"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

VI

У суботу Лінка подзвонила до Адріана. Їй кортіло обговорити з ним подальші пошуки. І трохи пожалітися. Вона відчувала, що математично-природничу частину написала погано, незважаючи на те, що виспалася, змогла зосередитися і, як їй самій здавалося, виклалася на всі сто. І все-таки Лінка знала, що декілька завдань розв'язала неправильно. Що довше вона про це думала, то більша паніка її охоплювала. Зустрівшись із Адріаном, тільки й думала про тести. Весь час згадувала про завдання, котрі, як була певна, завалила, і питання, на які не змогла відповісти.
- Адріане, я отримаю п'ять балів з п'ятдесятьох, от побачиш.
- Не панікуй, - хлопець витягнув щось із торбини.
- Що це?
- Твій тест, той, що ти писала позавчора.
- Як це - мій тест, - Лінка не на жарт перелякалася.
- Ну, не твій, тобто, не той, який ти заповнювала, не хвилюйся. Я знайшов це в інтернеті. Учора їх оприлюднили, і я тобі роздрукував. Я ж знаю, що ти не припиниш панікувати, доки не переконаєшся, що все гаразд. Тепер розв'яжи його так само, як у четвер.
Лінці не дуже хотілося, але вона зрозуміла, що Адріан правий.
Довелося написати розв'язки, й Адріан перевірив результат, який виявився зовсім не такий трагічний, як вона підозрювала.
- От бачиш, матимеш більше, ніж тридцять балів, то чого було так перейматися?
- Твоя правда. Дякую!
Вона справді була йому вдячна. Відразу на душі полегшало.
- А як пішла англійська?
- Там узагалі не було чого робити.
Лінка вважала, що впроваджений нещодавно іспит з іноземної мови був легшим від двох інших.
- Ну, то розслабся. Усе вже позаду. До якогось ліцею тебе точно приймуть. Не доведеться йти до ПТУ, - пожартував Адріан. - Хоча дівчата після кулінарного училища потраплять до будь-якого серця через шлунок...
- Краще так не жартуй.
- Хвилиночку... А що із твоїми фотографіями на конкурс? Робиш щось?
- Власне, нічого. Я страшенно забігана, не маю часу, ніяк не виходило на цьому зосередитися, і мені потрібні якісь ідеї.
- Якщо для тебе це справді важливо, доведеться себе примусити. Воно само не зробиться. А так маєш шанс, постарайся ним скористатися.
- Та знаю... А що ти думаєш про цей список? - показала Адріанові перелік осіб на прізвище Печериця.
- Ну, список списком, але що це тобі дає? Навіть якщо цей чоловік справді батько твоєї сестри, він може про це й не знати.
- Мусить знати, якщо в неї його прізвище!
- Та воно так, але ж ти не дзвонитимеш до всіх цих людей і не розпитуватимеш, чи знали вони твою маму. Невже твій улюблений комісар Валландер так би вчинив?
- Мабуть, ні.
- Тоді що зробив би твій герой, га?
- Не будь злостивим. Те, що ти не любиш детективи, зовсім не значить, що це така собі макулатура, як тобі здається.
Адріан посміхнувся.
- Те, що ти знову зробилася гостра на язик - гарна прикмета. Отже, ти вже трохи перепочила після іспитів. Ну, то як учинив би твій шведський комісар? Подався поміркувати на морське узбережжя?
- А звідки ти стільки знаєш про Валландера?
- Читав Манкелля.
- Але ти ж не любиш детективи?
- Люблю, не люблю, не має значення. Я собі почитав... задля розваги. Ну, так чи сяк, а твій комісар, гадаю, спробував би по ниточці дійти до клубка. Треба встановити контакти, знайомства...
- Які контакти?
- Таж твоєї мами. Де вона тоді працювала, що робила, де точно мешкала, усе.
- Ой леле, мені про це нічого не відомо.
- А взагалі дивно, що ми так мало знаємо про власних батьків.