"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

V

Лінка собі місця не знаходила. Розіклала на столі підручника й зошита з хімії, завтра мала бути контрольна. Але ніяк не вдавалося зосередитися. Узяла з полиці книжку, але не змогла прочитати жодної сторінки. Нарешті зняла з гачка поводок.
— Ходи, Фікусе, прогуляємося.
Псові не треба було двічі повторювати. Він негайно прочумався від свого вдаваного сну, скочив з улюбленого крісла й підбіг до Лінки, метляючи хвостом.
Так звані павільйони на Маршалковській, колись головний осередок модних західних бутиків, зараз перетворилися на оазис розваг і китайського фастфуду. Дівчина проминула кілька секс-шопів і найкращий в’єтнамський бар із промовистою назвою «Кім-Сум», де Лінка полюбляла замовляти смажений рис із куркою. Зазвичай, коли вона відчувала запах смаженого рису або сайгонок, у неї починала текти слинка, проте не сьогодні. Нині в неї геть не було апетиту.
Саський сад після несподіваного повернення літньої погоди знову сповнився матерями з дітьми й бабульками в бежевих пальтечках. Лінка перетнула головну алею й вибігла на гірку, з якої взимку діти любили з’їжджати на санчатах. На щастя, на самісінькому її вершечку, біля альтанки, нікого не було. Вона ще пам’ятала короткий поцілунок. Що він означав? Сіро-блакитні очі й посмішка. Пам’ятала його руки й свій раптовий страх, коли відчула їх там, де її ніхто не торкався. А може, то був не страх? Може, тоді, коли він відсторонився від неї, вона все-таки почувалася трохи розчарованою? Зрештою, він не хотів зробити їй нічого поганого. Вона сиділа біля нього майже гола, у самому бікіні, і вони цілувалися. Лінка не знала, що про все це думати, але в одному була впевнена. Вона сумувала. Ніколи досі Лінка не закохувалася. Навіть підсміювалася з подружок, які пускали бісики до однокласників, а тоді списували цілі зошити їхніми іменами. Хлопець на озері — це була лише спроба перевірити, як воно буває.
Перевірила й не розуміла, через що здіймають стільки галасу. Їй ніколи не спадали на думку такі дурощі. Проте зараз… якщо це була закоханість, Лінка геть не була певна, що хоче цього відчуття хвилювання, непевності та якоїсь неймовірної порожнечі. Спустила пса з повідка, сіла на траві й раптом відчула, що вона така самотня, сама-самісінька на всьому білому світі, не підходить ні до кого й ні до чого. Не було навіть кому подзвонити, щоб пожалітися. І дивлячись, як її пес весело збігає униз і нюшкує в кущах, Лінка раптом розплакалася.