"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

I

- Мені наснився дивний сон. Здається, я бачила психіатричну лікарню.
- То й що, мені якось наснилося, що я був у концтаборі, - сказав Адріан. - Сни нічого не значать. Це лише наші страхи й бажання.
- Авжеж! І моє найпалкіше бажання - опинитися в дурці! Слухай, - додала вона серйозно, - як гадаєш, може, нам сняться переживання інших людей?
- Думаю, що ні. Це ж нелогічно.
- І все-таки, - не здавалася Лінка. - Щось у цьому є. Мені здається, що я бачила уві сні, як мама народила мою сестру. Тобто недавно мені наснилося, що вона йде коридором у лікарні й заходить до палати, де стоять інкубатори...
- Просто ти дізналася, що в тебе була сестра, от тобі й наснилося таке. Ти знаєш, що вона дуже хворіла, і тому уві сні ти бачила цю палату. Так само й із психлікарнею. Ти ж казала, що у твоєї мами був нервовий зрив, правда?Адріан причесав світле волосся п'ятірнею. Було видно, що він щось напружено обмірковує. Лінка глянула на нього й подумала, що це дуже класно, мати такого друга. Бо в тому, що Адріан справжній друг, вона анітрохи не сумнівалася. Після курсів вони майже не бачилися. Лінка була певна, що в нього є якась подружка. До того ж, її образило те, що він сказав Конрадові під час обіду. Та одного разу дівчина не витримала й зазирнула на чат. За п'ять хвилин отримала від нього повідомлення, і вони знову пробалакали весь вечір. Ні з ким їй так гарно не розмовлялося, як з Адріаном. Про дівчину вирішила не розпитувати, може, це була просто знайома...
- Я саме подумав, що повинна ж бути якась медична документація. У якій лікарні народилася твоя сестра?
- Гадки не маю.
- А ти?
- Я народилася в Кракові. До Варшави ми переїхали пізніше.
- Зачекай... Це тепер жінки обирають пологовий будинок, державний або приватний. А раніше була обов'язкова районізація. Я знаю, бо тато якось розповідав. Цікаво, який це був район, де ти жила...
- Раніше ми мешкали деінде, а сюди переїхали, коли мама познайомилася з Адамом.
- Тобто де саме?
- На Повіслі. Ну, звичайно, недалеко від лікарні на вулиці Солець, де працює твій батько! Як я відразу про це не подумала! Ось чому це єдина лікарня, яку я знаю! Коли Кай захворів, я відразу подумала про неї!
- От і добре! Тоді я спробую дещо дізнатися. Якщо тільки ці документи зберігаються так довго, бо я не певен.
- Дивися, щоб твій батько не здогадався...
- Я буду обережним.
Удома Лінка відразу зазирнула до інтернету. Годинні пошуки дали результат, і вона знайшла-таки те, що шукала. Раніше дані зберігали протягом десяти років, але в 2001 з'явився закон, який продовжив цей термін до двадцяти... Отже, цих даних ще не знищили! Лінка швидко написала до Адріана: «Слухай, документи повинні десь бути». - «Тоді ми їх знайдемо», - відповів хлопець.
- Ти досі не спиш? - до кімнати раптом увійшла мама.
- Мамо, я ж просила тебе стукати.
- А що ти робиш? Це якась таємниця?
- Нічого особливого, трохи сиділа в інтернеті.
- Шукала щось?
- Так... Ми готуємо такий проект з історії. Мені була потрібна інформація... про Марію Склодовську-Кюрі...
Брехати Лінка не вміла. Відразу відчула, як спалахнули її щоки. На щастя, у кімнаті було темно, тож вона сподівалася, що мама нічого не помітить.
- Про Склодовську? Це ж швидше стосується хімії...
- Ну, так, але це такий міжпредметний проект.
- Ага.
Запала мовчанка. Мама сиділа на краєчку стільця. Було помітно, що вона почувається тут ніяково. Роззиралася кімнатою, немовби опинилася тут уперше в житті.
- Якось ми останнім часом з тобою не спілкувалися, - непевно почала мама, відгортаючи з обличчя неслухняне пасемко посірілого волосся. На мить зосередилася на ньому більше, ніж на розмові. Лінка мовчала. Не уявляла, що можна відповісти. Вона добре знала, що може легко спалахнути й бовкне щось неприємне. Боялася, що зараз висловить мамі все, про що довідалася нещодавно.
- Мамо, я втомилася. Хочу спати. Завтра в мене дві контрольні, - проказала Лінка, коли тиша зробилася нестерпною.
Мама підвелася, неначе відчувши полегкість, що не треба більше ні про що говорити, і вийшла з кімнати.
- На добраніч, - сказала тихо.
Лінці здавалося, що мама якось постаріла. Важко було сказати, що насправді сталося, бо власне, у мами не додалося зморшок, а волосся вона давно фарбувала в каштановий колір, тож навіть якщо в неї з'явилося сиве волосся, ніхто, крім неї самої, про це не здогадувався. Йшлося про інше. На маму наче впала якась тінь, немовби над нею кружляло величезне чорне пташисько, а вона зіщулилася до розмірів свого власного страху. Мама виглядала так, ніби постійно чогось боялася. А колись усе було геть по-іншому. Раніше вони могли реготати до сліз над якимсь тупим серіалом. Або разом співали дурні естрадні хіти, мама їх пародіювала, а Лінка її наслідувала, і обидві сміялися до знемоги.
Лінка почала роздягатися, уже справді було дуже пізно. Зняла колготи, потім трусики. Навіть ці труси вони купували з мамою, дівчина пригадувала це так виразно, немовби все сталося вчора. Вони відпочивали разом на морі. Каєві було рочків зо два. Мама залишила його з Адамом, а доньці сказала:
- Ходи, розважимося.
І вони пішли до луна-парку. Проте щойно сіли на каруселі, мамі стало так недобре, що вона аж позеленіла на виду. Тож потім обидві пішли стріляти в тир, і мама ніяк не могла зупинитися, наче в попередньому втіленні щодня полювала. Лінці довелося ледь не силоміць відтягувати маму від ряду рушниць, які вона по черзі випробовувала. Проте мама виграла хіба що білого плюшевого ведмедика, якого подарувала Каєві, бо Лінка на той час уже зневажала м'які іграшки.
А коли вони нарешті покинули луна-парк, Лінці страшенно закортіло скупатися в морі, що вона негайно й зробила, залишившись у самих трусиках. Було спекотно, на піску повзали міріади червоних сонечок. Після купання виявилося, що добре було би зняти мокрі трусики, якби не те, що крім них на Лінці була хіба що коротенька спідничина. Отож вони купили перші-ліпші китайські трусики, на ятці. Червоні, із чорною стрічечкою збоку. Узагалі-то жахливі, проте Лінка їх завжди любила, бо вони асоціювалися в неї з канікулами й безтурботністю. І тим часом, коли мама ще була мамою... Лінка прагнула, щоб колись усе знову було, як раніше. Від цієї думки їй аж серце стиснулося. Досі Халінка навіть не підозрювала, як їй цього бракує...