Ми забарикадувалися, але довго нам їх не стримати. Земля здригається... барабани б'ють у глибині... Нам не вибратися... Пітьма рухається в темряві... Нам не врятуватися... Вони близько!"
Хранителям зненацька стало незатишно у віковічному склепі, поряд з розкладеними трупами. Вікка підійшла ближче до Деніеля, Телівен і Леголас стривожено озиралися. Навіть Ріну стало не по собі від того, що прочитав Ґендальф, бо це було моторошно - чути і знати, що ти не зможеш допомогти загиблим.
Тишу порушив різкий стукіт, через що майже всі мало не підстрибнули, а Ґендальф різко озирнувся. Виявилося, що через необережний рух Піппін доторкнувся до скелета, що схилився біля колодязя. Череп скелета відірвався і гримнув у колодязь зі стукотом, що довго відлунював десь у глибинах копалень.
Вікка закрила обличчя рукою.
Через мить до колодязя впав весь скелет разом з відром. Здавалося, гуркіт, брязкіт, стукіт чутно на все Середзем'я.
- Тук бовдур! - невдоволено мовив маг, закриваючи книгу. - Наступного разу стрибни туди сам і визволи нас від своєї дурості!
Аж враз подорожні чітко почули стукіт барабанів.
Фродо наполовину витягнув свій меч. Він світився синім сяйвом.
- Орки, - здогадався Леголас.
Боромир побіг до дверей, ледь не напоровся на стріли, що влучили в зітліле від часу дерево, і почав барикадувати вхід.
- Назад!  - крикнув Араґорн гобітам. - Тримайтеся ближче до Ґендальфа.
- Телівен, тобі теж варто було б... - почав Леголас.
- Я не гобіт, - відрізала ельфійка, знімаючи лук.
Боромир, Араґорн і Рін нарешті зачинили старі двері, забиваючи їх сокирами і списами, що лежали на підлозі.
- Було б набагато краще, якби я просто вийшов туди і спалив їх, - пробурчав Окумура.
- Треба триматися разом, - сказав йому Араґорн.
- З ними печерний троль, - повідомив Боромир.
Коли двері були забарикадовані, Боромир, Араґорн і Рін оголили мечі. Їхньому прикладу послідували гобіти і Ґендальф. Вікка перетворилася в пантеру і грізно гарчала. Телівен і Леголас тримали луки з натягнутими на тятиви стрілами, Деніель стискав дворучний меч, який з'явився нізвідки.
Ґімлі вискочив на труну, розмахуючи сокирою.
- Пустіть їх сюди! - прогарчав він. - Залишився ще в Морії гном, здатний дати відсіч!
У двері несамовито били сокирами, бо незабаром у дереві з'явилися щілини. Леголас і Телівен влучно пустили туди стріли. Мерзенний вереск свідчив про те, що ельфи потрапили в ціль.
І тут двері все ж проломилися, впускаючи вже знайомих Ріну потворних лисих істот в чорних обладунках. Вони, щось рохкаючи своєою мові, кинулися на Хранителів. Їх зустріли Рін, який поліз уперед і спалив одразу п'ятьох ворогів, Вікка, що стрибнула на голови оркам, і Боромир з Араґорном і Деніелем. Ці троє рубали супротивників наліво і направо. Ґімлі з ентузіазмом перетворював орків у посічену капусту. Гном, як ніхто з присутніх, бажав помститися вбивцям родичів. Телівен і Леголас безперервно пускали стріли, ні разу не промахнувшись. Ґендальф спритно орудував посохом і мечем. Навіть гобіти і ті втрутилися в бійку. Уроки Боромира не минули даром, бо коротуни чудово справлялися.
Остаточно зносячи залишки дверей, у гробницю з оглушливим ревом увірвався троль.
- А, чорт забирай! - вилаявся Рін, помітивши істоту. - Семе, не стій стовпом!
На щастя, гобіта від троля вчасно забрав Араґорн.
- Вікко, не лізь! - Окумура ледь не пропустив удар орка, коли побачив, що пантера помчала до троля, але була відкинута ударом до стіни.
Ельфи відразу ж пустили дві стріли в чудовисько, але тому було все одно. Розмахуючи величезною палицею, він ледь не прибив Сема.
Деніель, позбувшись від декількох орків, підбіг до Вікки.
- Ти в порядку? - запитав янгол.
Пантера піднялася на ноги і кивнула.
- Не раджу знову кидатися на троля, - мовив Деніель. Вікка роздратовано гаркнула і побігла вбивати орків.
Троль же розійшовся не на жарт. Він був нашпигований стрілами, наче їжак, та все ще руйнував усе підряд і трохи не розчавив Ґімлі. Рін якраз був зайнятий, бо був біля входу і не пропускав орків, що у нього відмінно виходило. Тому хлопець і не зміг зайнятися тролем, який почав полювання на Фродо і Сема, потім на Араґорна, тоді на Леголаса. Правда, принц Лихолісся на пару з Телівен відбили у монстра бажання вбивати їх. Зрозумівши, що ельфи йому не по зубах, троль вибрав жертвою Фродо.
- Нарлоне, швидше! - крикнув Боромир.
- Намагаюся, як можу, - сказав Окумура, - і звідки ця дрібнота береться?
- Фродо! - раптом почув юнак відчайдушний крик Сема. На секунду озирнувшись, Окумура остовпів: клятий троль прибив Фродо списом до стіни.
- Ні, - видихнув хлопець, не вірячи в побачене, - ні!
Він змахнув Курікарою, спалюючи орків, що ще мали нахабство лізти до Хранителів.  Загін кинувся на троля, рубаючи його мечами та обсипаючи стрілами. І тоді на монстра вилетів Деніель з палаючим мечем і відрубав тролю голову.
Всі Хранителі скупчилися коло лежачого Фродо. Араґорн першим опинився біля гобіта.
- О ні, - промовив чоловік, перевертаючи коротуна на спину.
Але їхні побоювання виявилися марними.
- Він живий, - радісно вигукнув Сем.
Ґендальф полегшено зітхнув.
- Зі мною все добре, - повідомив Фродо, сідаючи на підлозі, - я не поранений.
Своєю заявою він шокував усіх. Що може бути сильніше від удару троля?
- Ти не помер, - здивовано промовив Араґорн, - але цей спис пронизав би й вепра.
- Гобіт не такий простий, як здається, - посміхаючись, сказав маг.
Фродо розстібнув сорочку, показуючи всім сріблясту кольчугу.
- Це ж мітрил, - зчудувався Ґімлі, - ви повні сюрпризів, містере Беґґінс.
- Вікко, ти як? - поцікавилася Телівен у пантери, яка обернулася людиною.
- Жити буду, - відповіла Вікка, - у мене все швидко гоїться.
- Треба йти, - сказав Ґендальф, - швидше. До мосту Казад-Дума.
Вони вибігли з кімнати в хол з колонами. Позаду, не перестаючи верещати, мчали орки. Їх з кожною секундою ставало все більше і більше.
- Швидше! - підганяв загін маг.
Рін на бігу абияк спалював орків, які опинялися надто близько. Та незабаром Братство Персня з усіх боків оточили вороги. Хранителі зупинилися, збившись у коло і готуючись дати, можливо, останній бій. Рін розмахував Курікарою, відлякуючи особливо жвавих орків, Деніель ховав гобітів за крилами, ельфи вже натягували стріли на тятиви.
Та раптом пролунало страшне гарчання, що луною прокотилося мертвим королівством гномів. Орки спочатку завмерли, а тоді кинулися бігти, чим невимовно здивували Ріна.
- Чого це вони?.. - почав екзорцист, але, помітивши переляканого Деніеля, замовк. Янгол ще ніколи так не виглядав.
В кінці холу з'явилося багряне світло. Леголас і Телівен тримали луки напоготові. Хранителі вже не знали, чого ще очікувати.
- Що за нова напасть  - запитав Боромир.
Ґендальф мовчав, що ще більше налякало Ріна. Зазвичай старий ігнорував тільки його.
Ревіння ставало все гучнішим, світло нагадувало розпечену лаву. Вікка сховалася за спину Окумури.
- Це Балрог, - якось приречено промовив маг, - істота стародавнього світу. Цей ворог не під силу нікому з вас. Біжіть!
Двічі Хранителям не треба було повторювати. Вони якомога швидше кинулися геть від вогненно-жовтого світла, що заповнювало хол.
- Ти цю істоту мав на увазі, Дене? - запитала Вікка, ні краплі не втомившись від бігу.
- Він ще страшніший, ніж я уявляв, - відповів зблідлий янгол.
- Старий, старий, я можу... - почав Рін.
- Ні, містере Окумура, я тебе тут не залишу, - сказав маг, - і ще одне: що б не сталося, пообіцяй, що будеш слухати мене.
- Старий, ти мене лякаєш, - насупився екзорцист.
- Пообіцяй, інакше повернешся додому, - пригрозив Ґендальф.
- Гаразд-гаразд, буду слухати, - неохоче погодився Рін.
Вони вибігли на невеликий майданчик, а тоді загін повів Араґорн, що стривожило Окумуру. Спускаючись нескінченними сходами, хлопець не раз озирався, але Ґендальф не відставав. Чому маг вирішив іти останнім, було невідомо.
Сходинки нахабним чином переривалися ущелиною. Загін зупинився. Першими через яму стрибнули спритні Леголас і Телівен. Деніель перелетів на іншу сторону. Тоді стрибнув Ґендальф.
Зненацька показалися орки, обстрілюючи подорожніх з відстані. Ельфи відразу ж зайнялися ворогами.
Ось через прірву перестрибнули Рін і Вікка, за ними - Боромир разом з Мері і Піппіном. Тоді від сходів відколовся уламок, роблячи прірву ще більшою.
А Балрог усе наближався.
За гобітами і ґондорцем пішов Сем, потім Ґімлі, який ледь не впав униз, якби Леголас не схопи гнома.
- Тільки не за бороду! - заволав гном, та ельф не слухав і витягнув Ґімлі.
Залишилися Фродо і Араґорн.
Сходи обвалилися ще більше, але гобіту і спадкоємцю Ісілдура таки вдалося приєднатися до решти.
Можна було б зітхнути з полегшенням, та Балрог і не думав зупинятися. Тому подорожні побігли далі.
І ось він, міст. Хранителі, не зволікаючи, побігли кам'яною дорогою через прірву.
- Старий, ти чого стоїш? - Окумура і собі зупинився, бо Ґендальф підганяв усіх, а сам тікати не поспішав.
- Містере Окумура, ти обіцяв слухати мене, - сказав маг, - біжи. Я впораюсь.
- Я не залишу тебе тут, - запротестував юнак.
- Тоді я відправлю тебе додому, - сказав Ґендальф, - біжи швидше!
- Я подбаю про нього, - Деніель схопив хлопця і потягнув за собою.
- Ти що робиш, Дене? - обурився Рін. - Відпусти! Там старий!
- Ґендальф зараз повернеться, він сильніший за того монстра, - заспокійливо мовила Телівен. І Рін їй повірив. Не міг же він сумніватися у силі старого. Зараз маг поб'є потвору палицею і всі будуть щасливі.
Опинившись по той бік моста, подорожні зупинилися.
Протилежна сторона була охоплена вогнем. Звідти показалася величезна чорна голова з рогами. Тіло чудовиська теж було чорним. В одній лапі воно тримало вогненний меч, а в іншій - довжелезний батіг. Ріну здалося, що то один з демонів Ґоетії, найближчих підопічних Сатани, котрі вселяли панічний жах у простих людей. "Невже це архідемон?" - промайнула думка. - "Та ні, вони всі у Геєні. Старий, прибий його швидше".
Юнак зробив непомітний крок уперед, аби все ж допомогти магу, якщо знадобиться.
Ґендальф теж побіг до загону, і Рін на мить полегшено зітхнув. Та лише на мить, бо далі Ґендальф спинився і повернувся назустріч Балрогу, який зібрався перетнути міст.
- Ти не пройдеш! - голосно сказав маг.
- Ґендальфе! - скрикнув Фродо.
Рін смикнувся вперед, але Деніель і не думав відпускати хлопця.
Балрог загарчав у відповідь. Його тіло з чорного стало вогненним. Істота змахнула батогом, та Ґендальфа це не злякало.
- Я служитель таємного вогню, - говорив маг, - повелитель полум'я Анора. Твій вогонь не допоможе тобі, полум'я Удуна.
Посох мага спалахнув м'яким білястим сяйвом, огорнувши чоловіка, ніби щитом. Балрог ударив мечем, сподіваючись покінчити з настирливим дідуганом, але світло захищало Ґендальфа. Це ще більше розлютило ворога.
- Вертайся в морок, - сказав Ґендальф.
Вогняне чудовисько, розмахуючи батогом, ступило на міст.
- Старий... - прошепотів Рін, вже вкотре захоплюючись могутністю мага.
Вікка відтягувала гобітів. Боромир і Араґорн все ще не сховали мечі і в будь-який момент були готові прийти Ґендальфу на допомогу.
- Ти не пройдеш! - слова мага були подібні грому. Він з усієї сили вдарив палицею об кам'яну поверхню моста. Балрог метнувся до мага, але тут міст обвалився. Видаючи низькі огидні звуки, чудовисько полетіло вниз.
У Ріна відвисла щелепа і він ледь не заволав від радощів. Це ж треба так просто прибити такого монстра! А він ще сумнівався. Це ж старий. Він може все!
Ґендальф повернувся до решти. Окумура вже відкрив рота, щоб похвалити мага, як Балрог, змахнувши батогом, схопив Ґендальфа за ногу. Той зісковзнув з моста, але ще тримався за камені.
- Ні! - скрикнув Фродо. - Ґендальфе!
- Старий! - закричав Рін.
Вони обидва метнулися до мага, але гобіта схопив Боромир. Рін вирвався з хватки Дена і таки помчав на міст. Хтось щось кричав, та хлопець не чув. Він лиш бажав встигнути...
Маг глянув на Братство.
- Біжіть, дурні, - сказав Ґендальф, а тоді впав.
Це сталося в одну мить, а Ріну здавалося, що минула вічність, перш ніж він опинився на краю моста. Ще встиг побачити сірий одяг мага на тлі багряних спалахів. Зібрався стрибнути сам, аж тут його відтягли від прірви. Біле вбрання свідчило, що то був Ден. Окумура почав несамовито вириватися в надії допомогти Ґендальфу. Адже старий не може померти! Не може! Не знову...
- Пусти мене, бездушна крилата істото! - здається, це він волав. Курікару у хлопця хтось завбачливо забрав, а, отже, прибити янгола поки нема можливості. - Пусти, там старий!..
- Треба йти! - це був Арагорн.
- Куди йти?! Ні! Старий! - кричав Рін, вириваючись ще відчайдушніше. - Старий, озвися! Старий!
- Ні! - кричав Фродо, але з гобітом було легше. Боромир просто поніс коротуна до виходу.
- Я не втримаю його сам! - говорив Деніель.
- Зараз, - Вікка допомогла янголу тягти екзорциста.
- Тримай його, Деніелю, будь ласка, - благала Телівен.
- Відпустіть... відпустіть мене! - не здавався Окумура. По щоках хлопця градом котилися сльози. Він би добіг, обов'язково. Схопив би мага за руку. Це було так просто. А він знову не вберіг дорогу людину. Спочатку батько Фудзімото, тепер старий... Обидва загинули через нього. Тому що екзорцист не допоміг...
Рін навіть не помітив, як усі опинилися на поверхні. Вибігши з Морії, Хранителі віддалися розпачу. Деніель досі тягнув Окумуру.
- Ріне, заспокойся, - просила заплакана Телівен, - будь ласка...
- Старий там, - бурмотів хлопець, - я повинен забрати його. Відпусти, бісів янголе, інакше вб'ю!
Вікка перехопила руку юнака, бо він був готовий вдарити Дена, і вліпила екзорцисту ляпас.
- Заспокойся, Ріне Окумуро, - тремтячим голосом сказала вона, - ти хочеш, аби жертва Ґендальфа виявилася марною?
Відчувши біль, Рін аж згорбився. Його, заплаканого і спустошеного, пригорнула Телівен. Лише тоді пантера віддала йому Курікару.
Гобіти ридали, Ґімлі рвався в бій, але його тримав Боромир. І тільки Араґорн через якийсь час сказав:
- Леголасе, піднімай усіх.
- Дай їм хвилину, будь милосерднішим! - скрикнув Боромир.
- До ночі ці гори кишітимуть орками, - стояв на своєму Араґорн, - треба встигнути в ліси Лотлоріену.
- Йдемо, Ріне, - звернулася до хлопця Вікка. Похмурий Деніель пішов уперед, - ти ж не будеш тут.
Рін мовчки кивнув, бо не міг сказати ні слова. Все, що йому хотілося - це забитися в якийсь куток і плакати. Але, на жаль, це було неможливо.
Окумура востаннє подивився на гору і витер сльози.
- Прощавай, старий, - прошепотів хлопець.