"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

I

На Лінку чекали іспити. Звісно, не завтра й навіть не за тиждень, проте час, який до них залишався, зменшився до розмірів шпаргалки. З одного боку, Лінка наче й погодилася з тим, що ніколи не наздожене матеріалу, якого досі не вивчила. Існували питання, яких вона ніколи не розумітиме й не опанує. І це зменшувало її можливості здобути значну кількість балів уже із самого початку. З іншого боку, попри усвідомлення безглуздя своїх дій, дівчина накинулася на підручники й різні посібники. Вона добре розуміла, що якби протягом навчального року в неї була бодай десята частина нинішнього завзяття, вона могла би зрушити гори... Але за звичайних обставин її відразу нудило від самого лише вигляду підручника з хімії чи фізики. Тільки тепер Лінка справді відчувала, що коли б мала трохи більше часу, то здолала навіть оптику... Та часу, на жаль, не залишалося. Три тижні. Усього лишень. Тобто дуля з маком. Учителі лютували. Щодня влаштовували тестування, вигадували спеціальні завдання, які мали допомогти гімназистам підготуватися до випускних іспитів. Лінка накупила посібників різних видавництв, додаткових тестів, освітніх журналів, які друкували різноманітні допоміжні матеріали. Та навіть, якби вона зовсім не лягала спати, то й так не встигла б усього цього переглянути. І тим більше прочитати! Не кажучи вже про те, щоб порозв'язувати всі завдання!!!
Лінка перестала зустрічатися з однокласницями, особливо з Каською. Їй шкода було змарнувати навіть хвилину. Каська запропонувала вчитися разом, та Лінка побоювалася, що все скінчиться тим, що обидві знову будуть видурнятися й базікати без угаву. Сиділа у своїй кімнатці, наче в'язень у камері, лише іноді визираючи у вікно й здивовано при цьому помічаючи, що дах костьолу блищить від дощу або надворі ніч, бо довкола нічого не видно... А тоді попрохала маму, аби та звільнила її від деяких уроків.
- Мамо, погодься, що це марнування часу. От, наприклад, я розумію органічну хімію, зате нічого не тямлю в неорганіці, тож доки весь клас розв'язує завдання з органічної, аж гай гуде, я б краще зайнялася чимсь іншим, чого справді не знаю.
Мама знову здавалася якоюсь відчуженою. Але може саме завдяки цьому погоджувалася з Лінчиними екстремальними ідеями.
Дівчина майже не спала. Замість кави, від якої її починало млоїти (особливо потому, як вона поглинула величезну кількість запареної просто в чашці, без фільтра), навчилася пити аргентинський чай мате. Їй здавалося, що від нього наче прояснюється розум. Лінка досі навіть не уявляла собі, що стане такою честолюбною, ця зміна в ній вразила її саму. Тож коли Адам якось попрохав її посидіти з Каєм, дівчина відчула роздратування.
- Я вчуся. А що таке?- Мушу вийти, - пояснював Адам. - А мами немає. Це ж лише дві чи три години. Ну, будь ласка. Можеш йому навіть мультики ввімкнути, просто щоб я не переживав за малого. То як?
Лінка подивилася на вітчима ледь відсутнім поглядом. Пригадала собі, що мала повторити будову вуха. Молоточок, коваделко... Адамів голос вивів її із задуми.
- Ти мене чуєш? Може, купити якусь піцу, як вертатимусь додому?
Лінчин рот негайно наповнився слиною Безумовний рефлекс.
- Іди, іди, я посиджу з малим.
Кай голосно жалівся.
- Ніхто не хоче зі мною бавитися, - повторював хлопчик. - Тато не хоче, бо в нього багато роботи, мама не хоче, бо теж багато роботи, а в тебе теж є робота?
- Та є. Я мушу вчитися.
- То ти не побавишся зі мною?
- Мабуть, ні, сонечко. Мені треба вчити розріз вуха.
- Вухо різати?
- Ага, майже.
- А я знаю, що є у вусі, - похвалився своїми знаннями Кай. - Атоми! Вони є у вусі, і в оці, і в небі, і навіть у хлібі, знаєш?
- Знаю.
«Цікаво, коли дитина втрачає природну цікавість, і перестає захоплюватися простим фактом, що в хлібі теж є атоми? - подумала Лінка. - Мабуть, школа здатна вбити в дитині будь-яке прагнення пізнавати світ».
- Склади зі мною пазли, - попросив малий.
- Ну, добре.
Лінка насилу відволіклася від анатомічного атласу, та невдовзі зрозуміла, що маленький перепочинок їй не зашкодить.
Це були пазли із Кротом, можна було здогадатися з поодиноких елементів. Лінка побачила шматочки картону з намальованою чорною шерстю й навіть із кінчиком носа. У Кая нічого не виходило, малий ніяк не міг упоратися з пазлами. Та й у Лінки справи були не кращі. Вона намагалася якось поєднати фрагменти картинки, але це вдалося лише в кількох випадках. Решта, схоже, ні до чого не пасувала.
- Зачекай, - сказав Кай. - Так нічого не вийде.
- Як це так?
- Почекай.
І зник у своїй кімнаті, а за мить повернувся з коробкою. Симпатичний чорний звірок стояв на куценьких лапках біля купки землі. Тепер робота пішла значно швидше.
Дійсно, досі вони складали хаотично, навпомацки. Раптом Лінці сяйнула думка. Хаос, безладні дії, пошуки фрагментів картини, які поєднуються з іншими, проте все намарне... А й справді, пошуки родинних таємниць у випадку, коли не маєш жодних даних, нагадує складання пазлів без картинки. А тепер? Може, коробка від пазлів, родинна картинка вже знайшлася? Спершу Лінка шукала невідомо що, потім - померлу сестру на кладовищі й у лікарняних документах мами, а що ж вона розшукує цього разу? Тепер їй відомо більше. Пазли поступово почали вкладатися. Вона розшукує сестру, молодшу на рік дівчину, яка живе в дитячому будинку або ж її хтось удочерив. Вона не померла, тому її мусили кудись віддати. Можливо, саме це й спричинило мамину депресію і їй довелося лікуватися в психіатричній лікарні. Дивлячись на пазли, Лінка все впорядковувала в голові. Це величезна різниця. Вона більше не шукає навмання, у неї є картинка! Лінка й не підозрювала, що її натренований на хімічних та фізичних задачах мозок перетворив розсипані фрагменти на чітку картину.
Тепер вона збагнула, чого їм бракує. Треба було знайти пазл із мордочкою Кротика, той, що із другим оком. Жодних сумнівів! Зате геть незрозуміло було, де його шукати. Лінка з Каєм обнишпорили весь килим, підлогу, але потрібного пазла ніде не було. Раптом Лінка відчула, що до її шкарпетки щось причепилося. Шматочок паперу, може, обгортка від цукерки або жуйки. Ні! Це якраз і був отой пазл, якого бракувало. Із переможною посмішкою дівчина відчепила його від п'ятки й доклала на місце.