Володар перснів. Повернення Ріна

Рада

- Я хвилююся, - прошепотів Рін Віцці.
- Я теж, - сказала пантера, але, на відміну від хлопця, вона посміхалася.
А хвилюватися було чого. Елронд скликав Раду, на якій присутність Ріна, Вікки і Деніеля було необхідним. Тут також зібралися всі приїжджі, Ґендальф, Телівен, Ліндір, Блукач і навіть Фродо. Блукач, до речі, змінив своє поношене вбрання на більш відповідне, темне і ошатне. Зараз чоловік нагадував благородного воїна чи короля, ніж слідопита.
Фродо сидів ні живий ні мертвий. Гобіт був ошелешений тим, що його теж взяли на Раду. Ні Сема, ні Мері, ні Піппіна не покликали.
Люди сиділи у дворі коло столітнього дерева довкола невеликого кам'яного столу. Елронд почав промову.
- Чужинці з далеких країв, старі друзі, - заговорив володар Рівенделлу, - ми покликали вас сюди, аби відповісти на загрозу Мордору. Середзем'я, та й інші світи, на межі знищення. Те, що задумав Саурон, воістину жахливо. Він вирішив створити єдиний світ, володарем якого стане він. Світ, повний хаосу і зла, смерті і руйнування. І це неминуче. Ви або об'єднаєтеся, або загинете. У кожного народу свій шлях, але це загальна доля.
Затамувавши подих, всі уважно слухали ельфа. Вікка перестала посміхатися, Телівен замислено стежила за кожним рухом Елронда. Деніель залишався таким же холодним і незворушним, як і завжди. В крайньому випадку, на перший погляд. Янгол теж був стривожений. Рін щомиті стискав руків'я Курікари, Ґендальф зі спокійним (теж на перший погляд) виразом обличчя слухав Елронда.
- Покажи їм Перстень, Фродо, - попросив ельф.
Гобіт піднявся з крісла і нетвердим кроком попрямував до столу. Діставши Перстень з кишені, він поклав прикрасу на кам'яну поверхню.
Здавалося, навіть час сповільнився, коли всі побачили те, чого не вистачає Саурону для повної влади над світами.
Деніель зблід і відвів погляд. Вікка втупилася на Перстень, в її сріблястих очах читалася тривога. Рін розглядав Перстень без особливого інтересу, лише з бажанням скоріше позбутися небезпечної штуки. Ґендальф зітхнув. Леголас витягнув голову. Телівен пильно дивилася на гномів, які навіть підвелися з крісел. Блукач дивився на Перстень з побоюванням, а Боромир - з непідробною цікавістю.
- Так це правда, - прошепотів ґондорець. Лише Блукач його почув, бо уважно глянув на мешканця півдня.
Фродо повернувся на своє місце і втомлено прикрив очі.
Майже всі дивилися на Перстень, ніби це був якийсь скарб. Ріна пересмикнуло.
"Ото знайшли на що витріщатися", - подумав хлопець, - "взагалі-то, ми не для цього зібралися".
Боромир повільно піднявся. Окумура знову стиснув тепле руків'я меча.
- Я бачив сон, - заговорив ґондорець, - я бачив, як пітьма затягла небо на сході, але на заході сяяло слабке світло. І голос сповістив: "Твій час наближається. Прокляття Ісілдура знайшлося".
Говорячи це, він ішов до столу і навіть простягнув руку до Персня.
- Боромире! - різко гукнув до чоловіка Елронд.
- Та що він собі дозволяє?! - зірвався з місця Рін. Чого-чого, а такого нахабства він не очікував. Всі зібралися, аби вирішити, як знищити Перстень, а цій людині заманулося забрати річ собі.
Боромир схаменувся і відійшов від Персня. Сперечатися з Нарлоном він не хотів, бо достатньо чув про Синє Полум'я.
- Аш назґ дурбатулук, аш назґ ґімбатул, - раптом вимовив Ґендальф, підвівшись. Голос його звучав зловісно і неймовірно голосно, - аш назґ тракатулук агх бурзум-іші крімпатул.
День згас. На кілька секунд над Рівенделлом нависла темрява, що стривожило і налякало всіх присутніх. Наче сам Саурон простягнув пазуристу долоню в долину Імладріс, закривши нею сонце.
- Ніколи ще в Рівенделлі не звучали слова цієї мови, - схвильовано вимовив Елронд, коли знову засяяло сонце.
- Я не прошу у вас вибачення, володарю Елронде, - Ґендальф стояв, спираючись на свій посох, і виглядав стомленим, - бо незабаром чорне наріччя Мордору зазвучить усюди. У Персні зосереджене велике зло.
- Це дар ворога Мордору, - з азартом сказав Боромир, який так і не сів, - чом би нам не використати Перстень? Мій батько, намісник Ґондору, довгий час стримував натиск Мордору ціною крові наших воїнів. Вціліли ваші землі! Дайте Ґондору зброю ворога! Дозвольте використати проти нього!
Рін, якого ледь не силою посадила Вікка, знову почав дратуватися.
"Заберіть звідси цю людину", - подумки попросив екзорцист, - "інакше я за себе не відповідаю".
- Він непідвладний нікому з нас, - спокійно і впевнено заговорив Блукач. Він був одним з небагатьох, хто не потрапив під чари Персня, - Перстень Влади кориться тільки Саурону. Він його володар.
- Звідки слідопит міг дізнатися про це? - невдоволено запитав Боромир.
Блукач мовчав.
- Він не просто слідопит, - піднявся Леголас. Телівен перевела погляд на принца Лихолісся, - це Араґорн, син Араторна. Ти повинен йому підкорятися.
Рін навіть забув про Боромира.
"Що?" - здивувався юнак. - "Як Що я пропустив?"
Боромир повільно повернувся до Блукача.
- Араґорн, - мешканець півдня наче й не вірив у почуте, - ти спадкоємець Ісілдура.
- І спадкоємець трону Ґондору, - додав Леголас.
Фродо округлив очі. У Вікки відвисла щелепа. Навіть Деніель перестав удавати мармурову статую.
"Виходить, ми подорожували з королем?!" - Рін був у шоці. - "Заберіть мене орки, могли б хоч попередити! Оце сюрприз. Втім, Араґорн і справді схожий на короля".
- Сядь, Леголасе, - здається, Араґорн був проти загальної уваги.
- У Ґондора нема короля, - з гіркотою в голосі сказав Боромир ельфу. Тоді повернувся до Араґорна, - Ґондору не потрібен король.
Сівши на місце, Боромир продовжував похмуро дивитися на Араґорна.
- Араґорн має рацію, Перстень нам не під силу, - заговорив Ґендальф.
- У нас нема вибору, - сказав Елронд, обводячи очима всіх присутніх, - Перстень треба знищити.
Боромир виглядав засмученим.
- Так чого ж ми чекаємо? - схопився нетерплячий Ґімлі. Діставши сокиру, він з усієї сили вдарив по Персню. Лезо розлетілося на шматки, гнома відкинуло, а Перстень лишився цілим і неушкодженим.
Побратими Ґімлі кинулися допомогти йому підвестися.
- Перстень не можна знищити жодним відомим нам способом, Ґімлі, сину Ґлоіна, - сказав Елронд, - тому що Перстень був викуваний у полум'ї Вогняної гори. І знищити його можна тільки там. Його потрібно віднести в саме серце Мордору і кинути в ущелину, у якій він був відлитий. Один з вас зробить це.
Настала тиша. Всі очікували того добровольця, який погодиться віднести Перстень.
Рін спочатку подумав, що це зробить він. Хлопець не боявся ні полків орків, ні Саурона, ні інших істот. Та тоді він згадав: Перстень може оволодіти ним. Екзорцист згадав того ж Ісілдура, який забрав Перстень собі і нещасного гобіта, який знайшов прикрасу. Окумура вчепився в підлокітники, наче боявся, що Перстень може притягнути його до себе.
"Якщо Перстень опанує мною", - з жахом думав юнак, - "я стану справжнім демоном. Я перетворю всі світи в оселі зла, зітру в порох міста, вб'ю всіх, хто стане на моєму шляху. Від моїх рук постраждають навіть ті, кому  я ніколи б не побажав зла. Саурон заволодіє моєю силою і тоді... Ні! я не можу взяти Перстень! Не можу! Я дуже слабкий..."
"Я б змогла віднести Перстень у Мордор", - думала Вікка, - "я швидка і витривала, мені нема чого боятися. Та якщо він перетворить мене на кровожерливого звіра, нездатного контролювати власну лють? Що, як через мене Саурон доб'ється своєї мети? І Велика Пуща, моя домівка, перетвориться в пустелю. Чи її перетворять на житло злих духів. Ні, я не зможу. я боюся".
"Перстень надто потужний", - думав Деніель. Янгол погано переносив безпосередню близькість з Перснем, - "цей предмет - ключ до апокаліпсису. Його потрібно знищити якомога швидше. Можливо, у мене вийшло б, але я надто слабкий. Якщо я візьму Перстень, то стану породженням пітьми і поховаю останню надію. Боже, прости мою боягузтво, але я не той, хто зможе довго чинити опір спокусі".
- Не можна просто так пройти в Мордор, - порушив тишу Боромир, розчарований тим, що Перстень не можна використовувати, - його чорну браму стережуть не тільки орки. Там завжди напоготові зло, що ніколи не спить. І велике Око бачить усе. Це пустеля, спаплюжена вогнем і покрита попелом і пилом. Там навіть повітря просочене отрутою. Навіть якби у вас було десять тисяч воїнів, ви не впораєтеся. Це нерозумно!
- Ти чув, що сказав володар Елронд? - схопився Леголас. З часів Битви П'яти Воїнств він став більш емоційним. - Перстень має бути знищений.
- А ти, схоже, уявив себе тим, хто це зробить? - гаркнув Ґімлі.
- Притримай язика, гноме, - докинула Телівен.
- А якщо вас спіткає невдача? - не витримав Боромир, встаючи. - Що буде, якщо Саурон отримає те, що належить йому?
- Пропонуєш сидіти і милуватися Перснем? - звузила очі Телівен, теж підводячись.
- Так я швидше помру, ніж віддам Перстень в руки ельфам! - заревів Ґімлі.
Почалася сварка. Всі схопилися зі своїх місць. Ну, майже всі. Елронд скрушно хитав головою, дивлячись на ельфів, гномів і людей, котрі продовжували сваритися. Араґорн просто мовчав. Вікка, Ден і Рін навіть не ворушилися. Фродо невідривно дивився на Перстень. Ґендальф втрутився у сварку, намагаючись заспокоїти всіх.
- Я понесу Перстень! - схопився Фродо, але через крики його голосу майже ніхто не почув. - Я понесу! - повторив він голосніше.
Суперечка припинилася. Ґендальф повернувся до гобіта, і на його обличчі було видно печаль і гіркоту.
Всі присутні глянули на Фродо.
- Я віднесу Перстень у Мордор! - вимовив хоббіт, коли настала тиша. - От тільки... я не знаю шляху, - додав він розгублено.
- Я допоможу тобі нести цей тягар, Фродо Беґґінсе, - сказав Ґендальф, підійшовши до гобіта, - стільки, скільки буде потрібно.
- Якщо знадобиться моє життя, щоб захистити тебе, я віддам його, - сказав Араґорн, піднявшись з крісла.
- Я обіцяв допомогти, - заговорив Рін, - і я дотримаю обіцянку. Я з тобою, Фродо.
- Можеш розраховувати і на мою допомогу, - сказала Вікка.
- На нашу, - поправив Деніель.
- Мій лук з тобою, - заявив Леголас.
- І моя сокира, - пробасив Ґімлі.
- Тоді і я з вами, - не витримала Телівен, яка тільки й чекала початку нової пригоди.
Сказати, що Фродо був здивований, це не сказати нічого. Він не вірив, що стільки присутніх підуть з ним у небезпечну подорож. Але, тим не менш, він був радий і вдячний всім за підтримку і готовність допомогти.
Дуже повільно до Фродо підійшов Боромир. Вікка ледь не зашипіла.
- Наші долі в твоїх руках, - сказав він, - якщо така воля Ради, заради Ґондора я виконаю її.
- Агов! - з кущів вибіг Сем. - Містер Фродо нікуди не піде без мене.
- Отакої, - скоріше здивовано, ніж невдоволено вимовив Елронд, - вас дійсно важко розлучити, бо ти проник на таємну Раду, куди Фродо був запрошений, а ти ні.
- Стривайте, - з-за колон вибігли Мері й Піппін, ще більше здивувавши володаря ельфів своєю появою, - ми теж підемо.
Коротуни підбігли до Фродо.
- Додому ви відправите нас тільки в мішках, - заявив Піппін.
- У будь-якому випадку, вам потрібні тямущі хлопці для такого завдання, - додав Мері.
Навіть зараз, перед серйозною подорожжю, ситуація виглядала дещо комічно.
Ґендальф посміхнувся.
- Нехай буде так, - здався Елронд, - ви будете Братством Персня.
- Дуже добре! - засяяв Мері. - Коли починаємо?
- Так, до речі, а куди ми йдемо? - поцікавився Піппін.
***
- І куди всі поділися? - бурчав Рін, крокуючи стежкою нічного саду. Після закінчення Ради ті, кого він шукав, ніби крізь землю провалилися. А хлопцеві якраз кортіло засипати питаннями Араґорна. Він хотів більше дізнатися про Ісілдура і про Останній Союз, і про ту битву, коли Ісілдур відрубав Саурону палець із Перснем. А ще чому Араґорн приховував від усіх, що він король? І якого біса в Братство взяли Боромира? До речі, останнє хвилювало екзорциста найбільше. Адже всі ж бачили, з яким виразом ґондорець дивився на Перстень. Та що там дивився? Він ледь не привласнив цю річ!
"Старий, Араґорне, та хоч хтось!" - подумки благав Окумура. - "Поясніть мені, навіщо ви взяли цього типа".
- Дивно, що ти не взяв Перстень, - екзорцист підстрибнув від несподіванки, почувши голос Деніеля.
- Дене, ти вже вдруге мене лякаєш, - невдоволено сказав юнак, - скільки можна? І я не тебе шукав.
- Я гадав, ти віднесеш Перстень, - спокійно продовжив янгол. Виглядав він поганенько, а білі крила здавалися тьмяними, - ти ж так хотів довести свій героїзм.
- Ха-ха, - Рін нітрохи не образився, - це ж я - злий і кровожерливий демон. Куди мені до вашої святості? А ти чому не взяв Персня, благородний янголе?
У блакитних очах Деніеля промайнуло роздратування.
- Гаразд, вибач, але ти перший почав, - примирливо сказав Окумура, - пам'ятаєш, старий розповідав, що Перстень може оволодіти людиною? Загалом, я злякався. Раптом ця штука і мною заволодіє? Не хочу думати про те, що могло б статися.
- Я теж, - заявив янгол. Рін завмер, - я теж злякався. Не хотів, щоб моєю силою скористався Саурон. Перстень і так погано впливає на мене.
- Тому ти такий стомлений?
Янгол кивнув.
- То йди і відпочинь, - порадив екзорцист, - а мені потрібен старий. Я його не відчитав і не розпитав про те, де він був.
- Стривай, - зупинив хлопця Деніель. Рін здивувався, - розкажи про ту біляву ельфійку.
- Навіщо? - запитав екзорцист. - Краще звернися з цим проханням до самої Телівен.
- Тоді нам доведеться битися, - цілком серйозно сказав янгол.
- Дене, ти з глузду з'їхав? Гаразд, розповім, що знаю. Мені не важко. Пішли сядемо десь. Так-от, вперше я зустрів Телівен в Лихоліссі. Не раджу тобі туди заходити. Правитель там трохи хворий на голову. Так про що це я?..
Деніель уважно слухав і ні разу не перебив співрозмовника.