"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

I

Лінка прокинулася посеред ночі. Була четверта година. Цей сон був такий страшний, такий реальний, що вона відчувала напругу в усьому тілі. Хотілося заплакати. Дівчина згорнулася калачиком, намагаючись знову заснути, але відчувала тільки калатання свого переляканого серця. Сон мов рукою зняло. Лінка прагнула одного: аби всі ці сни, які постійно її переслідували, нарешті скінчилися. Їх не завжди було легко витлумачити. Адріан колись казав, що поява в снах мами й подій з її життя пояснюється виключно тим, що вона довідується про речі, які дуже сильно впливають на її психіку. Проте Лінка не до кінця погоджувалася зі своїм другом. Знала, що деталі цих сновидінь не могли зродитися тільки в її голові. Іноді в неї складалося враження, що вона бачить чужі сни, точніше, чужу реальність, до якої незбагненним чином отримала доступ.
Що означав цей сон? Лінка не могла уявити собі, щоб мама змагалася з якоюсь водяною потворою, тож сон був радше метафорою, тобто під маскою страховиська крилося щось зовсім інше. Але що саме? Втрата дитини, отого таємничого «когось», закутаного в спальник? Лінка увімкнула плеєр і знайшла альбом, якого давно не слухала. Подароване Наталією фадо. Слухаючи проникливий меланхолійний спів, дівчина раптом усвідомила, як сумує. Ще місяць тому вона ділилася своїми сновидіннями з Адріаном. Це було для неї так само природно, як дихання. Він завжди був поруч. Лінка зустрічалася з ним частіше, ніж із Каською. Адріан знав усе про її пошуки, вона розповідала йому речі, які для інших були таємницею. Пригадала його обличчя. Світле волосся, широка посмішка, нахмурені брови, коли він над чимось замислювався. Лінка наче наяву бачила, як вони працювали на плантації ялинок, як Адріан розбив вікно, щоб вона не мерзла, як поїхав з нею до Кракова, як удвох пили каву з кардамоном, усі їхні розмови, такі щирі, немов вони знали одне одного все життя...
І що тепер? Кінець?
Лінка зрозуміла, що мріє побачити Адріана. Вона знала: останній тиждень, протягом якого не зробила жодної фотографії, попри блискуче продуману фотосесію, був лише свідченням того, що з нею коїться щось погане. Як вона могла бути такою дурепою? Як їй могло здаватися, що вона нічого до Адріана не відчуває? Лінка так сумувала за ним, аж до болю. Від однієї думки, що може ніколи більше його не побачити, Халіна відчула, ніби летить у прірву. І на дні цієї прірви було море її сліз. Заплакана, розпачливо обіймаючи якогось із плюшевих Каєвих ведмедиків, котрий невідомо як з'явився в її ліжку, вона нарешті заснула.