"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

III

Удома на перший погляд усе було нормально. Зачинивши за собою двері, Лінка побачила просто-таки ідилічну картину. Мама помішувала щось у каструлі, і це щось, судячи із запаху, було томатним соусом до спагеті. Адам сидів на килимі й подавав Каєві кубики. Поруч уже височіла різнокольорова конструкція, до якої весь час добудовувалися нові башточки й віконця. Лінка усміхнулася. Може, усе буде, як раніше? Та коли мама повернула голову, щоб привітатися, Лінка помітила її почервонілі очі. Схоже було, що мама довго плакала.
- Що сталося? - запитала дівчина, наперед знаючи, що відповіді однаково не отримає. Мама похитала головою. Лінці було вже цього досить. Навіть не поспівчуваєш, бо ж незрозуміло, у чому справа. Здавалося, що з мамою сталося якесь величезне горе, але ж Лінка знала, що в родині ніхто не захворів, вони не бідували, не було війни чи стихійного лиха... Ніхто не озивався, навіть Кай складав свої кубики мовчки. Лінка подумала, що коли вона негайно не піде звідси, то просто здуріє.
- Фікусе! - гукнула вона до пса. І вже за мить збігала сходами, а тоді, дозволивши псові обнюхати всі придорожні стовпи, подалася в бік Саського саду. Від новорічного морозу не залишилося й сліду. І хоча в січні зазвичай буває справжня зима, то зараз Лінчині иоги місили буру кашу. Відчувалося, що мороз хапає, і місиво на тротуарі твердне. З дерев позлітали білі снігові шапки, і небо перерізали голі страшні гілки. Фікус дивився на свою хазяйку із підозрою, наче хотів у неї запитати, чи ця прогулянка справді приносить їй приємність. Правду кажучи, це було зовсім не так. Особливо, коли Лінка відчула, як вітер пронизує її й вдирається під пальто. Тоді дівчина вирішила обійти довкола фонтана, а тоді повернутися додому, бо від холоду трусився навіть пес. Аж раптом у вдягненій у червоний пуховик постаті Лінка впізнала однокласницю, Моніку. Її пес, на відміну від Фікуса, явно полюбляв зимові прогулянки. Моніка щосили тягнула за поводок, а здоровенний чорний собацюра смикався в інший бік, оглушливо гавкаючи при цьому на весь парк. Побачивши Фікуса, він змінив об'єкт своїх зацікавлень і шарпнув поводок так, що Моніка його відпустила. Фікус пожвавішав, і вже за мить обидва пси шалено гасали одне за одним між скульптурами античних муз. Моніка лише рукою махнула.
- Немає в мене сил із ним змагатися. Власне, це пес мого брата, і це він з ним гуляє, але зараз брат хворий, а ця тварюка мусить вибігатися. Я пообіцяла піти з ним до парку, і от результат. Борюкаюся з ним уже півгодини, аж уже мокра вся.
- Зате принаймні тобі тепло.
- Навіть гаряче! Кажуть, ти була на тій вечірці? - Моніка раптом змінила тему.
- На якій іще вечірці?
- Ну, тій, що в Норберта.
- Та-а-ак.
Їй не дуже хотілося говорити про той злощасний новорічний вечір, але Моніка, здавалося, цього не помічала.
- Я чула, що Каська там здорово відзначилася. Їзда без гальм, еге ж?
Лінка відчула, як їй зробилося гаряче.
- Про що це ти?
- Як це про що? Ти там була й нічого не знаєш? Усі тільки про це й говорять.
- Про що говорять?
- Ну, про Каську й того чувака з Познані. Кажуть, що вони цим займалися в одній з кімнат так голосно, що на весь дім було чути.
- Хто це тобі нарозповідав таких дурниць? Нічого такого Каська не робила! Я була на тій вечірці!
- Справді? Здається, ти пішла раніше.
- Хто поширює ці брехні? Наталія, так?
Лінка відчувала, як лють заливає її аж по кінчики змерзлих вух.
- Я вже точно не пригадую, від кого це чула, - почала виправдовуватися Моніка.Отже, Наталія. Зараза підступна. А що, коли Каська справді... Адже Лінка дійсно пішла звідти раніше за всіх. Відігнала від себе зрадливу думку. Ні, авжеж ні! А навіть, якби й так, то про таке не розповідають усім довкола. Вона ж нікому не розпатякала, що бачила тоді у ванній.
- Фікусе! - покликала вона собаку. Попрощалася з Монікою й побігла в бік Маршалковської. Наталія мешкала недалечко.
Їй навіть не довелося дзвонити в домофон, із під'їзду саме виходила якась вичепурена літня добродійка. Непривітно глянула на Лінку та її забрьоханого пса. Лінка знизала плечима й подумки показала літній пані язика. Розлючена, вона вибігла сходами на сьомий поверх.
Наталія відчинила після першого ж дзвоника. Виглядала вона, як завжди, приголомшливо: на ній була блузка з індійським візерунком, чорні легінси, а на ногах - туфлі на підборах. У вухах погойдувалися золоті кільця. Наталія могла би сміливо позмагатися із зірками Боллівуду. Мабуть, вона на когось чекала, бо, побачивши Лінку, здивовано й водночас перелякано сахнулася.
- Може, зайдеш? - видушила нарешті якимсь пригаслим голосом. У ній не було й сліду від колишньої самовпевненості, яку вона останнім часом постійно демонструвала Лінці.
- Ні, дякую. Скажу тобі лише кілька слів, - спокійно мовила Халіна. - Ти повинна негайно спростувати ці плітки.
- Які плітки?
- Не вдавай, ніби не розумієш, про що я. Припини розповсюджувати ці гидкі історії про Каську. Ба, більше: усім, кому ти встигла наговорити цих дурниць, скажеш, що ти все вигадала.
- Не тобі мені вказувати, що я повинна робити. Зрештою, чому ти думаєш, що це плітки? Що ти насправді знаєш про свою прекрасну подружку?
- Досить багато, аби мати певність, що ти все з пальця виссала. Як ти могла?! - Лінка раптом відчула, що всі емоції, які вона так старанно приховувала, завирували в ній з подвійною силою. Щоб не розплакатися, дівчина щосили намагалася стримати сльози, які вже збиралися в куточках очей.
- Нічого ти мені не зробиш і ні до чого не примусиш, - тихо озвалася Наталія.
- Ні? Не забувай, що і я дещо бачила.
- Ніхто тобі не повірить. Усі думатимуть, що ти так мстишся, захищаючи Каську.
Наталія мала рацію. Лінка задумалася. Якби зараз вона почала розповідати всім, що сталося в одній із вишуканих Норбертових ванних, то всі уважатимуть, що Лінка це вигадала, аби звести наклеп на Наталію. Крім того, невже їй справді хотілося комусь про таке розповідати? Раптом їй сяйнула думка.
- Усі мені повірять. Я вас сфотографувала.
- Щось я не бачила, аби ти це робила.
- Не бачила, бо була занадто зайнята, - Лінка почувалася дедалі впевненіше. - Ти ж знаєш, що я постійно фоткаю. Я робила знімки Норбертових інтер'єрів. Хотіла перевірити свою нову дзеркалку. А ви мені потрапили в кадр. Я встигла швидко сховати фотоапарат, бо не хотіла, щоб ви здогадалися.
- Негайно віддай мені це фото!
- У мене його при собі немає. Та якщо зробиш те, про що я просила, я його знищу. А якщо ні... що ж, усі це побачать. Гадаю, воно класно виглядатиме на Фейсбуку, еге ж?
На сходах почулися кроки. Догори неквапом піднімався Міхал.
- Ого, - в'їдливо зауважила Лінка. - Мабуть, ти можеш йому першому все пояснити.
- Що пояснити? - спантеличено запитав хлопець. - Що ти тут робиш?
- Я вже йду геть. От лише хвильку послухаю.
- Нічого ти не будеш слухати! - раптом розплакалася Наталія. - Дайте мені всі спокій!
І грюкнула дверима, залишивши Міхала й Лінку на сходах. Хлопець почав спершу дзвонити, а тоді стукати у двері.
- А що це вона нині такі коники викидає? - здивувався Міхал. - Ми збиралися йти до кіно.
- Що ж, певне, не підете.
- А що взагалі сталося? Я до неї дзвонив півгодини тому на мобільний, і все ще було окей.
- Слухай... А ти чув цю історію про вечірку в Норберта?
- Так, - Міхалове обличчя спохмурніло.
- Це неправда. Нічого такого не було.
- Звідки ти знаєш?
- Я там була. Наталія все вигадала.
- Але навіщо?
- А про це ти вже в неї запитай. Щасти! Може, вона зараз перебіситься й відчинить тобі. Я вже мушу йти.