Будинок старий, це відразу видко, хоча недавно тут був ремонт. Стіни пофарбовані до половини олійною фарбою салатового кольору, а далі - світлішою емульсійною. Коридори здаються безкінечними, сонце зазирає у вікна й відбивається в лінолеумі на підлозі. І цей нескінченний, здавалося б, лабіринт із численними дверима, зяє пусткою. Раптом усі двері одночасно розчахаються, відкриваються очі, обведені темними колами, роззявляються роти, спраглі спілкування й починають говорити одне до одного в темпі відомого вірша «Паротяг» Тувіма: «Що це там, що це там, що це там, що це там». Інші вуста залишаються стуленими, іноді на них блукає легенька посмішка, а очі розплющені, проте погляд спрямований у себе. Раптом із-за рогу, наче табун коней, вибігають лікарі й медсестри, їхні халати розвіваються, неначе від сірого лінолеуму здіймається рвучкий вітер. Розштовхуються ліктями, біжать у юрбі, яка продовжує скандувати: «Що це там, що це там, що це там, що...»
ВИ ЧИТАЄТЕ
"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна
Teen FictionДосі спокійне життя 15-річної гімназистки Лінки раптом змінюється. Її мама дедалі більше втомлюється й дратується, вітчим чимраз довше затримується на роботі, Лінці доводиться займатися молодшим братиком, хоча не за горами випускні іспити, і треба б...
