Великі плани ІІІ. Безглуздий

5.2. Вже виходю, пап

Він забув про час, навіть смартфон до рук не брав і будильник не поставив, як завжди робив в екстрених випадках. Макс одразу підірвався з ліжка і швидко вийшов із кімнати. Скрипнули двері, і з-за дверей почувся жіночий голос.

Олег підхопив смартфон і з соромом, що різко спалахнув, виявив пропущений виклик і три повідомлення від Габріеля за останні двадцять хвилин, в останньому з яких десять хвилин тому було написано, що він під'їжджає. Олег швидко написав пару вибачень та про те, що вже виходить. Закинувши єдиний зошит до рюкзака, він підійшов до дверей кімнати й завмер. Було страшно бачити маму Макса, страшно з нею знайомитися, але і втекти не попрощавшись він теж не міг.

— О, — перед Олегом несподівано, ледь не врізавшись у нього, з'явився Макс, — ти вже йдеш?

— Ми можемо доробити в неділю?

Олег ще раз глянув у смартфон, що засвітився — спливло нове повідомлення від Габріеля. Макс теж опустив на нього погляд. Олег мало не зловив серцевий напад — досі забував про те, що з доцільності перейменував Габріеля з того злощасного «Деді» на «Папа» латиницею. Так, було дивно, але в їхньому листуванні зазвичай вирішувалися питання, де і коли забрати чи — дуже рідко — що купити. Всі особисті фотографії, що іноді слав Олега, майже відразу видалялись.

— Мені справді час, — піднявши погляд на Макса, додав Олег.

— Зовсім не можеш залишитись?

— Тато вже приїхав, — Олег покрутив смартфоном перед його обличчям, — вибач.

— Гаразд, отже, в неділю, — Макс схопив його за зап'ясток і досить голосно крикнув: — Мааам, — він потягнув Олег за собою на кухню, а той навіть не встиг збагнути, щоб почати опиратись, а коли додумався, було вже пізно.

На Олега дивилися дві пари абсолютно однакових очей, але другі були підведені ще темнішими мішками, ніж перші. Її волосся було вогняне і хвилясте, точно як у Макса, але довге, і вона була майже одного з ним росту, що було просто дивно. На перший погляд, було ясно, що єдиним її бажанням зараз було прийняти горизонтальне положення, а Макс з Олегом її затримували. Але вона посміхнулася і простягла Олегові руку.

— Вероніка, рада нарешті познайомитися з тобою.

— Навзаєм, — Олег потиснув її руку і трохи вклонився, чим сам себе здивував. Усередині все тремтіло в майже усвідомлених поривах втекти прямо зараз, але він міцно тримався на одному місці й боявся відвести погляд від мами Макса. Мама.