"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

XI

Атмосфера вдома була якоюсь дивною. Мама поводилася, наче інопланетянка, яка випадково потрапила на Землю. Принаймні спочатку. Потім раптом почала прибирати, готувати їсти, займатися Каєм. Здавалося, усе повернулося до норми, проте Лінка розуміла, що це не так, бо їй вдалося перекинутися з мамою хіба що кількома незграбними фразами. Таке, щось там про школу, сніг, продуктовий магазинчик і безлад у шафі. Зовсім неважливі справи, якщо мати на увазі тривалу мамину відсутність і те, про що Лінка довідалася з фотографії. Ну, і Лінка хотіла запитати, як бути з Новим роком? Норберт нагадував про свою вечірку вже кілька разів. Та Лінка не була переконана, що їй хочеться туди йти. З іншого боку, більше ніхто її нікуди не запрошував. Адріан не озивався. Щоправда, він був лише знайомим, товаришем, і Лінка нічого й не очікувала, проте дівчина почувалася ошуканою. Зрештою, навіть якби він і хотів кудись її запросити, то в його товаристві вона була б мов п'яте колесо до воза. Адже це ліцеїсти! Може, краще залишитися вдома? Та напередодні Нового року Каська почала її вмовляти поїхати на цю Норбертову вечірку. Було видко, що їй кортить. Це ж уперше до неї поставилися, як до рівні, запросили на вечірку, де буде купа людей із класу. Лінка це чудово розуміла. Можна було відмовитися, але це означало, що всі подумають, ніби Каська гне кирпу або не хоче з ними знатися чи ще щось таке. Халіна інтуїтивно відчувала, що нічого хорошого на цій вечірці не буде, але їй хотілося зробити подрузі приємність. І вона погодилася.
Перед Новим роком Лінка дозволила втягнути себе у вир приготувань. Мама подарувала їй трохи грошей, і дівчина купила собі сукенку. Чорну, з пишним низом із тканини, що виблискувала сріблом, з нашитими чорними намистинками. Верх був доволі простий: викот прикрашав букетик із різних помпончиків, із м'якенького мохеру або таких самих намистинок, як унизу. Власне, це була найкраща Лінчина сукенка. До неї дівчина купила чорні атласні туфельки. Халіна відчувала, що виглядає просто незрівнянно. Каська вбрала чорні вузькі брюки й срібний топ, підкресливши цим свої виразні риси й струнку фігуру. Дівчата стояли поруч і дивилися в дзеркало.- А ми дуже навіть нічогенькі, правда?
Вечірка була на іншому кінці Варшави.
- Цей Норберт щодня їздить так здалеку? - допитувалася Каська.
- Та що ти, його батько возить крутою тачкою, невже ніколи не бачила?
- Ага, може й справді.
- Раніше вони мешкали неподалік, у новому будинку, та нещодавно купили власний дім.
- Мабуть, не найгірша хата.
- Я би здивувалася, коли б це було інакше.
Вийшли на автобусному кільці. Довелося пересісти в інший автобус, яким і доїхали до місця. Будинок явно був дорожезний і комфортабельний, проте будь-якому архітектору міг примаритися хіба в страшному сні. Білі колони, немов з американського серіалу, підтримували дах із п'ятьма башточками. Кожну з них увінчувала золота куля й прапорець. Перед широкими сходами, які провадили до будинку, красувався фонтан, який, щоправда, узимку не працював, зате весною обіцяв неймовірні естетичні враження, бо вода била із крихітних пісюнчиків пастушків та писків їхніх собачок. Весела зграйка хлопчиків доповнювалася колом жабок із коронами на головах, а посередині височіла підсвічена рожевим піраміда.
У будинку дівчата побачили величезну вітальню, майже таку ж здоровенну, як салун у вестернах. Норбертові батьки, вочевидь, мали дуже відмінні смаки в усьому, що стосувалося творів мистецтва. З одного боку на стіні лососевого кольору висіли численні темні картини, які зображували голих чоловіків зі зсудомленими долонями й злісно викривленими обличчями, із протилежного боку інтер'єр прикрашали жіночі акти, виконані в крикливих тонах.
Господар показав їм весь будинок. Тут справді було просторо. Усі речі справляли враження неймовірно дорогих. Ванна кімната нагорі скидалася на міні-океанарій. Від спальні її відокремлював великий акваріум з морськими рибами. В іншій ванній був міні-фонтан, дуже схожий на той, що в саду. Цього разу підсвітка піраміди була фіолетова, а замість песиків пастушків супроводжували соколи, які сиділи в хлопчиків на плечах. Зате цей фонтан працював.
Ванна кімната внизу була найбільша, оздоблена рудим мармуром. Камінь на вигляд нагадував сальтисон або розкішні намогильні плити. Та попри все розміри приміщення справляли сильне враження. «Якби в мене був такий дім, - замріялася Лінка, - то я облаштувала б його геть по-іншому. Насичений колір стін. Багато синьої, червоної фарби, але не треба забувати про білий. Порозвішувала би свої фотографії в рамках. Підлогу зробила б із широких дошок...»
Усередині була купа людей, хоча тут спокійно помістилося б у два-три рази більше. Більшості з присутніх Лінка не знала. Якісь Норбертові друзі із бляшанками пива в руках, густо нафарбовані дівчата. Було кілька однокласників, серед них і Наталія, яка непривітно глянула на Халіну.
- Ой, кого я бачу! Наші графині зволили прийти, - захихотіла вона.
- Про що це ти? - знизала плечима Лінка.
- Про ніщо, - відказала Наталія. Лінка мусила визнати, що її колишня подруга виглядала шикарно: вузькі брюки й тоненька золотиста блузка, гаптована метеликами. Наталія відвернулася й подалася кудись під руку з високим хлопцем. Норберт простягнув дівчатам дві високі склянки.
- Привітальний коктейль, «Текіла-санрайз».
Подруги нерішуче перезирнулися, проте взяли червонястий напій. Незручно було відмовлятися. Повільно потягуючи коктейль, вони із цікавістю роззиралися довкола. Товариство розбилося на невеличкі групки. Халіна й Каська помітили ще кількох дівчат з їхнього класу, які відразу ж кудись зникли. Норберт увімкнув музику голосніше, і сміливіші дівчата почали пританцьовувати. Дві білявки з голими животами вигиналися дедалі відважніше.
Незабаром Лінка зрозуміла, що такі вечірки просто нудні. Бо скільки ж можна запихатися чипсами й провадити пустопорожні балачки? Після коктейлю трішечки паморочилася голова, та й узагалі дівчина почувалася не дуже добре. Зате Каська була у своїй стихії. Вона явно фліртувала з якимось блондином і потягувала черговий напій. Узагалі, де не глянь, цілувалися парочки. Проте в Лінки не було найменшої охоти крутити шури-мури. Той випадок із фотографом надовго позбавив її бажання з кимсь кокетувати.
Лінка вигребла з миски всі горішки й від нудьги вирішила пошукати туалет. Проте мармуровий кошмар унизу виявився недоступним. Комусь, причому явно не одній особі, алкоголь вочевидь зашкодив, бо в унітазі виявилася купа неперетравлених решток їжі. Лінка швиденько вискочила з убиральні, затиснувши пальцями носа, і попрямувала нагору. На сходах проминула якусь парочку, що злилася в поцілунку. Халіні все це набридло. Вона глянула на годинника й із полегкістю зрозуміла, що до кінця старого року залишилося якісь півгодини. Подумала, що після шампанського краще повернутися додому. Проте ще не зараз. Якщо вона вже стільки витримала, то залишиться ще трохи.
Опинившись перед убиральнею, Лінка не могла наважитися увійти. Звідти долинали якісь дивні звуки. Проте цікавість перемогла, і Халіна тихенько увійшла досередини.
Наталія сиділа на ванні в самому бюстгальтері й розстебнутих брюках, і цілувалася з високим хлопцем, з яким раніше танцювала. Хлопець однією рукою намагався розстебнути їй ліфчик, а другою - пасок своїх брюк. Обоє одночасно глянули на Халіну. Якусь мить Лінка стояла мов укопана, а тоді рвучко обернулася й вибігла, захряскуючи за собою двері. Збігаючи сходами, дівчина мусила зупинитися й перевести подих. Хотіла знайти Каську й піти звідси якомога швидше.
Подруги ніде не було. Лінка зазирала по черзі до різних приміщень. У цьому будинку, здавалося, було чи не сто кімнат. У деяких напівголі пари лежали на ліжках, анітрішечки не переймаючись, що їх може хтось побачити. На кухні зграйка хлопців напідпитку ділилася розповідями про вечірки, на яких їм довелося побувати. Лінка вже збиралася їх проминути, але раптом відчула, що страшенно хоче пити й вирішила пошукати в холодильнику чогось прохолодного. На кухні худорлявий хлопець у футболці жестикулював занадто жваво, розмахуючи руками.
- Ну, я тобі кажу, офігенно було, але цей чувак, що нарубався в дим і гепнувся з балкону, бо його якась дівуля покинула - це просто ульот. Йому геть дах поїхав, і він потім сказився й Ганасові хату всю розбомбив.
- Та ну, ти хати розбомбленої не бачив, - утрутився татуйований голомозий. - У Рисека після ремонту стояли мішки з гіпсом, то йому весь гіпс у ванну висипали, а тоді туди заліз бухий Батон і наслідив по всій хаті.
- А Нюникові бичками дірки в дивані попропалювали, а диван якийсь крутий був, чи то з верблюжої шкіри, чи то із крокодилової, предки ледь не здуріли.
Лінка насилу протиснулася до холодильника й відкрила дверцята в пошуках чогось прохолодного.
- Що, мала, - озвався голомозий. - Питоньки захотілося? Ось, на ковтни собі мого пивця.
- Ні, дякую.
Господи, що за компанія! Усі, здавалося, були значно старші за неї. І явно були п'яні. Лінка витягла банку кока-коли й спробувала вийти з кухні, але раптом відчула, як голомозий хапає її за талію.
- Не так швидко. Що, не посидиш з нами трошки? - зареготав той. Лінка шарпнулася, щоб вивільнитися, та це виявилося нелегко. Лисий був значно сильніший за неї й міцно її тримав. - Ну, що, може, трошки побавимося?
Наблизився до неї, і дівчина відчула запах перегару. Хлопець намагався її поцілувати, вона відчувала, як мокрі губи торкаються її щоки й хочуть знайти вуста. Лінці здалося, що її зараз знудить. Решта спостерігала й сміялася. «Зараз або ніколи», - подумала Лінка і, зібравши всі сили, відштовхнула голомозого. Кинулася до дверей, а потім помчала до вітальні. На щастя, там була Каська, яка продовжувала говорити із блондином.
- Пішли! - наказала їй Лінка.
- Куди? Ти що, здуріла?
- Додому! Давай, ворушись!
- Тобі що, геть дах поїхав, я ніде не піду.
У Лінки не було сил переконувати подругу. Що ж, Каська вочевидь класно розважалася. Халіна лише махнула рукою, схопила своє пальто й вибігла з будинку.
На вулиці було порожньо. Дівчина вирішила йти в бік зупинки, може, будуть якісь нічні автобуси. Раптом небо проясніло, і високо вгорі спалахнув феєрверк. А й справді, дванадцята година. «Гарний початок Нового року», - сумно подумала Лінка, щільніше кутаючись у пальто. Відчувала, як мерзне кінчик носа. І раптом почувся рінгтон мобілки. Може, це Каська передумала, і вони зможуть повернутися разом? Але це був Адріан.- Привіт, - сказав він. - Дзвоню привітати тебе з Новим роком. Сподіваюся, я тебе не розбудив.
- Ні.
- Що трапилося? У тебе якийсь дивний голос.
- Нічого.
- Як це нічого, я ж чую.
Дівчина невідь-чому раптом розлютилася. Адріан, певне, розважається десь у класній компанії, і раптом собі згадав про Лінчине існування!
- Нічого. У мене немає часу розмовляти з тобою. Я опинилася у якійсь дірі, невідомо де, не знаю, як повернутися додому. І взагалі, мушу закінчувати.
І роз'єдналася, але телефон майже відразу знову задзеленчав.
- Скажи, де ти, я по тебе приїду.
На мить Лінці закортіло сказати, щоб він не пхався не у свої справи, але здоровий глузд таки переміг, і вона назвала йому вулицю.
- Я зараз буду.
Адріан справді приїхав миттєво.
- Здається, ти побив рекорд швидкості, - недовірливо похитала вона головою. - Зізнайся, я тебе зірвала з якогось святкування Нового року?
- Я святкував, якщо це можна так назвати, у себе вдома. Сідай, бо замерзнеш.
Лише в машині вона помітила, що в Адріана почервонілі очі й він дуже мовчазний. Лінка зніяковіла.
- У тебе щось сталося, - мовила вона радше ствердно, ніж запитала.
- Моя мама в лікарні. Інфаркт.
- О Боже! Коли це сталося?
- Позавчора. Вона житиме. Принаймні батько так каже. Але я дуже переживаю. Сидів біля неї вчора весь вечір, але потім мене попрохали піти. Добре, що це татове чергування і коли щось, то він зможе простежити й побути з нею.
- Гарний у тебе Новий рік, нічого не скажеш.
- Так. Але схоже, у тебе він теж не надто вдалий?
Лінка мовчки кивнула. Адріан зупинив машину біля її будинку.
- От ми й приїхали.
- Так, справді.
Чомусь дуже не хотілося виходити. Лінка й досі була розлючена, прикро вражена цією вечіркою, а тут ще й цей інфаркт Адріанової мами... Хотілося комусь виговоритися.
- Слухай, на цій вечірці... Але не знаю, чи захочеш ти слухати...
- Звичайно, тільки... Знаєш, що? Ти тільки нічого собі не думай, але я хотів би запросити тебе на каву. З кардамоном. От лише до кави в мене нічого немає, кажу відразу.
- Чудово. Звичайно!
- Тоді поїхали.
Адріан запустив двигуна й розвернув машину.
Лінка із цікавістю піднімалася стрімкими сходами кам'яниці. Вона ніколи не була в Адріана й віддавна хотіла побачити, як він живе. Контраст між довоєнним помешканням із високими стелями й будинком, з якого вона щойно повернулася, був приголомшливий. У квартирі панував симпатичний розгардіяш. Скрізь лежали книжки й диски.
- Зачекай, краще не йди до кухні. Я піду, зварю каву. Моя кімната отам, почувайся як удома.
Лінка слухняно попрямувала до білих дверей. Кімната була простора, а за вікном височіли вкриті снігом ялини. Меблів у Адріана було небагато: просте ліжко, сосновий письмовий стіл. Усю стіну займали полиці з книжками. Лінка із цікавістю підійшла й побачила численні мистецькі альбоми. Деякі імена на корінцях вона явно бачила вперше. У ніші, призначеній, певне, для шафи з одягом, стояли картини. Дівчина знала, що чинить погано, зрештою, дивитися чужі картини - це майже як читати листи, проте втриматися не могла. Підійшла й почала переглядати полотна. Їй страшенно подобалося, як малює Адріан: хоча все це було виконане олійними та акриловими фарбами, картини здавалися такими тендітними, немов акварелі. Адріанові подобалися вулиці під дощем, повні розмитих парасольок. На багатьох полотнах був куточок вулиці Хмельної, Лінка здогадалася, що хлопець малював це на заняттях у ліцеї. Раптом у неї вихопився здивований вигук: вона побачила картину, на яку Адріана явно надихнула її фотографія. Лінка посміхнулася, подумавши, що він справді використав позичене фото. Та це була не остання несподіванка. Перегорнувши кілька наступних робіт, на яких видніли різні вулиці й будинки, Халіна побачила на картині чиєсь обличчя. У дівчини були каштанові кучері, гарні сіро-блакитні очі, повні вуста. Це було її обличчя! Адріан намалював її портрет! Скрипнули двері, Лінка відскочила від картин мов обпечена. Адріан обережно ніс дві чашки.
- Пробач, що так затримався. Електричний чайник зіпсувався, а у звичайному вода страшенно довго не закипає.
Глянув на неї. Лінці здалося, що він удає, ніби не помічає її хвилювання. Чи бачив він, як вона роздивлялася його роботи? А може, сам їй покаже? Цікаво. Кава з кардамоном смакувала чудово. Розігрівала й додавала сил. Якраз те, що треба в новорічну ніч.
- А може, покажеш мені якісь свої картини?
- Е-е-е... вони переважно слабкі, більшість незакінчена, - спершу хлопець відмовлявся, та за мить підійшов до ніші й витягнув кілька полотен. Як Лінка й сподівалася, серед них опинилася картина за її фотографією. Зате не було портрета. Лінка захоплено вигукнула.
- Ти й справді намалював картину за моєю фоткою! Неймовірно!
Вона не вдавала, робота їй справді дуже подобалася, зараз навіть більше, ніж коли дівчина побачила її вперше, бо ж тепер можна було роздивитися все при доброму освітленні. Халіна здивувалася, що Адріанові вдалося відтворити настрій фотографії, та водночас він додав чимало свого. На знімку кольорові будки китайців з яскравими неоновими вивісками дуже гарно контрастували із сірістю Палацу культури. На картині Адріан підкреслив кічуватість будівлі, зобразивши її надзвичайно чітко й виразно окреслюючи контури, зате будки дещо розмив, намалювавши їх в імпресіоністичному стилі. Нечіткий перший план цілковито змінив композиційний задум. Лінка справді була вражена.
- Картина краща, ніж фото, чесно!
Пригадавши собі про портрет, Лінка вирішила ризикнути.
- А портретів ти не малюєш?
Їхні погляди зустрілися. Адріан напружено вдивлявся в неї. Вона зрозуміла, що хлопець хотів сказати зовсім не те, що нарешті видушив.
- Ні-і-і... Вони мені чомусь не вдаються.
Лінка подумала, що Адріан, можливо, збирався зробити їй сюрприз, але не був задоволений результатом роботи й вирішив залишити картину собі. Дівчина губилася в здогадах, чи портрет був намальований з пам'яті. Якщо так, то в Адріана справді був неабиякий талант. Лінка бачила полотно лише кілька секунд, але воно справило на неї незабутнє враження. А якщо Адріан користувався фотографією, то звідки він її узяв?
- Що ж, бажаю тобі в Новому році кращих портретів! - засміялася вона.
- А я, щоб ти зробила супер-фотографії й виграла на конкурсі!
Цокнулися чашками.
- За Новий рік!
- За Новий рік!