Великі плани ІІІ. Безглуздий

3.2. Це «відчепись»

Після першого зданого заліку, чекаючи на друзів за дверима аудиторії, Олег помітив повідомлення з розмови під назвою «НР мовники». Відкривши його, він побачив двадцять три людини з потоку, серед яких було п'ять його одногрупників. Закріпленим повідомленням у розмові висіло запрошення всіх учасників на найкращу новорічну вечірку, яка триватиме три дні. Повідомленням нижче було посилання на карту, яку Олег одразу ж відкрив.

Зазначена точка знаходилася через одне подвір'я від власності Габріеля, що було дуже цікаво. Той будинок був втричі більший, але передній двір, за розміром більший за задній, був повністю асфальтований і явно призначався для паркування машин, а не для розваг.

Прогортавши розмову до повідомлення зі своїм ім'ям, Олег прочитав поруч із ним аж надто знайоме ім'я. І тут поставало питання, на хіба його єдина колишня вирішила кинути йому запрошення на новорічну вписку мовників? Хто взагалі захотів би кликати колишніх на найкращу вечірку? І, власне, звідки вона дізналась про двіж у ВНЗ, куди вона навіть не збиралась вступати? Цей вчинок Лери здавався дивнішим нікуди. Тому Олег кинув запрошення Айсулу, котра якраз вийшла з аудиторії.

— Шо ти, задрот? — вона залізла до Олега на підвіконня й зазирнула в його смартфон. — Паті?

— Ти теж запрошена, — Олег показав їй останнє повідомлення у розмові, після якого одразу спливли ще два.

— Ти хоч знаєш цього чувака?

— Бачив на потокових, — знизавши плечима, згадав Олег, — безперечно мажор.

— Дивно чути це від тебе, — Айсулу відкинулася на нього спиною, тож Олег обгородив її руками з двох боків, виставивши смартфон перед нею.

— Я не живу в такій хаті, як ця, — Олег відкрив карту і віддав смартфон у руки Айсулу. — На скільки людей вона взагалі розрахована?

— Якраз недалеко від мене, — з приємним подивом заявила Айсулу.

Олег недовірливо насупився. Він по суті він нічого не знав про її особистість, крім її інтересів та любові до солодкого та чорного гумору. Ну, і те, що щоразу після посиденьок її забирав тато.

— Ти знущаєшся?

— Ось, — Айсулу поставила дві крапки на карті, другою з яких, за її словами, був її дім. Найбільше Олега насторожувала ймовірність того, що Айсулу могла бачити його в ті дні, коли він дорогою додому від Габріеля в піднесеному стані вирішував прогулятися красивими вулицями й мріяти про те, як одного разу житиме в одному з таких будинків. — Лише півгодини пішки. Якщо не сподобається там, зможемо легко звалити.