Він | 18+ |

Розділ 4

Можливо, я могла терпіти те, що мене беспардонно жбурнули на заднє сидіння машини з тонованим склом, могла витримати поїздку на шаленій швидкості та різке гальмування, проте коли люди Андерсона майже за комір витягли з автомобіля, терпець урвався. Мене привезли до особняка, втім, сказати чесно, я очікувала гіршого.

- Відпустіть! - я з усіх сил борсалась та намагалась вирватись, проте марно.

- Стули пельку! - кинув Андерсон, коли його охоронці штовхнули мене всередину будинку. Клацання замка за спиною змусило мене похолодіти. В глибині душі я розуміла, що опір безглуздий: цей покидьок виставив усе так, що тепер мені доведеться зробити все, що він скаже.

Я майже припинила чинити опір, коли мене провели сходами на другий поверх та штовхнули до кабінету Андерсона. Приміщення виглядало так само похмуро, як і весь інший будинок: підлога, стіни та стеля в темних тонах, шкіряний чорний диван біля стіни, журнальний столик перед ним, робочий стіл біля вікна, "директорське" крісло з високою спинкою, шафа з паперами, килим на підлозі. Охоронці вийшли за двері, а я не почуваючи своїх ніг підійшла до дивану та присіла на край жорсткого сидіння.

Поки я сиділа, наїжачившись та намагаючись не дихати, чоловік дістав з шухляди тонку папку та авторучку. Кілька секунд потому й те, й інше вже лежало переді мною на маленькому скляному столі. Я підняла очі на Андерсона, який висівся наді мною, схрестивши руки на грудях та дивлячись так грізно, що мені мимоволі захотілося стати зовсім маленькою та непомітною, тільки б він не дивився на мене отак...

- Підписуй, - він кивнув на папку. Я розкрила її та прочитала:

Контракт

Я, Теа Елеанор Грін, обіцяю...

- Що за нісенітниця? - я спохмурніла та перевела погляд на Андерсона. Він і оком не кліпнув, лише продовжував дивитися на мене погрозливо-ненависним поглядом.

- Ти гадаєш, я просто так відпущу тебе після того, що ти побачила? - нарешті спитав він. - Я повинен бути впевненим у своїй безпеці, - він трухнув головою, відкидаючи темні пасма волосся, що лізли до очей. Я мимоволі замилувалася цим рухом, який у нього виходив так натурально та прекрасно... - Або ти підписуєш це, або йдеш до поліції. Якщо навіть це не переконає тебе, - додав він, хоча аргументи були й без того гарними, - подумай про своїх друзів, у яких, я впевнений, знайдеться немало сенсаційних таємниць...