Великі плани ІІІ. Безглуздий

1.1. Нащо ти йому врізав?

Спати на великому ліжку було незвично настільки, наскільки й називати його своїм. Не тікати з дому з приводом і без, а спокійно розвалитися на дивані і не помітити, що весь день провтикав в ігри на новому потужному ноутбуці — подарунок від Габріеля до першого курсу. Незабаром починався перший семестр, а Олег досі не міг звикнути до того, що він не повинен був тепер ходити навшпиньках, слухати п'яні повчання від батька і дивитися на те, що не міг з'їсти.

У власній квартирі, наодинці з сестрою, що з дитинства, як могла, захищала його від батьків, нарешті можна було не хвилюватись лишній раз через те, чого вже не могло статись. Звісно, іноді Саша клеїла на їжу стікери на кшталт «торкнешся — руку відкушу», але Олег її абсолютно розумів і так само підписував смаколики, що купував собі, але частіше таки їм обом. Бо міг собі це дозволити.

Габріель Єнс. Найкраща людина у всьому світі, справжній Дід Мороз і Хресна Фея, адже він виконав уже не одне бажання Олега. Це було досить незвично, але однозначно приємно. Олегові досі було складно сприймати його як роботу — він сам так попросив, — бо в його розумінні роботою не могли бути слова, дотики та поцілунки, від яких тремтіли коліна. Було складно, стиснувши щелепи, але натягнувши посмішку, прощатися з ним у суботу чи неділю вранці.

Було складно, але в день, коли Олег зустрів своїх одногрупників, все стало трохи легше. Спочатку було трохи ніяково, а потім зовсім якось соромно. Вона була схожа на подругу Аніки, швидше за все, своїм маленьким ростом, темним довгим волоссям та азійськими рисами обличчя. Олег дивився на одногрупницю, яка без слів підсіла до нього і яку він навіть трохи спробував розговорити, але рівно до того моменту, коли вона, закотивши очі, відкинулася на спинку стільця. Олег замовк.

Через прохід за Айсулу, прилігши на парту, сидів хлопець із досить темним, але занадто вже рудим волоссям. Його погляд був спрямований уперед, вираз обличчя здавався вічно невдоволеним, проте надуті губи виглядали досить мило, щоб Олег додав їх до своїх фантазій.

Так і хотілось розбити цей його напускний спокій. Олег вирвав середній аркуш із зошита й, доволі швидко склавши його гармошкою, й під лінійку почав рвати його на тонкі смужки. Айсулу кілька разів ледь чутно поплескала долонею по парті перед ним і вказала пальцем уперед. Олег таки помітив викладача, що увійшов до аудиторії. Кивнувши Айсулу на знак подяки, він сховав майже всі смужки в зошит і залишив одну єдину.