Великі плани ІІІ. Безглуздий

5.7. Фу, ні

— То чого не спиш? — спробував знову Олег, на що Макс лише непевно знизав плечима. Було зрозуміло, що відповідати не збирався. Невже кошмари мучили? — Котра година?

— Майже четверта.

— Йой, — Олег упав на подушку і накрив очі долонею.

Згадалося, як його самого мучили кошмари і як він уперше прийшов до спальні Габріеля. А зараз він бачив Макса, який половину ночі казна-чим займався, але точно не спав; Макса, який на пару з Айсулу склав їм досить насичений план на всі два тижні і міг сам зіпсувати настрій відсутністю сну.

Розплющивши очі, Олег помітив, що Макс вже натягнув на себе футболку і, стоячи на одній нозі, намагався попасти іншою у штанину.

— Ти куди? — Олег знову підвівся на лікті, але Макс навіть не глянув на нього.

— Сходжу в буфет, — прокрехтів він.

— Сніданок з сьомої, — нагадав Олег і тим самим змусив Макса завмерти у неприродній позі.

— От срань, — плюхнувшись на стілець, Макс нервово відкинув свої джинси й закрив обличчя руками. Він виглядав так, ніби готовий був вити вовком від безвиході, але поки цього не сталося, Олег запропонував:

— Лягай до мене.

— Я не дитина, — пробурчав Макс, проте його слова не звучали як абсолютна відмова.

— Ну, — протягнув Олег, — я теж уже був довгим, коли позаминулого літа через кошмари спав із хресним, — і пошепки додав: — Тільки Айс не кажи.

— Це правда?

— У мене був дуже складний період, — Олег посунувся до краю ліжка і відкинув куточок ковдри перед собою. — То йдеш?

— Тільки сьогодні.

Ледве виплутавшись із футболки, Макс підійшов до ліжка Олега і завмер, явно вагаючись. Олег узяв його за руку та потягнув на себе. Макс слухняно опустився на подушку обличчям до нього; Олег накрив його ковдрою і залишив руку на його талії.

— Ми спати, а не трахатись, — прошепотів він. Тепер було некомфортно знаходитись так близько до нього, але говорити про це було вже пізно.

— Вибач, — промимрив Макс, знову ж таки, надто близько, — я ще ніколи...

— Можеш трохи вниз? — заплющивши очі, перебив його Олег і пропустив пару вдихів, бо було страшно від можливої ​​реакції Макса, проте той не заперечував і незграбними рухами, кілька разів штовхнувши Олега, з'їхав вниз. Буквально на півголови, але від цього дихати стало легше. — Отак, — Олег погладив плече Макса і, натягнувши на нього ковдру, притиснув ближче до себе.