Розділ 5

559 29 0
                                    

Я ніколи не вірила в те, що одна мить може визначити подальшу долю людини, його погляд на світ, ставлення до людей. Мені це все здавалось лише порожніми, відірваними від реального життя словами письменників і сценаристів, але сьогодні довелось зрадити свої переконання.

Стосунки з людьми будуються не за один день, на це потрібні місяці, навіть роки, а зруйнувати їх може лише один вчинок. Моя дружба з Едвардом, ніжні почуття, що зароджувались, довіра - все було знищено в одну секунду. Проте разом з цим я змогла по-іншому глянути на того, кого досі вважала злішим ворогом. Те, що сталося в кабінеті, кардинально змінило моє життя, і я досі ставлю собі питання, як би все повернулось, не стань я мимохіть свідком розмови, не призначеної для моїх вух...

Моє напруження досягло межі, коли рука Джеймса ворухнулась і повільно піднялась. Ще кілька сльозинок скотились по щоці й зупинились десь між моєю долонею і тремтячими губами. Мить виявилась секундою, я слідкувала за тим, як рука Джеймса повільно і невмолимо піднімається вгору, але чоловік лише схрестив руки на грудях, дивлячись на Едварда з неприхованою зневагою.

- Мені щиро жаль малу Грін, - його губ торкнулась крива, нервова посмішка. Я раптом зрозуміла, що Джеймсу неприємно стояти тут і слухати Едварда так само, як і мені, він гидує навіть глянути йому в очі. Після короткої паузи чоловік раптом змінився з обличчя і зовсім серйозно, без тіні іронії сказав: - Я не стану сперечатись на Теа.

Я раптом відчула хвилю жагучого і приємного полегшення, немов від цих слів залежало моє життя. Ця проста фраза стала бальзамом для хворого серця і, хоча й не зцілила рану зради, але допомогла заспокоїтись і трохи прийти до себе.

- Ти боягуз! - вигукнув Едвард і ткнув у Джеймса пальцем. - Боїшся програти? - я мимоволі відсахнулась, вразившись із тієї злоби, тієї отруйної насмішки, яка була в голосі цієї людини, що колись була моїм другом. Як я могла так помилитись у ньому?

- Не хочу опускатись до подібної підступності, - спокійно відповів Андерсон, проте я помітила, що спокій цей - напускний, а за ним ховається лють, що бушує у грудях.

Едвард помовчав, а потім тихо, все ще уїдливо промовив:

- Я не вірю у твою порядність. Гадаю, замість цієї підступності ти вирішив зробити іншу: розповісти все Теа. Я маю рацію?

Він | 18+ |Where stories live. Discover now