"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

IX

Святкові канікули мали одну ваду. У цьому Лінка переконалася за чотири дні до святвечора. Того грудневого ранку вона прокинулася відпочила й задоволена. Подумки прикинула, що робитиме сьогодні. Фотографії? А може, просто гарячий чай і книжка? І з Каською хотілося зустрітися. На жаль, майже відразу довелося зіштовхнутися з тим, що в баби Стефи щодо неї були геть інші плани. Бабуся тицьнула їй список покупок і гроші. На аркуші виднів довгий перелік нецікавих речей. Наприклад, чотири кілограми квашеної капусти, чотири кілограми борошна, два кілограми цукру, копа яєць... Невже нам загрожує війна? І що воно таке, «копа»? Бабуся пояснила, що це шістдесят штук.
- Ти що, збираєшся забарикадуватися вдома й нікуди не виходити?
- Не жартуй, - відповіла бабуся, змагаючись зі шваброю. - Хіба це покупки? Це так, дрібничка. Якби ти бачила, скільки раніше всього купували до свят... Треба солодке спекти, бігос приготувати, капусту із грибами, вареники...
- Ой, бабуню, я гадала, що ті часи давно минули. Ми що, не можемо собі купити готового пирога чи вареників? Хто це все готуватиме?
Бабуся зиркнула на Лінку своїм знаменитим розгніваним поглядом.
- Як це хто? Ми.
І чому люди дозволяють так себе задурити? Гарують перед святами, готують гори їдла, а потім не мають сили все це спожити, такі втомлені. Бабця наче й сучасна, але перед святами теж втрачає здоровий глузд, ніби в повітрі літає якийсь вірус. Проявами хвороби є цілковита відсутність інших тем, окрім каструль, миття підлоги, купування подарунків, і ще печіння, смажіння до повної знемоги. Побачивши чергу в магазині, Лінка лише зітхнула. Нічого не скажеш: чудовий початок дня...
Щойно вона доперла додому повні торби, як отримала новий список. І це аж ніяк не був кінець жахіття, бо потому бабця примусила Лінку пилососити квартиру й мити холодильник. Лінці кортіло навшпиньках вийти до своєї кімнати й поринути в читання детективу. І їй це майже вдалося, та щойно вона дісталася омріяної оази спокою, як бабуся влетіла за нею, розмахуючи трубою пилососа.
- Твою кімнату, Халінко, теж треба як слід прибрати, може, я тобі допоможу? - запитала вона і, не чекаючи відповіді, відразу почала викидати із шафи стоси пожмаканого одягу. - Ну, дорогенька, тут у тебе хіба що діда-баби немає! Адже із цього й цього, і з оцього ти давно виросла!
За дві години в шафі лежали складені речі, десь третина того, що раніше.
- Це винесеш до контейнера Червоного Хреста.
- Ой, бабусю, невже ти не читала, що бідні отримують заледве кілька процентів із цих ношених речей? Червоний Хрест дозволяє використовувати свій логотип, щоб заохотити людей віддавати одяг, а решту приватні фірми продають у Росії, Україні, в Африці й Азії.
- Ти мені не мудруй, в Африці чи Азії люди ще бідніші, ніж у нас. А тепер прибери на столі.
- Ой леле, бабусю, мені треба до туалету, - зойкнула Лінка.
Дорогою до вбиральні, вона непомітно заховала книжку під светром, тішачи себе думкою, що може, бабуся почне наводити лад у шухляді, але та миттєво прибігла під двері.
- У тебе що, розлад шлунка?
Лінці хотілося вшитися з дому далі, ніж очі бачать.
Нарешті їй вдалося вислизнути й зустрітися з Каською. Дівчата подалися купувати подарунки. Приємно було витрачати чесно зароблені гроші, хоча в крамницях панувала страшна тиснява, і за годину вони мали того досить. Біля книгарні стояв звичний для святкової веремії Миколай у синтетичній шубі й вишкіряв зуби, роздаючи дітлахам льодяники. Раптом Лінка почула, як хтось гукає її на ім'я. Озирнулася. Миколай зняв червону шапку й махав до них. Норберт! Їхній однокласник. Спортивний, стрункий, засмаглий, дуже навіть нічого хлопець.
- Що, підробляєш собі перед святами? - поцікавилася Лінка.
- Ага, батько грошенят не підкинув, довелося взятися до роботи, я тут гулянку затіваю. А ви Новий рік де зустрічаєте?
Дівчата знизали плечима. Мабуть, що вдома.
- Давайте до мене, буде кайфова компанія, чоловік сорок. У мене хата вільна, бо предки до Єгипту їдуть.
Лінка й Каська явно вагалися.
- Та ну, вас що, упрошувати треба? Бухла повна шафа, я вам скину адресу на мило, - підморгнув Норберт. - Із класу теж люди будуть, ну, але я не всіх запрошую, бо це не для дітей вечірка.
- Ми подумаємо. А зараз нам пора, - відповіла Лінка й потягла за собою Каську.
Коли ввечері їй нарешті вдалося зручно влягтися на ліжку із книжкою, Лінка визнала, що відпочивати в прибраній кімнаті набагато приємніше. Наступного дня почалося готування, шинкування, різання. А коли Кай повернувся із садочка, бабуся заявила, що вони робитимуть медяники.
- Але не такі тверді, як ті, що їх пекла твоя мама.
Мама? Лінка взагалі не пригадувала, аби мама взагалі пекла якісь медянички.
- Щоб медяники не були твердими, треба додати більше масла. Багато кориці й інших прянощів. І доброго меду.
Медове тісто пахло так солодко.
- Почекай, де тут у нас качалка?
Але такої речі вдома просто не виявилося, довелося розкачувати тісто звичайною пляшкою.
- А в нас немає жодних формочок, - засмутилася Лінка.
- Нічого. Дивись! - і бабця ножем вправно вирізала з тіста гарненьку ялиночку.
За годину вони наробили купу ялинок, янголів та інших, пов'язаних зі святами, речей. Особливо гарно вдався Кротик із квадратною головою й очима із зерняток перцю, якого вирізав Кай. Спечені медяники були м'якенькі. Втриматися, щоб не покуштувати, було неможливо, тому половину солодощів з'їли відразу. «А може, бабця має рацію? - подумала Лінка. - Магія свят, магія приготувань до них, це такі прості радощі життя». У запрацьованої мами завжди на таке бракувало часу, проте це лагідне тепло й смачні запахи на кухні, якими зараз насолоджувалася Лінка, були справді дуже приємними.