Він | 18+ |

Розділ 9

Андерсон зробив крок уперед, немов пориваючись щось сказати, та не встиг: я в одну мить скочила, відчувши сильний страх і відразу, забилась у куток і витягнула вперед руку. Я сама корила себе за такий поспіх: тепер він, напевно, відчує подвійну насолоду! Андерсон, тим не менш, знову відійшов на те саме місце. Я не втрималась і тихо зітхнула з полегшенням, трохи розслабившись. Він прийшов, щоб знову мучити мене? Тоді чому мовчить і не наближається до мене?

Будь ласка, нехай він піде!

- Завтра ти залишишся тут, - нарешті промовив Андерсон.

- Ні,- швидко відгукнулась я і здригнулася від думки, що мені доведеться ще один день провести в компанії цього ненормального. Так, тепер я по-справжньому боюся його, тому що Джеймс уже довів мені, що може зробити. Не здивуюся, якщо в нього серйозні проблеми з психікою!

- А я сказав - так, - відрізав Андерсон. Його тон став жорстким і невмолимим, а я відчула себе зацькованим звірятком, яке тремтить перед хижим звіром. Він немов грає з жертвою: то намагається бути спокійним, то спалахує безконтрольним гнівом, то стає м'якшим, то знову холодним і неприступним як скеля...

- Ні, - глухо повторила я і відвернулася. Нехай він сильніше за мене, нехай я в його владі, нехай до смерті налякана... і все одно не можу нічого зробити з собою. Слова протесту немов самі собою вирвались назовні.

- Ти й на ноги не встанеш, - заперечив чоловік, на мій подив, знову спокійно та майже люб'язно (і я б, напевно, повірила в це, якби не була знайома зі справжнім Андерсоном).

- Від коли тебе це хвилює? - не витримала я. Голос був ще слабким, але, тим не менш, голосним. Я сама вразилась тому, як він брав то низькі, то високі нотки, ламався, як в істериці. Хоча до цього, напевно, не довго: ще кілька хвилин - і мені точно стане погано. - Я щось не помітила, щоб ти хвилювався весь час, поки я сиділа в тій довбаній комірчині! - заверещала я, відчайдушно розмахуючи руками.

Андерсон подався вперед, нахилився наді мною і сперся ліктями на матрац так, що його очі опинились на одному рівні з моїми. Я важко проковтнула ком у горлі й відчайдушно вчепилась пальцями в ковдру. В носі зрадницьки защипало, і я зціпила зуби, щоб не зарюмсати. Сподіваюся, він не помітив у моїх очах сліз, які вже готові були хлинути нестримним потоком.