Великі плани ІІІ. Безглуздий

7.6. Я майже повірив

Макс відчутно стиснув долоні Олега у своїх, тож він відпустив плед, і той роз'їхався у боки, лише дивом утримався на їхніх плечах. Хоч Олег і був прикритий спереду Максом, що одразу почав тремтіти від морозу, але не збирався натягувати плед назад, йому було холодно за них двох. Напружившись усім тілом, Олег майже перестав дихати.

— Мабуть, я хочу до твого лазерного майстра, — нарешті видав Макс, чим не те щоб здивував — таким поворотом можна було розкрутити Землю в інший бік.

— Ти не жартуєш? — мало не подавившись повітрям, спитав Олег і відчув, як величезний моноліт звалився з його голови. Макс невпевнено знизав плечами й опустив погляд.

— Я подумав, що так зможу змиритися з чужими дотиками, — озвучив він вельми логічну думку, проте від картинки цієї картинки Олегові стало ніяково.

— До члена? — неприємно навіть для власного слуху майже зойкнув він, про що одразу пошкодував, адже це було майже Максові у вухо. — Вибач.

— Спершу ноги спробувати, ну... і якщо витримаю...

— Вау. Ти не проти, якщо я завию?

— Люди сплять, — всміхнувшись нагадав Макс.

— Можна тоді укушу? — Олег вивільнив у Макса одну свою руку і погладив його плече.

— Тільки не сильно, — прошепотів Макс і відхилив голову на бік, ніби Олег був вампіром, який попросив сьорбнути його крові.

Несильно, звісно. Замружившись, Олег зімкнув щелепи на його плечі, дуже справді не прокусити шкіру. Хотілося кричати на всю горлянку, але заради Макса можна було і куснути його несильно. Відсунувшись і пригладивши щокою просочену слиною кофту, Олег глибоко вдихнув і почав перебирати пальці Макса своїми.

— Ти серйозно налаштований змінитись? — спитав він якомога спокійніше.

Знову довелось чекати на відповідь. Макс теж почав терти його пальці, навіть краї пледа стягнув назад. Всупереч цьому Олега стало не на жарт морозити і аж ніяк не через мовчання Макса. Він відштовхнувся від тумбочки, хоч це й було нелегко з тілом у руках, і посунув їх разом на півкроку до балконних дверей, але Макс не дав пройти далі і з тяжким поглядом обернувся на Олега.

— Я боюся залишитись один.

***

Вперше в житті Олег зайшов до кабінету Габріеля без таці з їжею або засобів для прибирання і так само вперше сів на явно антикварний диван з неприємною жорсткою оббивкою, яку не хотілося чіпати без потреби. Стиснувши пальцями власні коліна, Олег смиренно чекав, поки Габріель стояв з іншого боку не менш антикварного, ніж диван, кавового столика і перегортав пристойний стос паперів. П'ять хвилин тихого нерозбірливого бурмотіння Габріеля продовжувались цілу вічність, за яку Олег міг би збожеволіти від напруги, якби не почав вивчати складки, що розходились від ширинки штанів Габріеля.