Великі плани ІІІ. Безглуздий

4.6. Ми не зустрічаємось

— Вибач, окей? — Олег потер плече Макса, і той ще більше нахилився до нього. На очі знову потрапила його барвиста шия. — Бачу, ти не нудьгував без мене, — він провів кінчиками пальців по шиї Макса, через що той втягнув голову в плечі.

— Не нудьгував і не веселився, — повернувшись обличчям до Олега, Макс притулився щокою до його коліна. — Скажи, мій сталкер був високий чи низький? — він дивився на Олега таким поглядом, що хотілося придумати йому відповідь, але натомість Олега показав, як закриває рот на замок і викидає ключ. Макс важко зітхнув і опустив погляд. — Мабуть, то був він.

— Він приходив до тебе? — майже здивовано спитав Олег.

— Мабуть, якщо він довгий, — Макс крадькома глянув на Олега.

— Отже, тепер ти знаєш його? — розсунувши коліна, Олег притулився щокою до другого, щоб бути ближчим до Макса.

— Ні, він не дав побачити себе, — він знову опустив погляд і підім'яв губи.

— Ну і біс із ним, так? — Олег запустив п'ятірню у волосся на його потилиці й почав смикати пасма.

— Не знаю, — промимрив Макс і сильно втиснувся чолом у коліно Олега. — Він так цілувався... — він зітхнув тяжко, а Олег затримав подих. Якби до нього в темряві спробував присмоктатися невідомий, то скоріше отримав би кулаком в обличчя, а не всі ці прохання продовжувати. Як взагалі може сподобатися поцілунок із тим, кого не бачив? — Скажи, хто він? — занив Макс, що було зовсім несподівано.

Важко було уявити, що йому сподобається той образ сталкера, який створив сам Олег із себе, але, здається, саме це і сталося. Навіть якщо не образ, Макс сам сказав, що цілуватися з ним було класно.

— Якщо він таке сцикло, шо не може здатися сам, то на біса? — Олег несильно потягнув Макса за волосся, щоб знову побачити його обличчя, і здивувався усмішці, що розквітла на ньому.

— Забагато бісів за останню хвилину, — нахмуривши брови, зауважив Макс і сильніше відхилив голову назад, бо Олег потягнув його за волосся. — Відпусти, або поцілую.

Його слова вирвали Олега з думок, і він постарався акуратно забрати руку з волосся Макса, після чого відхилився на спинку ліжка. Хотілося б не відсуватись, а навпаки-таки засмоктати його, щоб більше не наважувався розкидатися такими погрозами, але... як завжди було це одне «але». Максу про це знати не варто.