Машини проносились повз на величезній швидкості і залишали після себе лише вітер, що пронизував до кісток, і від нього по шкірі поповзли дрижаки. Дощ нещадно хвистав по обличчю і плечах, одяг намок і висів на мені жалюгідними шматками, а волосся намертво прилипло до скронь. Я стояла, обхопивши себе руками, і дивилась кудись вдалину, намагалась хоч чимось заповнити пустоту в душі - марно.
Мені хотілось ридати, кричати, бити посуд, захлинутися сльозами, я боялась цієї безжиттєвості всередині себе. Що зі мною сталося? Невже я і справді настільки покохала Джеймса, що без нього стаю просто порожнім місцем? Увесь мій світ - це він. Він став усім, землею під ногами, небом, деревами навкруги, повітрям, тільки поруч із ним я розуміла, що по-справжньому живу. Здається, що все, що було до нашої зустрічі, можна було назвати лише існуванням, механічним виконанням повсякденних обов'язків, але ніяк не справжнім життям.
Судома раптом звела грудну клітину, і я зігнулась навпіл, щоб хоч трохи послабити біль. Повз промайнув автомобіль - і крижаний вихор прийняв мене у свої обійми. Я знову стиснула плечі руками і пішла вздовж шосе, не замислюючись куди і навіщо, просто щоб опинитись якомога подалі звідси, від цього будинку, від цього міста, від нього...
Що ж мені тепер робити? Бігти немає сенсу: Андерсони знайдуть мене всюди. Мені в будь-якому разі доведеться знову зустрітись із Джеймсом, коли настане час ділити цей бісів спадок!
І все через гроші. Він зруйнував моє життя просто тому, що йому було мало третини акцій однієї з найбагатших корпорацій у світі. Невже люди можуть бути настільки нелюдяними і жорстокими? В них не залишилось ні жалості, ні співчуття. Їм начхати на те, що відчувають інші. Вони думають, що в усіх інших теж немає серця, що вони не можуть страждати, немов усі ми зроблені з каменю, а сльози - пережиток минулого. Дійсно, до чого у світі, де все вирішують зелені папірці, доброта і чесність? Набагато простіше запхати совість куди подалі і начхати на інших, топтати їх гордість без жалю, знищувати душу.
Раптовий вереск шин позаду змусив мене злякано обернутись. На узбіччі стояли дві машини, одна за десяток метрів від мого мотоцикла - можливо, вона стояла там і раніше, а я її просто не помітила - а інша зовсім поруч. Обидва автомобілі я знала надто добре, щоб не впізнати: один належав моїм колишнім охоронцям, а інший - Андерсону.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Він | 18+ |
RomanceЧи може одна зустріч змінити життя? Я завжди думала, що це лише вигадка сценаристів та авторів романів про кохання, проте доля змусила повірити в те, що випадковостей не існує. Усе моє життя перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли в нього ув...
