"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

II

Каська й не думала просиджувати в джакузі. Вона вже вкотре невтомно долала басейн гарним кролем. Лінка спершу намагалася не відставати, проте швидко здалася. Її незграбна «жабка» у порівнянні з умінням подруги виглядала, мов прогуляночка літньої пані проти бігу стаєра. Нарешті обидві справді опинилися у ванні з бульбашками.
- А ти класно плаваєш.
- Дякую. Плавання мене врятувало.
- Урятувало?
- Я ж тобі розповідала, що хворіла? Тобто, що народилася хворою. Дитячий церебральний параліч.
- Що це таке?
- Кисневе голодування мозку під час пологів. Дехто після такого залишається калікою на все життя, у декого залишаються якісь проблеми, як-от у мене. Усі думали, що я не ходитиму. Коли я була маленькою, зі мною проводили дуже інтенсивні реабілітаційні заняття, а потім я навчилася плавати. Лікарі дивувалися, що це дало такий чудовий ефект. Казали, що це диво. Від паралічу й сліду не залишилося, мабуть, плавання дуже мені допомогло.
Каська зручніше вмостилася на пластмасовому стільчику. Лінка придивилася до подруги. Вона була дрібненька й непоказна, але під купальником вимальовувалися тверді мов сталь, м'язи.
На мить Лінці здалося, що в її подруги на плечі тату, та за хвилину вона збагнула, що це родима плямка.
- Яка в тебе родимка смішна. Як сердечко.
- Ага, така плямка. Можу вдавати, що я собі це витатуювала на пам'ять про якогось коханого, - засміялася Кася.
Раптом Лінка пригадала собі про ту нещасну новорічну вечірку.
- А що було з тим хлопцем на вечірці? Бо ти мені нічого не розповідала.
- А що могло бути? - Каська енергійно знизала плечима.
- Ну, я навіть не знаю, хто це.
- Та такий собі один, погомоніли та й годі. Нормальний хлопець узагалі, але розумієш...
- Що?
- Нічого. Мені подобається інший.
- Міхал!
- Та звісно, що Міхал.
- А тобі не здається...
- Що саме?
- Мені здавалося, що він на тебе чомусь ображений. Так якось дивно дивився...
- Ні, я нічого такого не зауважила, - Каська помітно засмутилася. - Міхал?
- Ага.
- Ну, знаєш, я на нього не дивлюсь, боюся чимось себе виказати. Він на мене однаково уваги не звертає.
Лінка співчутливо глянула на неї.
- Дурненька. Ти йому подобаєшся, за кілометр видно. Він же на тебе дивиться отак...
І Лінка широко розплющила очі, затріпотіла віями й склала вуста, мов для поцілунку. Дівчата розреготалися.
- А як там Адріан? - поцікавилася Каська.
- Він же мені тільки друг.
- Справді? Коли я вас востаннє бачила, мені здавалося, що він сприймає тебе зовсім не як подружку.
- Сподіваюся, що ти помилилася. Давай виходити, бо я тут зараз розчинюся в цій ванні.