Човен пливе по темному озеру. Поверхня води спокійна, гладенька, без жодної брижі В озері відбивається місяць. На дні човна хтось лежить, закутавшись у спальник. «Нехай спить, - думаю. - Завтра на нас чекає важкий день». Я радію, занурюючи весло в непорушну воду, мов у желе. Ми пливемо прямо, як по лінійці. Раптом вода починає вирувати, здіймаються високі хвилі. Я сильна жінка й легко можу впоратися з веслами, мені весь час вдається втримати човна. Що це? Буря? Та ні, небо над нами зоряне й чисте, це не буря, це щось під водою. Воно велике й чорне, я не знаю, як від нього втекти. Я обливаюся потом, плачу й намагаюся маневрувати човном. Раптом він нахиляється й людина в спальнику падає у воду. Я кидаюся за нею, щоб врятувати, й відчуваю, як мене обліпило щось мокре й волохате. Від жаху хочеться кричати, але щойно я відкриваю рота, як мене заливає вода, я широко розплющую очі й останнє, що бачу, це порожній помаранчевий спальник, який поринає в глибінь. А потім уже тільки темрява.
ВИ ЧИТАЄТЕ
"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна
Novela JuvenilДосі спокійне життя 15-річної гімназистки Лінки раптом змінюється. Її мама дедалі більше втомлюється й дратується, вітчим чимраз довше затримується на роботі, Лінці доводиться займатися молодшим братиком, хоча не за горами випускні іспити, і треба б...
