"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

II

Кастинг відбувався у великому офісному центрі на Мокотові. У білій приймальні, наче в черзі до стоматолога, сиділи, прочісуючи накладними нігтями світле волосся, худорлявіші копії співачки Доди у світлих вузьких брюках і рожевих туніках. Поруч дещо пухкіші, але такі ж самовпевнені подружки, писали есемески в мобілках. У куточках ховалися сірі мишки, а їхні матері з височенними налакованими зачісками обговорювали між собою майбутні кар’єри доньок. Наталія стиснула Лінчину руку. Дівчата підійшли до стійки, за якою сиділа адміністраторка з байдужим виразом обличчя.
— Анкета, — буркнула вона й витягла з картонної коробки два складені аркуші. — І в список записатися.
Лінка вже відкрила рота, щоб сказати, що вона прийшла тільки за компанію, але Наталія цитькнула:
— Тихо, пиши.
Зріст, вага, розмір взуття… дівчата слухняно заповнювали анкету. Коли хотіли віддати адміністраторці, та лише відмахнулася.
— Тримайте й чекайте своєї черги. Заходити по троє…
Подруги сіли на білі стільці й утупилися в зачинені двері.
За мить звідти вийшло трійко дівчат, у всіх обличчя палали, їх швиденько оточили матері й подруги, а до зали увійшли нові кандидатки на моделі. Раптом Лінка помітила якесь пожвавлення біля рецепції. Тілиста блондинка саме лаялася з байдужою адміністраторкою.
— Як це, анкет уже немає? Як це закінчилися? — розмахувала вона руками. — Та це нечуваний скандал!
— Заспокойтеся, — позіхнула адміністраторка. — Зараз роздрукую. Зачекайте хвилинку, не горить.
Біля матері-скандалістки стояв не хто інший, як… Диво-Анджела. Диво-Анджела, тобто Анджеліка Гембська, була безперечною зіркою шкільних вечорів. Вона грала в шкільному театрі, була солісткою хору, на додачу брала участь у всіх фізико-математичних олімпіадах. Та ще й очолювала шкільне самоврядування. У неї було світле пряме волосся із проділом посередині, невинні блакитні очі, ніжно-рожева шкіра й крихітний носик. Уся школа її добре знала, а в класі Анджелу просто-таки ненавиділи. Класна керівничка, Савецька, ставилася до неї особливо: «А що Анджеліка про це думає? — часто запитувала вона. — Може, Анджеліка нам скаже?»
Диво-Анджела стояла біля своєї засапаної матері й поглядала на них ледь зверхньо, мовби дивуючись, що й ті прийшли на кастинг. І тоді пролунало прізвище Наталії і ще два інші, незнайомі.
— Не панікуй, — Лінка погладила подругу по плечі. — Усе буде добре.
Наталія зникла за білими дверима.
Мама Аиджеліки всілася на звільненому місці. Зрештою, це було єдине вільне місце в приміщенні, у якому робилося дедалі тісніше.
— Іди зачешися, Анджело, — звернулася вона до доньки. — А ти хто, однокласниця? — зміряла поглядом Лінку.
— Однокласниця.
— Уперше?
— Так. Власне, я просто за компанію прийшла.
— А-а-а, за компанію, — жінка вже не виглядала такою напруженою. — Для моєї Анджеліки це не первина. Два чи й три кастинги щотижня. Ну, але хто як дбає, той так і має, я їй постійно це кажу. Вона вже й у серіалі грала, і в неї великі шанси знятися в рекламі масла. Як ходити, то дещо можна виходити, я їй постійно кажу. Ну, в Анджели всі дані, проте, — вона уважніше глянула на Лінку, — і ти могла би, дитино чогось досягти, трохи косметики, і якщо із волоссям щось придумати. Господь жінок вродливими не створив, я їй весь час кажу, хіба що косметика допоможе, хе-хе. Усе просто, я їй постійно кажу, хто мажеться, той і вигляд має.
Цей монолог, певне, тривав би ще довго, якби із зали не вийшла заплакана Наталія.
— Я так жахливо боялася. Виглядала, як повна ідіотка.
— Ходімо звідси, — мовила Лінка, проте відразу почула своє прізвище й Наталія підштовхнула її до дверей.
У великому світлому приміщенні яскраві лампи сліпили очі. Ліворуч сиділа групка людей: темноволоса, неприємна на вигляд пані середнього віку, білявка із зошитом на колінах і молодий фотограф. Лінка, Анджеліка й ще якась невисока темнокоса дівчина з великою щілиною між передніми зубами вишикувалися перед ними, наче ті їх мали розстріляти. Неприємна на вигляд пані проінструктувала дівчат, що вони мають робити.
— По черзі виходите на середину. Називаєте своє прізвище, ім’я, скільки вам років, чим цікавитеся, з якої ви агенції. Потім показуєте руки.
— Навіщо руки, це ж реклама шампуню? — пошепки запитала вона в Анджели.
— Ти-и-ихо, це завжди так.
— А тоді кажете такі слова, — продовжувала неприємна жінка. — Після шампуню «Стар» моє волосся виглядає, наче квіти.
«О Боже, — Лінка звела здивовано брови. — Що це за дурнуватий текст? Я ж у житті цього не скажу».
Першою пішла брюнетка, яка слухняно прошепелявила те, що від неї вимагали. Пані із зошитом на мить підвела голову й навіть спробувала підбадьорливо всміхнутися.
— Дякую. Будь ласка, — кивнула вона Лінці.
— Мене звати Халіна Барська, мені п’ятнадцять років. Цікавлюся фотографією… — і замовкла.
— Руки! — підказав фотограф.
— Що — руки? — не зрозуміла Лінка. — Мої руки… гм… звичайного розміру… здається… — не втрималася й вибухнула сміхом.
— Покажи руки.
Дівчина глянула на фотографа. У нього були неймовірно блакитні очі, Лінка ніколи в житті таких не бачила. Біля їх кутиків ховалися зморщечки від сміху. Засмаглий ніс. Дівчина слухняно підняла руки, а тоді покрутила ними. Не могла відвести від хлопця погляду.
— А тепер твої слова, — підказав фотограф.
Ой леле, як же це було?
Пробурмотіла тихо:
— Після шампуню «Стар» мої коси літають, як птахи.
Лінка відразу збагнула, що бовкнула щось не те, усі засміялися, навіть ця неприємна пані.
— Пробачте, — сказала Лінка, — я прийшла сюди тільки за компанію.
Дівчина не могла вгамувати сміху, тому швиденько вклонилася й зачинила за собою двері.
— Ну й облажалася! — від сміху в Лінки аж сльози виступили на очах. За мить вийшла решта дівчат. Анджеліка не приховувала обурення.
— Мамо, через неї я не могла зосередитися, вона мене відволікала.
— Так завжди буває, коли приходять непрофесіоналки, — зневажливо просичала мама Анджеліки і, смикнувши доньку за рукав, подалася з нею геть.
Наталія й Лінка спускалися сходами, умираючи від сміху. Лінка розповідала подрузі, як переплутала текст, а та їй — як без кінця повторювала: «Мене звати Наталія. Мене звати Наталія». Раптом вони почули, як хтось збігає за ними сходами.
— Перепрошую, — перед подругами стояв фотограф, який простягав Лінці візитку. — Зателефонуй мені. Така вродлива дівчина може розраховувати на кращу кар’єру, ніж зніматися в ідіотській рекламі.