"Кава з кардамоном" Яґелло Йоанна

VI

Майже весь грудень, до самих свят, Лінка провела як у сні. Вона не знала, що робити. Їй хотілося розповісти комусь про фотографію, але дівчина не могла наважитися. Краще б не було всіх цих таємниць, а фото ніколи не потрапляло їй до рук. От якби вона тоді не поїхала до Сероцька... Та, на жаль, усе це сталося насправді, і не можна було вдавати, наче нічого не трапилося. Запитати маму? Начебто, вона повинна приїхати на свята, принаймні Лінка цього сподівалася. Дівчина уявляла, як підходить до мами з фотографією в руках і питає: «Мамо, ти була тоді вагітна, що сталося із цією дитиною?» Картина здавалася їй цілком реальною, але тільки в уяві. Лінка добре знала себе й розуміла, що ніколи в житті не видушить із себе цього запитання. Насправді вона жодного разу не наважувалася відверто поговорити з мамою, хоча й була не з полохливого десятка. Проте Лінка досі не знала, за яких обставин загинув її тато. Ані того, як батьки познайомилися. Мама не хотіла говорити про минуле, відразу наїжачувалася, а тоді робилася пригаслою й сумною. «Нащо до цього повертатися?» - казала вона. Годі й сподіватися, що вона розповість про це Лінці...
На кухні бабуся завзято поралася біля якогось тіста, яке неймовірно смачно пахло.
- Що це?
- Пряники. Свята на носі, треба готуватися. Завтра почнемо прибирання, - заявила бабця. - А тепер можеш мені допомогти.
- Мама приїде на свята?
- Мама зайнята, - відказала бабуся, не зводячи очей із лискучого тіста. - Невідомо, чи зможе вона приїхати. Краще на це не розраховуй.
- Зайнята? Але чим? - Лінка відчувала, як на очі набігають сльози. - Як це «невідомо»? Чому вона ніколи не дзвонить? Це вже занадто! - вибухнула дівчина. - Що ви всі від мене приховуєте? Можна нарешті дізнатися, що тут відбувається?- Вгамуйся, - голос бабці зробився крижаним, а окуляри зловісно зблиснули. - Це справи дорослих. Тобі не треба всього знати. А тепер помий оцю каструлю.
- Сама собі помий, якщо поводишся зі мною, як із немовлям! - Лінка крутнулася й хряснула дверми своєї кімнати, аж шибки задзеленчали.
Бабця в боргу не залишилася. За мить уже вбігла до її кімнати.
- Замість утручатися в справи, які тебе не стосуються, краще поприбирай тут! - репетувала вона. - Що тут діється? Ти навіть ліжка не застелила! - і бабуся рішуче скинула ковдру на підлогу. - А це що таке? Усе пожмакане! Постіль треба змінити! - і почала стягати з ліжка махрове простирадло з гумкою, проте воно ніяк не зсувалося, тож бабуся смикнула сильніше, аж підняла догори матрац. Лінка стояла мов паралізована, не могла й слова вимовити, аж тут бабця помітила розсипані фотографії, підняла їх і питально глянула на Лінку.
- Звідки це в тебе?
- А що тебе це обходить! - гостро відповіла онука, яка раптом позбулася своєї несміливості й страху. - Може, скажеш мені тепер, що сталося з дитиною?
- Дитина померла.
- Померла? Як це? - Лінка сіла на ліжку, бо раптом їй зробилося недобре.
- Померла та й годі, - бабця стенула плечима. - Прожила лише кілька днів. Дитя мало ваду серця, жодних шансів вижити.
- Чому мама... Чому ніхто мені не сказав?
- А навіщо? Минулого ніхто не змінить. Що б тобі це дало? Твоя мати пережила це надто болісно. Нащо ятрити старі рани?
Лінка перевела подих.
- Скажи принаймні, хто в мене був: брат чи сестра?
- Це була дівчинка.
- А коли вона народилася?
- Перестань. Годі вже розпитувати. І не смій говорити мамі, що тобі про це відомо. Це її зовсім розстроїть.
«Мама могла би знову захворіти», - подумала Лінка, залишившись сама в кімнаті. Знову глянула на фотографії. Вона думала, що бабця забере їх у неї або знищить, однак ні, та залишила їх на столі. Лінка знову сховала їх під матрац. Проте потім інтуїтивно витягла одну й поклала до «Енциклопедії тварин», яку ніхто ніколи не відкривав. Перестелила ліжко й лягла поверх ковдри. Уся тремтіла. Отже, у неї була сестра, найближча подруга, з якою вони могли бавитися в дитинстві, а тепер повіряти одна одній свої секрети. Лінці завжди так хотілося мати сестру! Усе її єство заполонив смуток. Дівчина зіщулилася на ліжку й заплакала. Плакала за тією, кого навіть не знала. Раптом почувся знайомий сигнал інтернет-повідомлення. Адріан! Вони переписувалися дедалі частіше.
* Привіт! Ти вже купила подарунки? Бо я ще ні. Може, збігаємо разом до «Золотих терас»?
* Ні, не купила, - відписала Лінка. - У мене немає грошей.
* Є ідея, як можна заробити.
* Як?
* Давай зустрінемося завтра після уроків, я розкажу, приїду до тебе під школу.
*ОК.
Спілкуватися через інтернет було легко, усе здавалося чітким і без жодних недомовок. Лінка вимкнула комп'ютер. На мить повернулася болісна думка про втрачену сестру, проте її швидко відігнав сон.